Глава 643 — допомога і виявлення
Лейлін трохи розчарувався, коли вислуховував історію Ґілліан. Виявилось б занадто добре, якби така слабка раса мала якусь хорошу енергетичну систему або метод навчання.
« Вони все-таки тубільці. У них повинні бути якісь цінні речі або інформація ...», Лейлін погладив підборіддя.
« Немає підстав судити про світ, який би діяв розсудливо. Можливо, коли я прийду наступного разу, вона стане жахливою істотою. Звичайно, шанси на це такі мізерні, майже незначні, але навіть якщо вона помре, надія залишається...."
—Нет... Ні ... не йди ... - здавалося, що Гіліан бачила поганий сон. Її руки стискали ковдру, а брови глибоко хмурилися.
- Не залишай мене... хах... Це був сон... — Вона раптом випросталася і здивовано озирнулася навколо. Це сталося тільки після того, як вона побачила палаючий вогнище, і нарешті протяжно зітхнув.
— Кошмары? — Лейлін сміявся і штовхнув до неї шматок смаженого м’яса. Жир і м’ясо були поєднані у вишуканому ароматі, тому Гіліан не встояла.
— Це... Для мене? — Шлудок Ґілліан загрузнув, викликав у неї сильний сором, але вона все ще сумнівалася і не вірила.
Звісно. — М'яко посміхнувся їй Лейлін. Між ними не було жодних образ, але даючи їй м'ясо і хліб, він вважав її сміттям? Цей шматочок нічого не представляв для Лейліна, тому він не заперечував побути ніжним і добрим.
Досвід підказав йому, що таке рішення дуже ефективно, якщо він збирався сховатися в незнайомому середовищі. Лейлін також доброзичливо ставиться до бродячих котів і собак.
Дякую! — Відповіла, знизивши голос, Гілліан відразу ж взяла м’ясо і почала люто поглинати його. Через півгодини вона несподівано випустила звук, ніби задихалася від емоцій і почала ридати.
— Не спеши, у мене ще багато їжі. Доїш спочатку, а потім я відведу тебе до твоїх товаришів. — Лейлін зрозумів, що їй стало добре. Він потішив її, і вона зрештою заспокоїлась.
...
Хруст! коли вони обережно рухалися по тематичному парку, протяжність через звичайний ліс.
- Ці страшні монстри ніколи не залишають вузол. Якщо ми не підемо туди, то й проблеми у нас не буде... — Гілліан одягнула мисливський одежина, який дав їй Лейлін. Вона виявляла бадьорий дух, через що і виглядала красиво.
— У Мірі Воображень справді страшні скітальці і володарі! Вони можуть викликати шторми, які можуть спуститися в будь-який час, розваливши будинки і культури, у результаті чого ми несемо величезні втрати ...
Її голос став тихим:
— Якби вони не дивилися на нас вниз і не ставилися до нас, як до мурашок, ми б давно вже померли...
У цей момент вона подивилася на Лейліна. З того, що вона могла згадати, техніки Лейліна були дуже схожі на Теминики, які використовували завойовники.
Я не схожий на них. Я вивчаю інші методи. Хіба ніхто з вас не зустрічався з іншими розумними формами життя і не спілкувався з ними раніше? — Перед Ґілліан Лейлін не приховував своєї особистості іноземця.
— Да! Не тільки в лісі, але навіть у вузлах. Ми навіть можемо спілкуватися, але вони рідко з'являються. Зазвичай це просто монстри, які вміють тільки вбивати.
Гілліан нахилила голову і, подумавши, сказала:
— Я чула від батька, що давно біля машини з'явився гігантський замок. Усередині жив старий дідусь з білою бородою. Він був схожий на правителя і умів контролювати блискавку та вогонь. Він навіть передав методи маніпулювання цими здібностями дядьку Моріна...
— Хм? — Лейлін дуже зацікавився, бо опис був схожий на мага. — А потім?
— А потім... - Очі Гілліан закруглювалися, ніби вона все ще чимось дивилась. Він сказав, що виведе нас з лісу на зовнішній світ... І тоді, він зник... І ніколи не повертався...
- Сумна історія... О, прости! — Лейліну нічого було сказати у відповідь на це.
— Нічого. — Гілліан здавалася досить сильною, але коли побачила знак біля дороги, то навіть дбала про це. — Ми дуже близько до нашого табору.
Перед Лейліном приземлилася стріла, пір'я якої все ще тряслося.
- Хто це? — Глибокий голос пролунав з лісу. Лейлін всередині посміхнувся. Він вже давно помітив іншу групу, але Гілліан очевидно краще могла справитись.
— Дядя Марк! Це Гілліан! — Вона щаслива пустиня в глибинах лісу.
— Маленька Гілліан? — Дерева на протилежному кінці завелися, розкриваючи немолодого вантажного чоловіка з бакенбардами. Цей чоловік, одягнений в шкуру тварин, витворив:
- Я чув, що ти потрапила в вузол. Я думав, ти померла! Чи знаєш ти, як сильно я плакав через тебе...
— Дядя Марк! — Гілліан пішла вперед і міцно обняла його. що змусила тебе хвилюватися. Дозволь мені представити тобі людину. Це містер Лейлін і він врятував мене з вузла!
Гілліан потягла за руки дядька Марка і потягнула його до Лейліна. Очевидно, відсутність фіолетових візерунків на шкірі Лейліна насторожило чоловіка.
Лейлін посміхнувся, ні про що сильно не переживаючи. Він вважав, що все буде гаразд доти, доки не зустрінеться з демонами. Чи могли аборигени взагалі зупинити атаку, зважаючи на його здібності?
Звичайно, Лейлін не наважувався переступати кордони через загадок Міра Ворушень. Було б краще уникнути насильства, бо воно могло перешкодити йому отримати які-небудь вигоди.
Тепер він був посеред світу, переповненого несподіванками. Його сподівання значно перевершили викриту реальність і місцева заплутаність.
Можливо, наступного разу ці тубільці вже сильно зміняться. Якщо він докладе трохи зусиль і матиме добрі стосунки з ними, то в майбутньому його зусилля можуть окупитися.
Далі все сталося за очевидним сценарієм. Коли Лейлін виявив свої добрі наміри, і завдяки підтримці Гілліан Марк привів Лалена до їхнього табору.
Лейлін оглядався. Безсумнівно, цей табір був тимчасовим притулком для багатьох дерев’яних свай.
У віддаленому районі табору були сліди великого вогнища, а також невелика ділянка для вирощування овочів та інших культур.
"Зручні методи сільського господарства досить давні". — Лейлін похитав головою, але знав, що це неминуче. Прокинувшись, ці аборигени могли виявити, що їхня земля раптово зникла і перетворилася на посушливу пустелю, ліс, річку чи навіть вулкан. Не було потреби докладати більше зусиль, ніж те, що вони робили.
Така простота поширювалася навіть на будівлі. Дерев’яні будинки складалися з кількох дерев, об'єднаних разом. Багато аборигенів вирішували відпочити на відкритому повітрі або жили в дуплах дерев. Лейлін вважав, що намет з собою був палацом у порівнянні зі своїм життям.
У простому і сирому дерев’яному домі Лейлін зустрів батька Гілліан. Він здавався виснаженим чоловіком середнього віку, який старанно трудився протягом тривалого періоду часу, через що і виглядав, ніби вже стояв однією ногою в могилі.
Кельшеле кашель* — Дякую, гість з далеких земель! Гілліан все, що у мене є. Я дійсно не знаю, що я можу зробити, аби показати вам свою вдячність. Тільки якщо цю їжу...
Чоловік середнього віку оглянув білий хліб, печінку та іншу їжу, згорнуту перед ним і на його обличчі з’явився рум'янець. Така першокласна їжа порівняла з делікатесами.
— Будь ласка, не думайте про це! Гілліан дуже мила дівчина. Ніхто не хотів, щоб вона проходила через такі небезпеки. — Відповів, Лейлін м'яко посміхнувся.
- Вибачте за мою дурість, але на основі того, що сказала Гілліан, ви ... Вы Маг? — Чоловік відкаштувався і раптово запитав.
— Да! — Здивування Лейліна пересилило його цікавість. - Ви раніше зустрічалися з магами? Де ви з ними контактували?
Кашель* — Морін розповів мені про це. - Вираз обличчя чоловіка середнього віку стало серйознішим, до тієї міри, що Лейліну здалося, ніби полум'я його життя ось-ось погасне.
- Морін колись прихильно віднісся до мага і деякий час вчився у нього. Нам розповідали багато цікавих історій, але на жаль... — Лейлін почув розповідь про те, що сталося з Ґілліан раніше.
- Чи можу я дізнатися, де знаходиться той вузол, в якому стоїть цей замок? — Лейлін дуже зацікавився замком.
— Нет. Одного разу весь замок і вузол зник. Якби Морін того дня не провів ніч в іншому місці, боюся...
Чоловік похитав головою і, здавалося, щось придумав. Він тремтів, дістав кілька шкур тварин і з повагою розмістив їх перед Лейліном.
- Це те, що Морін залишив мені. Хоча я не можу нічого зрозуміти, але вони точно якось пов'язані з тим магом. Прийміть цей подарунок як мою вдячність!
— Це... Лейлін різко притискався до шкіри.
На поверхні шкіри були якісь коричневі креслення і руни. Не дивно, що чоловік не міг нічого зрозуміти; справжня інформація таємно ховалася духовною силою.
[Біп! Знайдено інтерфейс даних. Інформація передається!]
Тут же пролунав голос І.І. Чіпа в голові Лейліна, а на його обличчі з’явилася радість.
« Я — Морін, Той, кого Наставник називає жителем світу Воглядів. Якщо ви бачите цю інформацію, будь ласка, віднесися добре до членів мого клана. Те, що ви побачите далі - шлях, винайдений моїм наставником через десятиліття вивчення мого тіла -- Маг ...."
У Лейліна з’явилась інформація про шкуру тварин.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv