Розділ 355 - Революцій
— Ядро духа! — Лонгботтом навіть злегка зітхнув, і випустив ударну хвилю, щоб знищити магічну форму.
Тис...* Голос духу тут же зник і все місто Поттер занурився в хаос.
*Грохот!*
Як давно темні ельфи та звірі здійснили свій найбезглуздіший напад.
Поки маги зосереджувалися на битві, заклинання від сили зникло.
- Що ти робиш? — Два маги вбігли всередину приміщення.
— Поглинута Життя! — З незмінним виразом Лонгботтом продовжував махати руками. Кілька зелених променів кинулися до двох магів і почали старіти на очах. Їхня життєва енергія швидко вичерпалася.
— Почати локалізацію! — Лонгботтом глянув на неї, який до цих пір був під друком, дістав деякі матеріали і почав проводити з ними якісь маніпуляції.
*Грохот!*
Через кілька хвилин, під керівництвом фіолетового світла формації, вісім величезних паучих ніг з'явилися і зруйнували стелю. На спині гігантського павука стояла дуже обнажена дівчина.
На обличчі цієї дівчини лясала легка усмішка. Її шкіра була блідою, а вуха гострі. Від її тіла випромінювався чарівна куля.
- Вітаю матриарха! — Тут же вклонився Лонгботтом.
— Добре постарався Лонгботтом. — Дівчина хіхнула, і це затулила серце Лонгботтома.
- Хоча ти даремно витратив частину Утробної Мембрани, результат все одно виявився непоганим. Навіть маючи справу з клоном свого противника, ти справився з тим, що цей чоловік знаходиться на пікі мага 2 ранги.
Молода дівчина повільно вимовляла слова. Її голос був достатньо сильним, щоб його серце розірвалося від бажання.
Маги 2 ранги були власниками свого життя. Якщо б така людина підготувалася, то навіть матриархи темних ельфів відчули би труднощі, щоб справитися з нею. Крім того, по всьому місту Поттер розмістили спеціальні форми. Будь - яка темна істота, що вступила на його територію, відразу виявила.
Але Лонгботтом був іншим. У його венах текла чиста людська кров, і до того ж він мав сили мага. Хоча він був мандрівним магом, за його спиною були деякі досягнення і тому його легко прийняли.
Утробна Мембрана, Земля, вважалася високоякісним скарбом в Імперії Темних Ельфів, яка допомагала власнику приховувати свою аура.
Тільки коли її влаштовували всі умови, вона могла покликати паразитічне насіння.
Це змусило Лонгботтома дуже пишатися собою, але її останні слова сильно здивували його.
— Клон?
— Да. Ти не збираєшся виходити? — Дівчина хихнула, вказуючи на повітря поруч з нею.
* Дві чисті білі стріли світла зруйнували чорний бар’єр, розкриваючи туманну фігуру людини.
Ця фігура перетворилася на довгу лінію і вистрілила, попрямувавши до іншої щойно з’явилисяй фігури.
— Це справжнє тіло захисника Еда! — Лонгботтом витріщився на людину, яку він недавно запечатав. Його кулаки стискалися.
- Я не очікував, що її Величність Імператриця прийде особисто!
Еде не звертав жодної уваги на Лонгботтома. Його очі були прикуті до молодої дівчини, а в його погляді мигнула деякий страх.
- Хехе... З важкими пораненнями свого клона, як багато сил ти можеш використовувати? 70%? Чи 80%?
Дівчина, не зупиняючись, сміялася, а її спина напружилася.
...
У повітрі з'явився монстр, який став симбіозом людини і павука. Велика темна аура поглинула захисника Іда...
Але не так далеко від горизонту маги виявили, що крім темних ельфів і орди темного створіння в сутені увійшли гноми та дварфи.
Через півстоліття по Сумеречній зоні поширилась жахлива новина.
Місто Поттер впав! Імператриця імперії Темних Ельфів зробила хід і вбила захисника північного регіону, Еда!
Племена двохрфів і гномів також приєдналися до битви, а весь північний регіон перейшов у руки ворога, на території якого запанував терор.
У місті Поттер.
Голова цього регіону змінився. Відряди елітних Рудників на підземних Снігових пауках патрулювали вулиці і деколи навіть спостерігалися воїни двохрфів та гномів, що проходили повз них.
Посеред великого палацу в серці міста.
Імператриця викликала Лонгботтома.
— Цього разу ти чудово справився з Лонгботтом! — Дівчина хвалила його від усього серця. Якби він не виконав змову проти свого ворога, то так легко його перемогти.
- Я маю честь служити Імператриці. — Лонгботтом, здавалося, зачаровано дивився на надзвичайно гарне обличчя дівчини.
- Тепер мені потрібно, щоб ти відправився в центральний регіон і підстігнув ненависть до магів. - Дівчина не відчувала відрази від такого погляду, але замість цього зігнувшись своїм тілом, відкрила очі ще більше шкіри і дозволила магу поїсти її очима.
— Ненависть до магів? — Лонгботтом не міг зрозуміти, чого від нього хотіла імператриця Темних ельфів.
— Да. Магі та палаци володіють великою кількістю знань і влади, обмежуючи її отримання звичайними людьми. Ворожість, ненависть і страждання населяли покоління. Тепер нам треба використати вирішальний момент і дати можливість породити сильні хвилювання!
Дівчина тихо продовжувала, - мені потрібно, щоб ти поїхав у центральний регіон і викликав заколоти заради революції. Коли прийде час, ви навіть зможете поширювати інформацію про високорівневі медитації.
- ...Так...- Через деякий паузу відповів Лонгботтом. Він викличе повстання серед людей своїх ворогів, а потім зіштовхне їх один з одним.
Він знав, яке жалюгідне життя проводили звичайні люди під вогнем офіційних магів. Магі та двориянство насолоджувалися життям, тоді як інші страждали день за днем. Через це вони навіть іноді не могли нормально харчуватися. Їх могли звинуватити у злочині за образу знатних або в найгіршому випадку просто на місці вбити.
Навіть якщо вони мали здібності і простолюдина, то не могли реалізувати свої можливості.
Навіть якщо їм пощастило вступити в гільдії, вони все одно зазнавали дискримінації і їх вважали морськими свинками чи кухлею.
Звичайно ж, якщо хтось обурювався і у нього не було сили, такі люди безжалісно винищували магами. Зрештою, вся влада була в руках останніх.
Але тепер все змінилося. Магі зіткнулися з сильним ворогом і витрачали всі свої розумові та фізичні сили на опір йому.
Крім того, вже виникали заклики до повстання.
Іноді гучні фрази і чудові обіцянки майбутнього могли привабити багато гарячих молодих людей.
Якщо їм дати хоч краплинку влади, то станеться катастрофа.
Коли це станеться, маги можуть розпочати внутрішню боротьбу. Скільки людей загине? Скільки крові буде пролито?
Лонгботтом дуже добре про це знав, але у нього не було жодної думки проти, ніяких жалю. Все, що у нього залишилося - сильне бажання помститися.
«Лейлін, я замучу тебе страждати в десятки і сотні разів сильніше за те, що ти зробив зі мною! Клянусь!»
Лонгботтом видав у своєму серці.
Якби Лейлін опинився тут, він би виявив, що цим зрадником на ім'я Лонгботтом насправді виявився той самий маленький хлопчик з яким він грався в місті Поттер.
— Да. Чудово. Коли ти повернешся, я проведу церемонію по зміні родоводів, і тоді ти станеш частиною темних ельфів. Навіть твоя кров стане подібною на нашу.
Кивнула дівчина.
Імператриця! — Лонгботтом вклонився до самої землі.
...
— Лонгботтом? « Почувши слова жінки мага, в Лейлін несподівано з’явилася бажання плакати і сміятися.
"Хіба ім'я може просто збрехати, у мене таке відчуття, що цей зрадник нашої раси, Лонгботтом - та сама людина, яку я зустрів в Поттеру."
Лейлін з сумом зітхнув. Коли він дізнався, що цей хлопчик пішов, щоб знайти кращі можливості, він не сприйняв його серйозно. Його шанси на успіх були занадто низькі.
Раптом він досяг успіху і навіть став магом 1 ранга!
Без необхідних інструментів Лейлін не міг судити про здібності мага. Тому він не знав, що Лонгботтом мав талант і міг стати магом.
« Але ось що цікаво. Здається, що місто Поттер - місце, де сходяться долі Сумеречної зони" — задумався Лейлін.
Місто Поттер було звичайним маленьким містом і, мабуть, вже влучило ворога.
Однак факт залишався фактом. Він також породив Баеліна та Лонгботтома, двох улюбленців долі.
« Баелін і Лонгботтом схожі на дві сторони монети. Одного дня вони знову зійдуться, і в той день сила долі всієї Сумеречної зони буде найбільш концентрованою!"
Раптом Лейліна відчула дивне передчуття.
« Дуже цікаво мати можливість створювати історію...» Грубо кажучи, він своєю власною рукою створив цю ситуацію. Саме в місті Поттер все і почалося. Такі думки змусили його відчути, ніби доля Сумеречної зони була в його руках.
Однак це просто змусило Лейліна сміятися.
« У такому разі, дозвольте мені стати тим, хто все і закінчить!»
Ці думки промайнули в його голові, тоді як вирази двох магів 2 ранги наповнювалися тривогою.
- Тепер, коли ми втратили весь північний регіон, ми втратили п'яту частину нашої могутності.
Фендрикс гладив кільце на руці, яке прикрасив рубін завбільшки з гальку, здавалося, ніби над ним здіймається темна хмара.
- Не тільки це. Окрім темних ельфів і чорних істот, виникли ще гноми з двомарфами.
Криво посміхнулася магеса.
Це була маленька ділянка, але в підземному світі існувало багато рас. Люди й ельфи були двома великими силами, але не слід було недооцінювати гномів і дварфи.
Коли всі вони об’єдналися, люди опинилися у скрутному становищі.
— Ця війна може призвести до геноциду! — тяжко зітхнув Фендрикс. - Нам потрібно звернутися до військової ради і мобілізувати все, що у нас є...
— До цього нам потрібно розібратися з загрозою зовні.
Золоте кільце на пальці Лейліна засвітилося, і він відразу ж випрямив спину — Темні ельфи знову починають. Підтверджено, що їх ведуть три полки елітних Рудників верхи на підземних Сніговій Павуках разом з трьома матріархами.
- Ці жалюгідні виродки... — Фендрикс з лютістю плескнув по підлокотнику крісла і схопився.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv