Глава 802: Свято.
Потіки людей наповнили шумну пристань. Повітря було наповнене запахом моря і роми.
Коли кінний екіпаж в’їхав у порт, Лейлін оглянув мальовничі краєвиди через невелике вікно на кареті. Моряки, фермери, солдати, авантюристи і всілякі люди снували навколо. Вони швидко встановлювали систему управління, відзначаючи тих, хто мав пристойну силу і переховуючи злі наміри.
Оскільки Лейлін занурився у магію, він рідко виходив з в’язниці. Воно навіть перевершує всі мої сподівання. Зрозуміло, чому хтось поклав очі на цей порт."
Лейлін подивився на групу біля перехрестя. Лейлін не міг стримати подиву: « Тут багато барди! »
Барди у всесвіті були не просто вишуканими співаками. Вони зазвичай були шпигунами, які в першу чергу відповідали за пошук інформації або ж заробляють на життя продажум інформації. Найважливішим було те, що вони зазвичай володіли дуже великою силою.
- Джейкобе, як звати цього барда? Скільки він тут? — запитав Лейлін.
— Ось цього? Я чув, що його звуть Сюно, і він родом з далеких північних земель. Його вірші завжди дуже приємні, і він розповідає цікаві історії. Барон навіть подумував запросити його виступити в маєток ... - Джейкоб швидко відповів.
Люди швидко розступалися і вітали владу, яка керувала островом та портом. Але, сидячи в машині, Лейлін залишався неврівноваженим і благоговійний, та хмуріл брові: « Зійшов занадто багато людей, але частота патрулювання тут надто низький...».
- Джейкобе, скільки сил у нас є?
Джейкоб на мить завмер, здивований питанням Лейліна:
- Ви маєте на увазі патрулю, молодий пане?
Але для такої людини, як він, який колись був командиром цього місця, Джейкоб дуже добре знав ситуацію з патрулюванням:
— Тут лише дві групи, приблизно сто чоловік. Вони всі чудові малі і з гарною силою.
- Гарні малі? Добра сила? Це означає, що тут немає нікого з зразковою силою, і вони можуть придушити тільки моряків та злодіїв? « Лейлін втратив дар мови, — сказав він. — Скільки з них має професії? Скільки у них броні? У них є далекобійна зброя? Абалети?
У світі Богів, де зразкові сили придушувалися до межі, броня і зброя ставали величезним фактором у справах військової діяльності. Войска з великою кількістю хороших екіпіровок і професійної підготовки зазвичай не мали проблем із тими, хто мав справу нижче 5 рангу. А якщо їх було достатньо, то навіть люди 10 ранг і нижче не наважувалися зіткнутися з такими солдатами.
Звичайно, для ворогів більше ніж 10 ударів, а менша кількість буде недостатньою, щоб компенсувати брак якості.
- Професії? Броня? Абалети? — Здивовано запитав Джейкоб.
- Що? У нас їх немає? — Зітхнув Лейлін.
- Професії? Лідери цих двох груп - відставні солдати, найняті бароном. Вони - воїни з низьким рангом, які навіть не були аттестовані до 5 рангу. Що стосується обладунки, то віце-лідери мають один набір, але їх загалом всього 12. А арбалаети... у наших патрулів їх немає, хоча, здається, в маєток є кілька... — Відповісти Джейкобу, він виглядав трохи схвильований.
— Забагато, замало! Ми надто слабкі... — Нарік Лейлін.
- Молодий пане, чому ви так говорите? — З очевидним подивом запитав Джейкоб. - У барона є понад сто елітних солдатів. Навіть у королівстві така сила еквівалентна віконту... барон вже витрачає більшість своїх грошей на таку групу...
— Барон... — Лейлін раптом зрозумів. Острів Фаулен був недавно сформований територією з маленьким населенням. Фермери не хотіли б, щоб землю запаковували самі.
Якщо б острів Фаулен, що лежить на ізольованій ділянці землі, не стикався з багатьма ворожими піратами, то Барон Джонас давно би скоротив кількість місцевих солдатів вдвічі раніше. А щоб наздогнати досить багато солдатів, він мусив наймати їх з великими грошима і піклуватися про їхні матеріальні потреби та ситість їхніх сімей.
Тоді як барони в Королівстві Дамбрат могли мати багато військ, їх ніколи не було дуже багато, якщо вони звичайно не жили у воєнний час.
Якби не прибуток від торгівлі, родина Фаулен давно б збанкрутувала через зміст такої армії.
« Для благородної сім'ї дуже важко..." - зітхнув Лейлін. Батько цього тіла пережив сотні битв, і йому важко було отримати цей незаселений острів. Барон Джонас старанно працював на півжирі, але тепер багато хто прагнув його праці.
Лейлін підрахував: « Якби у всієї цієї сотні було обмундирування...». Створення зброї було дуже цінним, адже у світі Богів обробляв її і навіть вважався лицарським скарбом. Цінність могла зростати до ціни на невелику посадку. Якщо їх моделювали чарівники або благословляли священики, то ціна озброєння ставала ще жахливішою і, можливо, подібною до цілого міста!
- Міняти броню патрульних витратно, але я можу щось придумати з їх зброєю. Принаймні, вони не будуть використовувати іржавий метал... — Зітхнув Лейлін і схопився за лоб.
Він більше не був у своєму оригінальному тілі, де він був надзвичайно багатий. У всесвіті він щомісяця витрачав лише кілька золотих монет, більшість з яких була витрачена на закляття.
« Вовшники низьких рангів можуть заробляти гроші, але це здебільшого плата за копіювання або виготовлення низькорівних зелень. Мені не вистачає часу ... ехх, у Мірі Богів невеликі дворини не дуже успішно справляються з цим. Тут дійсно багаті тільки церкви. Всі паладини церкви Богіні Веснніх Вод мали повний набір металевих обладунків, а деякі навіть були поблагословлені божественними заклинаннями...."
Лейлін не міг пригадати, коли спостерігав за світом Богів через насіння душі. Багатство церков богів було відоме на цілому континенті, особливо стан Богині Богатства. Кажуть, що її штаб-квартира була побудована з золота і срібла, і навіть земля під нею була вимощена золотим цеглою. Лейлін, божеволіючи від своєї бідності, навіть одного разу вирішив, що вкраде все, як тільки залишить свій слід у цьому світі.
— Тоді... Чи можу я їх використовувати? — запитав Джейкоба Лейлін, придушуючи неморальні думки.
Звісно! Оскільки ви - спадкоємець сім'ї Фаулен, бажання молодого пана для нас — закон! — Джейкоб відповів рішуче. - Ви хочете, щоб я послав сигнал?
- Ні, цього не потрібно. Я хочу піти до церкви знань, і це не повинно бути занадто небезпечно. Скажи їм ... — апатично говорив Лейлін.
Про себе він додав: « Ви нічого не варті проти священиків або святих воїнів. Крім того, мало хто буде готовий боротися проти церкви і Бога, в якому вони вірять."
Після закінчення з інструкціями карета Лейліна знову зупинилася. Він замолк і тільки з цікавістю став оглядати місцевість та будівлі зовні.
Коли карета добралася до просторої площі, пролунав голос Джейкоба:
— Молодий пан, ми досягли святої знань!
Лейлін виглянув у вікно. Вулиці були чистими і охайними, а перехожі навколо - дуже культурними. Будь то ті, що проходять повз фермери або солдати, - всі намагалися ступати так, щоб здаватися легкими, стриманими і ввічливими. Якщо порівняти їх до метушні і хаосу в порту, то ці два місця неначе знаходились у різних світах.
Підвищена й велична церква випромінювала сліпуче світло. Храми богів завжди будувалися з величністю, красою і урочистістю.
— О, Бог знань... — Багато голосів, що моляться, чулись навколо.
Оскільки це був день святкування, чимало Божих послідовників зібралися тут. Просторний майданчик був переповнений людьми.
На знак пошани до Бога знаній Джонс виділив найкращу ділянку землі в порту і навіть не прийняв мідної монети. Проте священики вважали це правдою.
— Здається, « окультні люди» порти теж тут, - зітхнувши Лейлін протер своє обличчя, змінюючи свій вираз на добродушне і привітне.
— Молодий пан Лейлін!
Ласкаво просимо, ласкаво прошу! Дивіться, хто тут!
Багато знайомих товпилися довкола. Серед них були його дядьки і тітки, і у нього не було іншого вибору, крім як посміхатися та привітати їх, одного за іншим.
Завдяки його вчителю Ентоні, коли справа приносилася манерами, Лейлін не відчував жодних труднощів. Будучи спадкоємцем благородної сім’ї, він показував свій досконалий образ і всі інші могли тільки співати йому.
Однак ціною цього було те, що після багатьох привітань Лейлін помітив, як м’язи його обличчя почали розгулюватися і минуло багато часу.
« Я знаю, наскільки це важко, але мені потрібно. Дворяни ..." - зітхнув Лейлін. Увійшовши у великий храм, він кинув маленький мішок золотих монет до скриньки для пожертв. Пузасті священики засяяли у відповідь.
Лейлін оглянувся. Церква Огума була не такою вже й поганою. Навколо були книжкові полиці та статуї, і весь зал був наповнений науковою атмосферою...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv