Глава 844: Прилив Піратів.
— Продовжуй. Тебе прислав Вільям, чи не так? Що ти задумав? — Тім відразу ж сів у крісло.
— Хи-хи... Боюся, твій брат мені не указ. Якщо хочеш підтвердити мою особистість, як щодо цього? — Карен підняла руку, і сувій запечатаний печаткою з зображенням черепа Баґрового Тигру та Кінжала полетів прямо до Тіма.
- Це дійсно ви, люди... — Тім з недовірою торкнувся унікального відбитка на пергаменті, а його очі повільно розширювалися і стали круглими, наче блюдця.
- Чого ти хочеш? — З незрозумілої причини, серце Тіма почало шалено битись.
— Хіба я не сказала? Ми допоможемо тобі стати маркером, — посміхнулася Карен.
- Що за маячня! Вільям все ще тут, і крім нього тут досі є ... — бормотал Тім.
— Тоді нехай вони всі помруть, — вигукували слова Карен.
- Нехай вони всі помруть! - І знову ж таки, Тім обмочився і плюхнувся в крісло, але його очі у цей час яскраво сяяли.
- Ти хочеш, щоб я працював під прикриттям і продав свою власну сім'ю? — Повільно запитав Тім.
— Це залежить від твого рішення. Чого ти хочеш? Розбити сім'ю? Чи слави й влади, якими володіє твій брат Вільям?
Карен могла сказати, що Тім ніколи не мав вибору.
Нічний вітер продовжував дути у вікно, внаслідок чого завіса була зав’язана. Тим не менш, несподівана гість перед вікном вже зникла. Протягом довгого часу сидячи і кружляючи у своєму кріслі, Тім відчув запаморочення та замішання. Тим не менш, ця ідея засяяла глибоко в його голові.
- Все вірно. Якщо я не можу цього зробити, ти теж не зможеш! Я знищу все! Весь цей Балтійський архіпелаг повинен належати мені! — Під місячним світлом спини Тіма демонські зігнулися.
...
— Пане, все пройшло гладко. Тім дав нам карти Чорних Скелетів і Тигрових Акул, — Тим повністю розкрив план Маркіза Луїса, мобілізовані ним сили, маршрути Вільяма та навіть інформацію про участь чарівника Боружа.
- Чорт, цей Тім божевільний? — Ізабель стояла біля Лейліна, дивлячись на пергамент з картою всього Балтійського архіпелагу. Він зрадив свою сім’ю, навіть повідомивши їм про безпеку дому Маркіза.
— Відчайдушні та знепритомні люди, як він, можуть поводитись нерозумно. Він розуміє, що його сім'я - єдина, на кого він може покластися, але охоче хоче її знищити. Це дійсно... дуже смішно... — Карен опустилася на коліна ще нижче, не сміяючись дивитися Лейліну в очі.
Хоча вона мала з ним досить близькі стосунки, все ж розуміла, що вони ще не досягли своєї стадії, коли він зможе хоча б обійняти її. Заради вигоди, навіть його вороги ставали його союзниками, і здатність точно захоплювати серця інших робила його демоном в тілі.
Воістину, демон! Карен вважала, що тільки одна істота на світі могла б мати такий же холодний і жорстокий склад думок - у Архіідьвола дев'ятого рангу.
- Ти мене боїшся? - Лейлін навіть помітив цю шальну ідею, і його просте питання викликало у Карен нову хвилю дріжджі.
— Нет! Ні, я просто турбуюся, що Віконт Тім не дотримає свого слова. Врешті-решт, палацам не можна довіряти. Навіть якщо ми досягнемо успіху, я боюся, що він виступить проти нас як свідок... — Карина відразу ж відповіла.
— Поки Вільям живий, імовірність того, що Тім повернеться на їхній бік, дуже мала. Лейлін не розсердився і помітив бійку своєї підпори, бо це була цілком очікувана реакція.
Лише перед Баґровими Тиграми Лейлін міг відмовитися від своєї аристократичної пихатості і показати свою справжню сутність. Завдяки цьому інші пірати боялися його. Якби Ізабель поступово не перетворювалась на демона тілом і розумом, вона могла б боятися його й віддалилася від нього.
— Коли ми досягнемо успіху, чи Тім проситиме допомоги у Королівства Дамбрат або свідчитимемо проти нас... — Я м'яко розсміявся Лейлін, — хіба я дозволяв тобі залишати будь-які докази або інформацію, яка вказує на мою причетність?
— Ні, — почала здогадуватись Карен.
— Отже, від початку до кінця все це пов’язано лише з Багровими Тиграми і Тімом. Чи Тім буде ризикувати своїм майбутнім і чекати, коли його повісять за співучасть тільки заради того, щоб просто дати свідчення проти кучки піратів?
- Пане, ви такі мудрі! — Карен тільки зараз зрозуміла, як ретельно Лейлін все спланував.
— Мало того... Луїс і Вільям — маркис та спадкоємець маркази, в чиїх жилах тече королівська кров. Балтійський архіпелаг - це феодальне володіння маркизу. Ти дійсно думаєш, що ми почнемо хвалитися, позбувшись їх обох і візьмемо всю вину за це на себе?
- Якщо це станеться, король зійде з розуму і нападе на нас!
— Так, тому ми повинні принаймні мати маріонетку, а Тім як можна доречно підходить на цю роль, ти так не вважаєш? - Розповідав Лейлін, склавши руки. Завдяки його підтримці ми зможемо виставити це все, як боротьбу між синами аристократної сім'ї, тим більше що такі ситуації дуже поширені у Великобританії.
— Це дозволило б його величності і королівській родині зберегти обличчя, і хоча вони будуть обурені, ймовірність того, що вони захочуть витрачати сили та ресурси тільки щоб позбутися нас, буде досить низько.
— Ваша слуга розуміє... — Я сказала Карен і з шокованим виразом обличчя утекли. Очевидно, Лейлін був далекоглядним і передбачав такі речі, про які вона навіть не могла подумати.
« Не кажіть мені, що всі люди здатні продумувати плани і передбачати, як він? Масштаби цієї змови, можливо, можна порівняти навіть з Матриархами підземного світу.
Лейлін потішав свою кузину:
— Я знаю, що твоя помста за сім'єю включає в себе і кров Тіма, але не хвилюйся, коли прийде час, він обов"язково заплатить ціну...
— Я не сумніваюсь, що Ізабель глибоко поглянула в очі Лейліна. Крім того, я хотіла б прикінчити його сама...
— Ні проблем, я можу залишити тобі та Вільяма, — очі Лейліна спалахнули холодним блиском.
Сірий Сокол з його ніжним зв’язком зник у небі так само швидко, як спалах сірої блискавки. З такою швидкістю польоту у нього піде всього повночи на те, щоб дістатися до Піратської Бухти.
...
Здійнявся сильний вітер, піднявши важкі штори.
- Який милий малюк, ха-ха... — мадам Тіллен погладила його попільно-серий дзьоб і зняла прив'язане до нього повідомлення. Прочитавши листа, вона звернулася до капітана Варварів у своїй кімнаті:
— Операція починається!
Чулося кілька гучних хрипок. Величезна рука, розміром з дитину, схопила величезний кубок, наповнений алкогольним напоєм золотого кольору.
У горлі Огди випивався алкоголь, і часом краплі лікеру просочувалися з кутків рота й стікали по його колючій борідці.
- Боруж, Борусю! Я зроблю з твого черепа келих для вина! - Я заричав, вихоплюючи велику шаблю. Лезання саблі засяяло сильним свіченням.
— Відправ наказ, ми висунемося прямо зараз! — Я закричав, і два варварських вояки відразу вилетіли.
Піратська Бухта відразу ожила. Під командуванням свого капітана, загони варварських воїнів впорядковано сідали на свої кораблі. На кожному кораблі були шамани, розмальовані обличчя і вбрані барвисте пір’я.
Вони були рідкісними заклиначами племені Варварів, і можна було сказати, яка рішучість і обережно рухала Огда, якщо він взяв їх усіх з собою.
— Прилив Пиратов! Це схоже на останній Приток Піратів, який відбувся кілька десятиліть тому... — Варварська команда не була лише їхніми товаришами. Як у ватажків темного альянса зовнішніх морів, у них було багато піратів інших рас, які зараз пливли разом з ними. Кілька тисяч кораблів відплили з Піратської Бухти, що виглядало досить моторошно.
- Я відчуваю запах вбивства, і фінал вже в розпалі ... Цей фестиваль дуже радітиме нашого Господа! — У темному кутку священик Бога Вбивства, Цирика, пробурмотів до себе під ніс молитви і біля нього хохотал єпископ.
— Підготуй своїх людей для вбивства лідерів обох сторін, і нехай хаос стане ще більш буйним! - Після цього ситуація у зовнішньому морі докорінно зміниться. Однак його цілі були набагато більші.
Все, чого він хотів - це хаос! Після хаотичної битви, незалежно від того, хто переможе, буде порядок. Однак це явно засмучує Бога, бо він прагнув нескінченного хаосу в морських морях, що кишить усякими вбивствами та змовами.
Убивства і змови були найдорожчими речами Цірика. Якщо їм це вдасться, він обов’язково отримає схвалення свого бога. Принаймні, він міг би просунутись на 1 або 2 ранг як священик і навіть отримати інші привілеї. З такими вигодами, хіба він дозволив зовнішньому морю прийти до спокою?
- Як накажете! — Священик зрозумів суть плану єпископа. Ні їхній колишній нейтралітет, ні теперішні вбивства не мали жодного значення. Адже все, чого вони тепер хотіли - приносити в жертву хаос і смерть!
Очевидно, такі методи приносили йому велике задоволення і хвилювання. Тіло священика піднято духом повільно розтануло в тіні, залишаючи спостерігача за вітрилами єпископа на самоті.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv