Глава 866: випадковий збіг обставин.
- Мені байдуже, про що ти зараз думаєш. Віддай мені коня! — Лейлін із знущкою спостерігав за ним.
- Він ... хе-хе ... Я лише запозичив його у Рафінії. Я збирався ... — лучник натягнувся, але за секунду вираз його обличчя раптово змінився.
Не чекаючи, коли Лейлін повернеться, він підняв лук і вистрілив трьома стрілами прямо в обличчя Лайлина.
— Пошла! - Коли стріляєш, лучник навіть не подивився на Лейліна. Натомість він вдарив коня, на якому сидів і хотів піти якомога швидше.
Він міг з упевненістю сказати, що Лейлін взагалі не постраждав і був в набагато кращому стані, ніж він. Те, що він був в змозі вирватися з середовища ограів цілим і неушкодженим, означало, ніби він не рівну. Битися з ним зараз було б для нього самовбивством. Тому, не подумавши про це, лучник вирішив втекти.
« Чудове рішення, шкода тільки що це безглуздо...», — магічний снаряд вилетів з рук Лейліна. З дивною траєкторією він відбив літаючі стріли і, не втрачаючи сили, вдарив лучника у спину.
*Пак!*
Лучник раптово злетів з коня, а на його спині виникла жахлива впалена рана.
— Ты... Ти чарівник! — Лучник з усіх сил боровся зі всіма очима, відчайдушно чіпляючись за повітря пальцями, як куряними кігтями. Його шалено трясло, ніби він бився в передсмертних конфульсіях. Через кілька секунд він перестав рухатися.
Втративши свого нового власника, Нік перестав стрибати. Бойовий кінь заіржав, почав неквапливо жувати траву неподалік.
« Тепер я твій господар, — сказав Лейлін. — Без вагань схопив повід’я Ніка і заявив, що тепер він його власність.
Нік не заперечував проти його вчинку, як і очікувалося від коня без будь - якої незмінності. Або, можливо, він мав односторонній розум і не міг зрозуміти щось таке глибоке. Коли Лейлін обхопив коня ногами, то відразу стала смугою блискавки.
Як лицарський кінь, вона була явно більш енергійною, ніж інші коні, і Лейлін знайшов це чудовим.
Попередній бій тільки закінчився, і траплялося, що він зустрічав нещасних людей або, можливо, везунчиків, яким вдалося втекти від переслідувань. Лейлін вирішив не звертати уваги на їхні крики про допомогу.
Навіть якщо ці купці показали б йому свої блискучі золоті крони, вони нічого не означали для Лейліна. Врешті-решт, багатства всіх цих дрібних торговців навіть не достатньо, щоб заплатити за один експеримент. Чому б йому турбуватися про них?
Проте, коли він перетнув невеликий ліс, сталося щось несподіване. Нік, який весь цей час був слухняним, раптово знепритомнів і кинувся в кущі.
« Чому він так поводиться? Тільки не кажіть мені..."
Хоча Лейлін міг і насильно контролювати коня, він лише трохи потягнувся за поводом, а потім здався.
На його думку, в цьому не було ніякої шкоди, якщо це було для нього не складно, адже він міг зберегти своє обличчя без великих зусиль. Він не знав, наскільки ефективною виявиться його допомога.
Пробравшись густими заростями роси, він став свідком жахливої сцени.
Карета, яка втратила коня, лежала в стороні, де Гера та її сестра обіймали одне одного і тремтіли. Їх оточувало безліч жахливих вугор, чиї очі були повні спраги.
Рафінія обома руками стискала свій меч, а всі її озброєння були висічені. На них були сліди землі та крові, і було ясно, що вона пережила незліченні гіркі битви.
На животі дівчини-рицаря зіяла глибока рана, через яку навіть можна було побачити кістки. Це змусило дівчину стиснути зуби, а в кутках її очей виступили сльози. Незважаючи на все це, її обличчя все ще було повно рішучості. Без її захисту Гера та її сестра вже давно б пішли на корм людожерим.
Переглянувши мозок, Лейлін отримав загальне уявлення про те, що сталося. Після того, як вони відділилися від потоку людей, вони перелякано металися по окрузі. За допомогою Рафінії їм вдалося розібратися з багатьма ворогами, і вони нарешті прибули сюди.
"Однако, якщо вони вибрали цей напрям навмисно, а не випадково, то Гера розумніше, ніж я думав...", - три огра, які напали на них були звичайними воїнами, і серед них не було шаманів. Вони могли бути великою загрозою для важко пораненої Рафінії, але Лейлін не був таким.
— Эй, чудові дами. Доброго ранку! — Лейлін вийшов вперед, вводячися як нежданий гість, повільно і невимушено вітаючи всіх, ніби він випадково зустрів їх під час своєї денної прогулянки.
— Ник! — Рафінія побачила свого чорного коня, і її очі сяяли. — И Лей! Проклятий злодій! Якби ти не вкрав мого друга, я б...
Лейлін був абсолютно несприйнятливим до слів цієї дівчини. Почувши її наступні звинувачення, він просто закотив очі і роздратував її.
*Рр*
Коли Лейлін побачив, що з’явилися кілька дурних вугра, то не подумавши про це.
— Я тільки викинув свій довгий меч. Як шкода... - Лейлін похлопав свого коня, і Нік стрибнув так як ніколи раніше. Він перестрибнув через голову людожера і зупинився перед Рафінією.
- Дай мені цей меч.
Спочатку Рафінія хотіла відмовитися, але чомусь відчула жах і подивилась на тихе обличчя Лейліна. Вона слухняно передала йому меч.
« Дивно... Чому я ..." але перш ніж вона встигла обміркувати це, її маленький рот розкрився від подиву.
— Непогано! — Лейлін потряс лицарським мечем. Оскільки вона була лицарем високого рангу, Рафінія мала високу вагу. Будь то її кінь або меч, вони були набагато краще, ніж те, що було в нього.
З рук Лейліна вирвалося яскраве сяйво ци.
— Бойова техніка: Підсилення Ці!
— Бойова техніка: Заряд!
— Бойова техніка: Перехрестий Удар!
Фігура Лейліна миттєво перетворилася на смугу чорного кольору, а довгий меч окутало сяйво ци, коли він почав свій наступ на трьох диких істот.
Попереду мілини зі схрещеними світлові промені, і три злі голови відлетіли миттєво. Навіть після того, як на землю впали трупи гігантських вугорів, Рафінія все ще не вірила у це.
« Окрім можливості активувати Ці, він володіє передовими бойовими технологіями і його досвідчені прийоми навіть кращі, ніж у моїх вчителів...» — Рафінія виглядала розсіяною, не в змозі навіть зловити свій довгий меч, коли Лейлін кинув її назад.
Бойові техніки, які Лейлін щойно показав, ні в чому не поступалися наймогутнішій людині, яку вона коли-небудь бачила, а це був високоранго паладин!
« Дякую, — подумала Ґера. — У цей момент вони обійнялися зі своєю сестрою і встали очима Лейліни з подякою. Якби не Рафінія і Лейлін, вона та її сестра вже давно стали б кормом для огран. У них не було б можливості навіть на втечу.
Що стосується раптового "зникнення" Лейліна, ця пані мудро вирішила не питати про це. Тепер ситуація була дуже небезпечною, і коли Рафінія зазнала сильного удару, вони потребували захисту Лейліна. Лейліну не потрібно було нічого робити, якщо він мав злі наміри. Він міг просто кинути цих трьох дівчат, і в них почалися б серйозні проблеми.
Вона відразу ж сказала:
- Дякую, містере Лей. Я збільшу вашу винагороду, як тільки ми доберемося до міста, і я впевнена, що воно вас задовольнить.
Вона спеціально « занизила" свій статус, кажучи це, і Лейлін міг тільки уявити цю поведінку.
— Зачекайте... Якщо ви збираєтеся поговорити про підвищення винагороди, то не забудьте і бідного Старого Пема! — У цей момент карета збоку повністю розвалилася, і з неї, як м’ячик, викотився карлик зі зламаною ногою.
— Коли нас оточили, все навколо було абсолютно хаотично. На щастя, нас захищала Рафінія і незабаром ми зустрілися з містером Пемою. — Гера енергійно усміхнулася, вводячи Лейліна на курс справи. Він просто повів плечима, втративши дар мови від того, наскільки везучим був цей дварф. Чи, може, він справді був поблагословлений Богом удачі?
Лейлін та решта групи вирушили в дорогу відразу після короткого відпочинку і переформування. Зрештою, це все ще була небезпечна зона.
Однак тепер їхня карета була марною. Лейліну не залишалося нічого іншого, як переробити уламки карети в візок, куди змогли затиснутися Ґера, її сестричка і Рафінія. Їм також довелося знайти місце для Дварфа Пема. На жаль, Бойовий кінь Нік був низької старої коні і мусив докладати всіх зусиль, щоб повільно тягнути вперед цю візок.
- Ти цього не бачив, але на Старого Пема накинулися три гра! Кожен з їх ротів був таким же великим, як моя голова ... Рафінія почала дивитися на Лейліна, з радістю хизуючись своїм тілом.
Коли ти повернеш мені Ніка?
— Плати викуп. Пам'ятай, що цього бойового коня я отримав переможця. Це місце охороняється законами королівства. Якщо хочеш коня - шукай лучника ... — Лейлін говорив дуже серйозно, сидячи верхи на Нікі. Це було схоже на думку бандита.
"Чорт візьми, труп цього лучника, напевно вже давно перетравлюється в шлунку огрів!" - подумки вирубалася Рафінія, іноді бурмоча слово «вор» Зрештою, вона неохоче кинула в Лейліну свою золоту картку.
- Це всі мої заощадження. У мене більше нічого немає...
— Не погано... — Поглянувши на цифри, Лейлін посвиснув і по руках! Він твій!
Тільки в цей момент Рафінія углюмо зрозуміла, що не може їхати на Ніку через травми. Нічого не змінилося.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv