Розділ 480 — Провокація
Лейлін всю ніч не міг заспокоїтися через нове доручення, по якому він повинен був захопити Робіна.
Учень Мага Утренней Зірки виказав натяк на зраду, і це буде смертельний удар по емоціях чорношкірих. Але оскільки цей наказ був даний Ґілберту, Лейлін міг лише підкоритися йому.
Але він також відчував, що тут все не так просто.
...
— Лейлин! Ласкаво просимо! — Робін обняв Лейліна і від душі засміявся. Він півнів з радістю і, здавалося, не чув ніяких новин.
Робін як і раніше виглядав як молода людина, якщо звичайно не вважати численні руни, вигравані на його обличчі.
У порівнянні з останньою зустріччю символи на чолі Робіна стали ще жахливішими і майже заповнили половину його обличчя. Ці символи викликали страх і надали Робіну зловісної аури.
— Старший Робин! — Чопорно усміхнувся Лейлін.
Після короткого фізичного контакту по всьому тілу пробігла тремтіння.
Таке відчуття доводило, що Робін перетворився на якогось звіра і Лейлін тут же став більш обережним.
Лейлін подивився за спину Робіна і оглянув обличчя членів його сім'ї.
Рабен належав до родини Парбл. У всьому клану Уророс їхня родина мала найчистішу родоводу, і вони мали давню історію, а також великий вплив.
Під час минулої подорожі Робін зміг привести з собою трьох чоловіків, які мали п’ятьох темношкірих і племінника Ноя.
Але зараз у підлітків, що стояли за спиною Робіна були похмурі вирази облич... Або ж виміряна блідість.
Лейлін був більш шокований тим, що за Рабеном не стояло жодного старшого чоловіка чи ні.
"У його сім'ї точно сталося щось жахливе".
Усмішка Лейліна ставала дедалі вільнішою, а вираз обличчя більш щирим. Він вимовив злегка вибачення тоном:
але згідно з наказом наставника...
— О, будь упевнений, це просте непорозуміння. Я завтра ж поїду з тобою до штаб-квартиру і все поясню. — Робін відповів з досить парним виразом на обличчі.
Потім він з ентузіазмом запросив Лейліна,
— Раніше ти не відвідував мій замок і лабораторії, вірно? Залишайся на ніч. Твої підчинені також мої гості. Я приготував розкішний банкет, думаю, вам всім сподобається...
Що ще міг сказати Лейлін, коли Робін так сердечно запрошував його? Він міг тільки залишитися в спеціально приготованій для нього кімнаті, так само, як і його підчинені.
Дубова підлога давала маслянистим блиском. Аромат ладану наповнював кімнату і на чотирьох стінах висіли портрети, обладунки та мечі.
Хоча Паркер ніколи не оцінював таких речей, він знав, що ця кімната, одна з кращих кімнат у замку Робіна.
- Це просто...милорд, ви ... Паркер не цікавився шоломом, прикрашеним барвистими пір’ям.
— Я знаю. Ти хочеш сказати, що я отримав наказ захопити Робіна, але замість цього просто прийшов до нього в замок і це неминуче викличе підозру та змусить інших атакувати ... — Лейлін, сидячи на кріслі в рубінах, перервав Паркера змахом руки.
— Але що ще ми можемо зробити? Врешті-решт, Робін мій старший і перш ніж ми розберемося з ним, ми не можемо робити будь-яких поспішних виводів!
« У будь - якому разі, він уже погодився піти з нами завтра, тому нам не потрібно наполягати...
Навіть після слів Лейліна на обличчі Паркера залишалася гірка усмішка. Перед ним грався звичайний сценарій, але з його погляду Робін вже почав виявляти симптоми божевілля. І зараз неможливо передбачити його наступний хід.
Крім того, не варто було стверджувати, що у нього немає ніяких планів спершу перевершити їх і вже потім позбутися усіх проблем.
Серед усього двором'янства, вони, безсумнівно, були кращими, і іноді навіть таємно бойкотували накази з штаб-квартири.
*Стук! Стук! Стук!* Як тільки Паркер збирався щось сказати, хтось ритмічно постукав у двері.
М'який голос пролунав через двері:
- Шановний Маркиз! Банкет почався!
— Ти можеш зайти, — кивнув Лейлін.
Двері відчинилися і дівчинка, одягнена як служниця, постала перед Паркером та Лейліном.
Її обличчя сяяло від хвилювання, ніби вона вперше побачила таких високопоставлених гостей.
- Як же добре бути молодою... — Лейлін м'яко вщипнув її за щічку, балансуючи на грані ввічливості. Його жест змусив дівчинку почервнити до шиї.
Він відчув ауру чистою родоводою Великої Кемонської Змії від тіла дівчинки. Здавалося, ніби вона була пов'язана кров'ю з Робіном.
За її родоводом здавалося, що ця дівчинка мала світле майбутнє і вона навіть була по лінії сім'ї Парбл. Але для того щоб привітати Лейліна, вона повинна була переодягнутися служницею.
- Як тебе звати? — Посміхаючись, запитав Лейлін. Паркер продовжував стояти осторонь, наче не помітив раннього жеста Лейліна.
Будучи високоранговим чорнокнижником, який мав певний авторитет у всьому кланові, він не сприймав такі речі.
Навіть якщо Лейлін нічого б не зробив, він все одно міг стояти з прямою спиною, як сосна.
Еде, пане! — У голосі дівчинки чулася стримана печаль, ніби вона збиралася оплакатися в будь - який момент.
У своєму віці вона, очевидно, багато знала. Якби високопоставлений маг перед нею захотів би захопити її тіло, то ніхто б не заперечував, чи то її старші або ж батьки. Вони навіть з великою радістю б відправили її до нього.
Тому, хоча Едда ледве стримувалась від плачу, вона намагалася залишатися непохитною і сильною.
На щастя, Лейлін перестав дражнити її. Він м'яко запитав Едду, яка вже стояла з повністю пофарбованим обличчям
- У мене також є один друг у вашій сім'ї, його звуть Ной, ти знаєш?
— Дядя Ной? — Закричала дівчинка, але незабаром ніби згадала про щось і наважилася в сторону Лейліна.
І її реакція була природною. На її ранній поведінці Лейлін вже багато чого зрозумів.
— Не варто боятися. Він і я - хороші друзі, якщо з ним щось сталося, я обов'язково допоможу. — Лейлін помітив вороже ставлення Едди і усміхнувся.
Едда, нарешті пробурмотила дуже низьким голосом, що майже ніхто не міг чути.
- Я спробую звільнити його. — Лейлін почухав свою макашку і пообіцяв Едде.
- Як гадаєш, вона говорить правду? — запитав Лейлін у Паркера, коли Едда вийшла з кімнати.
- Ймовірність невелика. Зрештою, її відправили сюди - похитав головою Паркер.
- Я теж так думаю, але є ймовірність, що ця інформація надала нам інший бік сім'ї Парбл... — Проказав уголос Лейлін.
У нього з'явилося передчуття, що його поїздка в сім"ю Робіна, швидше за все, виявиться не такий простий як він думав, і можливо, тут станеться щось неймовірно несподіване.
Атмосфера у вітальні стала напруженою, але через кілька секунд її роздав легкий сміх Лейліну.
— Давай зараз не будемо багато думати про це і просто насолодимося банком!
— Да. — Паркер кивнув і пішов за Лейліном. Він носив чорний фрак і гарну краватку, оскільки вже давно підготувався.
Поки Лейлін і компанія насолоджувалася вином та делікатесами сім'ї Парбл, а навіть іншими чорнокниженицями, десь у глибині замку поширилася нескінченна темрява.
— Навчасно видав йому інформацію? Твій план дійсно поганий... — Посередині тусклой і вузької кімнати ширяв синьо-сірий символ, від якого лунали чоловіки середніх років.
— Будьте впевнені. Я дуже добре його знаю, адже як тільки він дізнається про все, то відразу ж почнеться переслідування! — Силует, оповите чорним туманом, розмовляв з цим таємничим символом. Час від часу пучки чорного туману перепліталися і упаковувалися так щільно, що волосся на голові звичайній людині могло поїдати.
- Мене не хвилює твій план, але Лейлін повинен опинитися в мене! — Синій символ яскраво сяяв, очевидно, не приховуючи надзвичайно сильної ненависті до Лейліна.
- Ми вже давно співпрацюємо один з одним, вам не потрібно турбуватися.
Фігура, вкрита чорним туманом деякий час, замовкла і запитала:
- Насправді це все дрібниці. Насправді я хочу дізнатися, коли ви плануєте вжити заходів?
— Дуже скоро... Старійшини Клана Уророс скоро стануть пережитком минулого, і тоді ми зможемо привести наш план у дію. Врешті-решт, атака трьох Магів Утренней Зірки буде важко перенести навіть Маґу Сяючої Місяця...
Сяття символу потьмяніло разом з останніми словами чоловіка середніх років.
— Дуже скоро... - Пробурмотала фігуру, покрита чорним туманом, і раптом вимовила якусь фразу, розкриваючи обличчя, сильно знайоме Лейліну.
Лейлін, який весь цей час проводив на бенкеті, звичайно, нічого не знав про все це. Тепер він поводився з великою метеликом, що пурхала посеред квіткового поля.
Ентузіазм чернеток розтопив серця багатьох чоловіків і підчинених, яких Лейлін привів з собою, також тішилися.
"Я відчуваю, що все буде не так просто."
Паркер стояв, притулившись до стійки з келихом вина, спостерігаючи за виставою Лейліна з спантеличеним виразом обличчя.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv