Глава 817: Тім.
Лейлін дійшов такого висновку, як тільки почув слова барона. Якщо б він не вирішив вислати Ізабель, барон, ймовірно, розібрався би з нею після повернення.
Після цього могли поширюватися жахливі чутки, і його двоюрідна кузина могла навіть « померти від хвороби». У цьому світі навіть їхні сім’ї не могли терпіти послідовників демонів і дияволів.
Батько і син з мовчазним спілкуванням вирушили на бенкет, ніби забули про Ізабель.
На банці було шумно і оживлено. Сюно, бродячий бард, якого бачили в порту останнім часом, прийшов до них з виступами. Його голос був солодким же милим, як і в жагарника, і кілька його коротких віршів заслужили оплески всього залу.
Однак після того, як усе закінчилося, Лейлін помітив, що Сюно таємно попрямував до свого батька. Здавалося, ніби Барон запросив його не просто заради виступу на бенкеті.
Але це не означало для Лейліна. Він збирався виїхати після банки, щоб віддати піратам свої накази і вирішити питання про торгівлю.
Звичайно, він мав розібратися з напруженістю у стосунках його сім’ї та Віконтом Тімом.
...
Блін!
Смачна щітка приземлилася на обличчя молодої людини, через що його світла шкіра почервоніла і припухла.
— Боги, як у мене могла народитися така дурна дитина, яку ти мав!
Перед юнаком стояв розлючений чоловік середніх років, одягнений у вишукане вбрання. На краях його одягу золотою ниткою були вишиті складні візерунки в ельфійському стилі. Коробки з коштовним камінням фарбували на пальцях, а деякі випромінювали яскраве світло.
Це був чоловік, який контролював Балтійський архіпелаг, молодший брат короля Дамбрата, Маркіз Луїс.
Король, очевидно, не скупився на титули, давши йому ім'я герцога, але Луїсу було цього мало і він прагнув більше влади. Спадщина була тим, чого навіть діти короля не могли отримати.
Маркізі Луїс був дуже задоволений тим, що він здобув морську зону королівства і дедалі більший прибуток від торгівлі. Єдине, що змушувало його хмуритися, це те, щоб у цьому величезному морі було невелика ділянка землі, яка належала маленькій палацьській сім'ї, а також кучка неслухняних варварських піратів, які були для нього бельмом на оці. Тому, коли його нікчемний син почав благати про якусь територію, Маркіз Луїс погодився.
Але дивлячись зараз на Вікента Тіма, він відчував себе засмучений через те, що той не зміг виправдати його очікувань:
— Це ганьба! Ти ведеш справи, порушуючи всі правила. Мало того, що ти намагався вбити когось на континенті так ти навіть не зміг подбати про море! Ти втомився втратити Чорних Тигрів...
У цей момент Маркіз Луїс відчував жаль. Хоча смерть цих брудних нікчемних піратів не турбувала його, незважаючи на їхню кількість, боєць 10 рангу Стів був дуже здібним підлеглому. Крім того, вони втратили його власний загін найманих вбивць.
— А ще! - груди Маркіза Луїса продовжувала зітхатися вгору-вниз, коли він кинув листа на обличчя Тіма. — Дивись. Лист адресований нам, і він від Гріффіта. Ти не тільки не отримав ніяких привілеїв, але ще й звів сім'ю Фаулен з цим виродком!
Тім дозволив листам вдарити по його обличчю, відчуваючи постійний нестерпний біль, який змусило його очі наповнитися вогненною люттю.
Віконт Тім був дуже схожий на Маркіза Луїса, хоча й був набагато молодшим, а його очі були довгими і вузькими. Він шанобливо вклонився:
— Батьку, будь ласка, дай мені ще один шанс! Як тільки ти переведеш до мене Боружа, я напевно зможу ...
- Провалюй! — У відповідь він почув лише істеричний крик Маркіза.
Двері зачинилися, і Тім вийшов, прикриваючи своє розпухле обличчя. Біль, який він зносив, тільки подвоїв його серце.
Природно, що покоївки не наважувалися провокувати Тіма через його нинішній стан. Усі вони хотіли перетворитися на страусів, щоб закопати свої голови в килим. Проте інший благородний юнак посміявся підійти до нього з сарказмом на обличчі.
Ха-ха ... молодший братик, ти, здається, втягався у якісь неприємності?
- Старший брат! — Тім схопився за обличчя, почуваючи себе приголомшеним і збентеженим, коли побачив гостя, що прибув. Це був перший син Маркіза від його першої дружини. Одного разу він захопить Балтійський архіпелаг. З огляду на те, що його мати теж була шляхетною, він був набагато вищим від того, хто міг покладатися лише на примхи Маркіза.
- О боже, ти поранений? Швидше, покличте священика! — Молодий чоловік закричав на слугу за спиною, ніби він дбайливий старший брат і доглядає брата. Тим не менш, в глибині його очей Тім побачив насмішку ...
— Проклятье. Прокляття! - Тільки коли він вийшов з особняка, вираз Тіма різко потемніло. - Я ніколи не відпущу людей, які принижують мене. Я клянусь!
— І ще цей острів Фаулен, і той маленький палацянин на ім'я Лейлін. Я обов'язково відправлю всіх вас у пекло і поставлю там розкаятися! — З диким і зловісним виразом на обличчі проклинав усіх Тім.
...
Звичайно, Лейлін нічого про це не знав. Однак тепер він зосереджувався на інших справах.
Лейлін вирішив сховатися на іншому боці острова Фаулен. Вони довгий час не займали це місце, тому що зараз у них було стільки фермерів і рабів, щоб зайняти весь острів. Лейлін вибрав цей район тому, що тут жило мало людей і він віддав перевагу низькому мілководді неподалік. Цю рівну місцевість рідко можна було побачити на острові Фаулен, і її вистачило для справ Лейліна.
До цього часу Лейлін побудував лише кілька дерев’яних дощечок поблизу, готуючись до занять. Завдяки Джейкобу він постійно знав, що відбувається у своїй сім’ї.
- Ув'язненого передали, але Тім відмовився підписувати угоду? — Лейлін дивився на берег, а його очі сяяли.
— Так, молодий пане! — Джейкоб відповів, смиренно і з повагою стоїть за Лейліном. Після кількох боїв Лейлін повністю підкорився Лейліну, і його відданість могла б навіть порівнятись з бароном Джонасом.
Довго дивлячись на синю гладкість моря, Лейлін раптом розсміявся і повільно заговорив:
— Здається, він не хоче миритися.
— Верно. Але він натякнув, що поки не буде атакувати нашу сім’ю. Барон теж погодився.
- Це просто тимчасове перемир'я. Ми зірвали його плани, тому йому потрібен час, щоб все перебудувати. За цей час ми повинні зібрати тут якусь силу, - Лейлін вже міг сказати, що це було. Це був не світ, а тимчасове перемир’я. Як тільки вони перебудуються, то знову нападуть.
Звичайно, Лейлін не заперечував цього, бо зараз йому потрібно було часу.
— Як щодо рабів, неопрацьованих цукрів та рибних човнів? — запитав Лейлін. Це була підготовка до торгівлі цукром і рибною ниткою, яку він раніше обговорював з бароном.
— Я вже знайшов торговця в порту, і він готовий дати нам канал для рабів та цукру. Щодо рибалок і рибальських човнів, то ми розклеїли оголошення. Просто люди, які прийдуть добровільно отримають знижку на податки ... - Джейкоб шанобливо сказав.
— Ладно. Не хвилюйтеся про фінанси. Маленька страта Стіва повинна вистачити на початкові інвестиції. Батько вже дав мені дозвіл все витратити ... « Перед тим як передати рабів, Лейлін забрав усі цінності Стіва і захопив його найціннішим багатством.
Він також дізнався про місце, де зберігалися інші комори. Пірати зазвичай використовували золото, яке було стабільною валютою, і мали звичку ховати його на безплідних островах.
У цілому все це становило близько тисячі золотих монет, чого вистачало на перший час. Зрештою Лейлін мусив би мати більше грошей, але для цього він вже підготував Ізабель і піратів.
— Работоргівля? Мені потрібні раби, які знають щільницю і кам'яне діло. Я не заперечую, якщо вони будуть дорого коштувати ...
Королівство Дамбрат розширювалось на березі моря, і тепер активно знаходилися численні безплідні архіпелаги.
На островах було багато тубільців, тропічних лісів, мінералів і першобутних створінь. Звичайно, там було багато смертей від хвороб та інших захворювань. Через те що прості континенти рідко погоджувалися йти за своїм господарем і відкривати нові землі, то для дослідження нових земель потрібно було рабів.
Маркіс Луїс з Балтійського архіпелагу був найбільшим торговим бізнесом. У нього був величезний канал поставок, що мав справу з піратами та власний підприємство для пошуку рабів.
Необвчені раби, звичайно, були нижчими класами і могли використовуватися лише для бойцівських рингів або як жертви богам. Після того, як вони « виграли» корінні жителі були б в два рази більші за землю або мали навики теслярства та кладки, ціна на них зросла у декілька разів.
Але вони все ще були найнижчими з нижчих. Раби високого сорту насправді були Професіоналами або шикарними жінками, які пройшли спеціальну підготовку. Кожен з них міг бути проданий на континенті за астрономічну ціну!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv