Розділ 393 — Повітряна сітка
— Хмм. — Лейлін без інтересу кивнув головою.
« Я бачив там багатьох магів, — сказав він на вулиці.
Маг, одягнений як бродячий поет, грав на органі. Група людей дивилася на нього і аплодувала.
— Да. Деякі маги іноді заряджаються простолюдами, але жителі чудово знають цих чарівників... — Слабкий Кублер Лейліну. — маги на центральному континенті і спілкуються мовою Байрона. Тому, пане, вам не варто турбуватися про мовний бар'єр. Ось, візьміть. Це деякі матеріали про центральний континент і кілька варіантів карт, а також інформація про засоби зв'язку...
Кублер шанобливо передав Лейліну кришталевий шар інформації.
Магі в обов’язковому порядку вивчали мову Байрона. Тож Лейлін і Кублер могли вільно спілкуватися під час першої зустрічі. Вони повністю розуміли один одного.
Лейлін поклав собі десерт.
Багатий аромат, солодкий запах збуджував його смакові рецептори. — Хороша м'яка їжа, здається простолюдинам у центральному регіоні живе набагато легше, ніж в Сумеречній зоні.
- Звичайно. Ми ж посеред центрального континенту, серця світу магів! — З гордістю вигукнув Кублер, на що Лейлін просто посміхнувся і похитав головою.
Навіть якщо сім шарів підземного світу і не погодяться з такими заявами, то в давнину за центральним континентом приглядав принаймні маг 7 ранг.
Але зараз? Нинішні маги лише досягли невеликого натяку на могутність минулого.
Що стосується цієї проблеми, Лейлін нічого не хотів з цим робити. Зрештою ситуація на центральному континенті могла йому допомогти.
Відпочинивши ніч, Лейлін і Кублер вирушили за межі міста.
Шумна дорога була переповнена екіпажами та іншими транспортними засобами. Вони перевозили вантажі, багаж і товари, але загалом місцеві місця виглядали досить заможними.
Крім того, навколо кожного перехожого спостерігалися енергетичні коливання. Прості люди майже не зустрічалися.
Лейлін і Кублер перетинали широку дорогу й побачили футуристичну аеропорт. На величезній площі було багато білих дирижаблів, одні з яких літали, а інші сідали. Люди сідали і висаджувалися, наче мурашки.
Деякі з дирижаблів переносили вантажі, а робітники розмовляли з партнерами, щоб вивантажити ці речі і багаж. Ця сцена здавалась жаркою, діловою і безладною.
Центральний континент був величезний, а його землі безмежні й широкі. Наземний транспорт був не тільки повільнішим, ніж у побачених Лейліном інших світах, але й більш небезпечним. Тому дирижаблі стали основним видом транспорту.
Навіть у невеликому містечку була злітна точка для дирижаблів, де за нею стежили кілька послушників і чарівників.
Вони виконували обов’язки поліції, а також підтримували дирижаблі.
Крім того, на цю роботу взяли спеціальну групу кваліфікованих інженерів. З тоним тілом і випущеними очима, Лейлін дивився, як вони працювали з основами дирижаблів та злітними смугами за допомогою гайкових ключів та інших ручних інструментів.
Звичайно, вартість будівництва та обслуговування дирижаблів була дуже високою. Однак, поки мав безпечний маршрут, прибуток оправдував себе. У цей транспорт вкладали величезні інвестиції, щоб отримати прибуток. І такі інвестиції могли робити тільки маги, які мали добре багатство.
На південному узбережжі були дирижаблі, але вони набагато менші. Повітряні шляхи, по яких вони могли літати були дуже обмежені і час польоту надзвичайно суворо регулювався. Їх не можна було порівнювати з тими, на які зараз дивився Лейлін.
— Хто стежить за різними маршрутами польоту? — тихим тоном запитав Лейлін.
Один квиток на дирижабл у звичайній каюті коштував сто магічних кристалів. У випадку Лейліна та Кублера, які вирішили подорожувати у найкращому каюті, подорож обійшлася їм в шістьсот магічних кристалів.
На щастя, Лейлін був багатим і валятим. За останні 15 років він контролював ресурси регіону. Гроші тягнулися до нього по змаху руки або дзвінку. У нього було безліч магічних кристалів, тому він без жодних труднощів витрачав їх.
Незважаючи на те, що Лейлін мав велику підтримку ресурсів Сумеречної зони, коли порівнював свої прибутки з доходи компанії, яка рукоділлям повітряного простору, він відчував, як йому ще зростати і рости.
— Усі повітряні шляхи на центральному континенті контролюються сім'єю Фаллор, можна сказати, що це їхня приватна власність!
— Приватна власність? — Лейлін був шокований і запитав: "Якої сили маг має, що їх підтримує?"
Такі величезні переваги, включаючи щільні графіки руху транспорту, якщо їх підтримка недостатньо висока, вони не зможуть впоратися з такою ситуацією.
І якщо родина Фаллор все ще змогла домінувати над центральним континентом, то це означало, що вони мали могутню підтримку.
— У самій родині Фаллор є два Мага Втрренней Зірки. Звичайно, цього недостатньо. Основним фактором є те, що позаду них стоїть Монарх Неба!
— Монарх Неба? Маг Розсвітної Зарі? — кивнув Лейлін.
Сім’я Фаллор, яка була на вершині могутності в центральному континенті, вважалася домовласницею. Фактично Монарх Неба був тим, хто контролював усі повітряні подорожі.
— Так, під поглядом і владою Монарха Неба, дирижаблі гарантовано безпеки, — зауважив Кублер.
Маг 6 ранга! Це був найвищий рівень на Центральному континенті. Кожне його діло впливало на життя незліченних низькорангових магів!
...
З свистом вітру дирижабль підняв якір і почав злітати до неба.
Лейлін стояв на палубі, насолоджуючись вітром. З посмішкою на обличчі він дивився вперед.
У поєднанні з сонячним світлом і ароматом свіжої зелені рослини пролітали потоки прохолодного вітру.
« Давно тому... Вже минуло надто багато часу з тих пір, як я не стояв під відкритим сонцем ...."
Лейлін подивився на голубе і біле небо, а також золоті промені сонця, які спадають на землю. На мить його охопило дивне відчуття.
Хоча в Сумеречній зоні були сонячні камені та заклинання вічного світла, зрештою світло було штучним. Вони ніколи не зможуть зрівнятися зі світлом і теплом, яке випромінює звичайний сонячний світ.
Ті, хто жив у Сумеречній зоні, вже довгий час стикалися з небом і землею, зроблені із міцного чорного каменю. Воно дуже пригнічувало їх, а іноді і призводило до серйозних наслідків.
Хоча Лейлін не мала такої хвороби, він більше не хотів ризикувати. Він ніколи більше не хотів покидати розкішного навколишнього простору, і завжди прагнув насолодитися сяйвом справжнього сонця.
Ті, хто постійно жив під сонцем, ніколи не зрозуміють тих, що живуть у темряві, але які з нетерпінням чекали його природного сяяння.
Коли дирижабль збільшився, повітряні потоки посилилися. Вони могли здути дорослу людину.
Звичайно ж, Лейлін залишався неврівноваженим і не почув оголошення, щоб всі пасажири пройшли в свої кімнати. Він дозволив сильним вітрам згинати його тіло.
— Дуже красиво, чи не так?
Солодкий жіночий голос проник у вуха Лейліна. Лейлін повернувся праворуч і побачив, що жінка міцно притиснута до перила. Вона трохи перевалилася назовні і намагалася розглянути все, що було під дирижаблем.
Крім світу хмар, тут росли сільськогосподарські поля та посіви врожаю. Здавалося, що вітряки зменшились до розмірів іграшок і здалеку виднівся місто. По дорогах рухалися крихітні чорні точки.
— Мене звати Джессія, а Вас?
Молода дівчина посилила свій голос, коли побачила, що Лейлін не звернув на неї уваги.
— Лейлин. — Нечувано відповів Лейлін. Він відчув випромінювачу енергію тіла дівчини. Вона була магом 1 ранга.
Її можна вважати генієм, якщо в такому юному віці вона просунулась до мага 1 ранга, але у очах Лейліна така сила вважалася нічим.
— Значить Лейлін. Звідки Ви?
Молода дівчина не переймалася тим, що Лейлін не звертав на неї уваги, але почала ставити багато запитань.
— Якою силою ви володієте? Куди ви прямуєте? Чи подобається вам квітка жасмину? Мені подобається дерево, на якому росте волоський горіх. Я вважаю, що воно підсилює мою магічну силу і також добре пахне... — Вона щебетала як горобець, задаючи цілі ланцюжки питань.
— Ты... — Лейлін закотив очі і збирався відповісти, коли позаду нього пролунав ще один голос.
- Джессія, що ти робиш?
Лейлін розвернувся і побачив молодого мага, одягненого в золоту з білими лініями мантію та червоної рубінова емблемою. Він йшов до них, а в його очах танцював неконтрольований гнів.
- Ні, ні. Я просто оглядаю навколишні пейзажі... — Джессія відкинула голову, влаштувавши сумне обличчя.
— Якщо ти вже надивилася, повертайся! Тут небезпечно! — Молодий маг стримано посміхнувся їй.
- Пане Лейлін, побачимося наступного разу. — Джессія махнула рукою, і було видно, що молодий маг почав злитися.
Він перевів погляд на Лейліна, розкрив рот, бажаючи щось сказати, але передумав. Він глянув на Лейліна і, повернувшись у свою каюту, попрямував до нього.
- Смішні. — Лейлін просто похитав головою.
Він знав, що дівчина використовувала його, щоб ухилитися від гніву цього молодого мага, а така поведінка змусила Лейлін сформулювати погані враження про них обох.
Було очевидно, що вони не виявили енергетичних хвиль Лейліна. Одна з них вважала його рятівником, а інша несвідомо не наважилася кинути йому виклик.
- Кублер, йди сюди! — Лейлін опустив очі на таємний відбиток і надіслав повідомлення.
- Пане! Які ваші інструкції? — Кублер швидко піднявся на палубу і шанобливо вклонився.
- Тобі знайомий цей символ? — Лейлін спроектував зображення червоної рубінової емблеми, яку раніше побачив на грудях молодого мага.
За гордим високоміром на обличчі молодого мага Лейлін підозрював, що ця емблема означала якийсь могутній клан чарівників. На жаль, він не мав жодного уявлення про місцеві фракції і тому викликав Кублера.
На щастя, Лейліна супроводжував маг, знайомий з центральним континентом і міг освітлювати його у багатьох справах.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv