Розділ 294 — Меч Метеора
— Баелін, в чому справа?
Лейлін уважно стежив за слугою, якого надав йому барон.
— Нет, нічого. Я просто хотів повідомити вам про ситуацію в магазині. — Баелін з усіх сил намагався не нервувати.
- Хоча багато людей цікавляться нашим магазином, босе, ваші ціни... вони занадто високі, тому наші справи йдуть погано. Я навіть думаю, що наш магазин понесе збитки цього місяця...
- Ось значить як. Я зрозумів. Можеш йти.
Лейлін махнув рукою, не звернувши уваги на слова Баеліна.
— Ладно. Ви бос. Вам усім і заправляти! « Балін, побачивши поведінку Лейліна, ще раз переконався, що Лейлен був наступником стародавньої сім’ї, яка вирішила оселитися тут. Інакше він би не сприймав те, що відбувається так легко.
Коли Баелін пішов, Лейлін продовжував читати книжку.
На пожовтілій пергаментній папері постійно рухалися червоні руни, ніби Лейлін наживу спостерігав за полум’ям своїх язиків.
"Зробити зброю з Лучової Світла надзвичайно складно." Подумав про себе і зітхнув Лейлін.
Тому що він відкрив магазин, то мусив тримати свою власну плавучість аж поки не видужав. Тут він також міг проводити експерименти.
А як щодо зброї в магазині? Вони були простими продуктами, отриманими в результаті експериментів.
...
Пройшло два роки.
Мешканці міста Поттер вже звикли до цього майстра Лейліна, власника магазинів з зброї.
Лейлін рідко виходив на вулицю і майже не дбав про свій магазин. Все впало на плечі Бейліна, а він час від часу заходив і контролював процес.
Оскільки він добре приховував свою особистість, ніхто так і не дізнався, що він був магом. У ліпшому випадку вони вважали, що він був молодим майстром з благородної сім’ї.
З часом, слова "Свідкові Молоти" почали поширюватися і на табличці з'являлися ознаки знищення.
У магазині все ще блукала безжиттєва аура. Хоча зброя славилася своєю якістю, ціни були настільки високі, що люди могли лише кульгати.
Лейлін не хотів покладатися на цей магазин, щоб отримати прибуток. Якби він виставив низькі ціни, то не тільки захопив би весь бізнес, але й інші магазини почали б ревно ставитися до нього. Хоч він і не боявся, Лейлін не хотів турбуватися про ці дрібні справи.
— Брат Баелін, я знову прийшов!
Разом з голосом у магазин увійшов хлопчик із каштановим волоссям. Він був одягнений в льняну сорочку з короткими рукавами, а його очі світилися інтелігентністю.
— Так це Лонгботтом! — Поздоровив його Баелін.
— Хе хе, братичка Балін, дозволь мені допомогти тобі! — Лонгботтом вихопив ганчірку з рук Бейліна і почав протирати дерев’яні полиці та шафи.
Він майстерно заручився ганчірками і був дуже добре знайомий з місцями, які зазвичай відходили від очей. Очевидно, він вже не вперше виконував цю роботу.
Витеривши полиці і шафи, до повного блиску Лонгботтом вичекав на Баеліна, очікуючи від того нагороди.
— Ух, тільки не знову. Не знову. — Баелін безпорадно опустив голову.
— Я вже говорив тебе. Тобі дозволяється використовувати його тільки п'ять хвилин, і ти не можеш комусь розповідати про це. Ми не повинні допустити, щоб бос дізнався про це!
Якби не вродлива молодша сестра цього хлопчика, Баелін би про нього турбуватися.
— Да знаю я, знаю.
Лонгботтом швидко закинув головою, немов курка ключого рису і підійшов до полиці, на якій лежав меч з хрестоподібним лезом.
Хрестоподібне лезо було досить коротким, що підходило росту Лонгботтома. Лізити в ширину сягали двох пальців, а руки зроблені зі чистого срібла. Всередині виблискував червоний діамант. Видивлявся меч пишноти.
Очевидно, що з благополуччям Лонгботтома останній не зможе його купити незалежно від того скільки б часу він копіював.
Лонгботтом акуратно тримав меч, наче носив якийсь дорогоцінний скарб.
— Хах!
Лонгботтом зробив випадання вперед, і тримаючи меч обома руками, виконував криву атак.
*Вітох* - Малюк Лонгботтом, я не намагаюся виглядати скупим, але ти ніколи не зможеш стати лицарем, навчаючись у звичайних солдатів.
Баелін не міг покачати головою. Поттер був маленьким містечком, а лицарі мали тільки барона. Всі інші були селянами, якою б силою вони володіли?
Лонгботтом хотів стати лицарем з раннього віку. Тому він таємно спостерігав за підготовкою солдатів.
Коли він дізнався про це місце, то безкоштовно допомагав Баелінові.
Цей меч з хрестоподібним лезомом був улюбленим зброєю Лонгботтома.
— Брат Баелін, у кого я маю вчитися? — запитав Лонгботтом, тримаючи клинок з опущеним виразом обличчя. - Я лише син звичайного мисливця і ми не можемо оплачувати дорогі збори, щоб пройти навчання...
Лонгботтом мав когось на думці.
З того часу як він дізнався, що власник магазину, майстер Лейлін, був могутнім лицарем, то почав поводитися ще пильніше. Він навіть міг стати головним героєм розповіді, в якій хлопчик отримав надзвичайний талант у цій галузі і зрештою опинився серед учнів Лейліна.
Вітрах...* дивлячись на нього, Бейлін міг тільки зітхати. У цій місцевості звичайному чоловікові було дуже важко виділитись, а тим більше стати видатним.
- Малюк Лонгботтом, думаю, що ти повинен відмовитися від цієї неможливої для виконання мрії і приїжджати сюди щодня, тільки заради того, щоб навчитися читати.
Баелін серйозно запропонував, - хоча я не знаю про листи, але думаю, буде достатньо, якщо ти хоч би можеш вести рахунки. Коли прийде час, ти зможеш знайти собі хорошу бухгалтерську роботу.
— Дякую тобі брат Баелін! — Лонгботтом був зворушений. Навіть якщо б він хотів вчитися, йому потрібно було заплатити надто високу ціну. Він був вдячний за це.
— Нічого, нічого, — почервонів Баелін. — Я просто беспокоюсь о тебе. Якщо б бос побачив, чим ми зараз займаємося, швидше за все я не зміг би продовжувати тут працювати...
- Побачити що...
Роздався голос Лейліна, і Баеліна була шокована.
Баелін швидко обернувся і побачив, що тільки - но увірвався Лейлін.
— Бо-Босс! Чому ви тут? — Баелін з глибокою напругою посміхнувся і почав заїкатися під час розмови.
Він дозволяв іншим гратися з товаром в магазині, а це вже було великим злочином! Лейлін міг легко звільнити його за це. Однак зарплатня в цьому магазині була настільки високою, що Баелін не хотів відмовлятися від такої роботи.
Баелін всередині скаржився. Лейлін в основному був замкнутим життям і часто залишався у своїй кімнаті або плавильні, не даючи про себе звіт протягом цілого дня. Як він міг бути тут сьогодні і побачити це видовище?
Гуглий стук!
Руки Лонгботтома затремтіли, і хрестоподібний меч впав, створюючи низький шум, коли впала на підлогу.
- Мас-Мастер Лейлін!
Лонгботтом заїкався. Для звичайних людей, таких як він, Лейлін був неймовірною людиною. Лонгботтом зараз почувався злодієм, якого спіймали на місці злочину, і навіть його коліна почали тремтіти.
— Оу? — Лейлін кинув погляд на меч, який впав і посміхнувся Баеліну.
— Босс! Нет, милорд! Будь ласка, пробачте мене! — Баелін так сильно злякався, що впав на коліна, тоді як тіло Лонгботтома вже тряслося і він не міг говорити.
— Я розберуся з цим пізніше, - вимовив Лейлін, переглядаючи погляд на Лонгботтома, -- малюк, ти торкався речей у моєму магазині як хотів без будь-якого дозволу. Як ти збираєшся відплатити мені?
— Мой – мой Лорд... — Дами Лонгботтома звеніли, а його голос звучав так, ніби він от-ось розплачеться. У його родині жили звичайні люди, і вони могли навіть мати нижчий статус ніж інші сім’ї. Що він міг запропонувати Лейліну?
— Ладно. У якості компенсації з сьогоднішнього дня ти будеш звітуватися мені, і виконувати мої дивні доручення протягом двох годин і щодня!
Досить його розчавивши, Лейлін погладив підборіддя і висловив уголос своє рішення.
Лонгботтом був вражений. Найбільше його лякало те, що Лейлін зажадав грошей і потім примусив вартових кинути його до в’язниці. Виконувати дивні доручення? Що це за покарання?
- Чого ти так дивуєшся? Швидше, подякуй моєму пану! — Баелін відразу ж зреагував і накинув Лонгботтому на голову.
- Дякую вам, мій лорде! Дуже вам дякую! — Лонгботтом тільки тепер згадався, і на його обличчі випалило вдячний вираз.
У своїх снах він мріяв, що зможе без озирання торкатися зброї в магазині. Тепер же він міг розмовляти з Лейліном, легендарним лицарем Риму. Він ніколи не думав, що щось подібне станеться з ним у його житті!
— Ладно. Приходь сюди і починай працювати з завтрашнього дня.
Лейлін кивнув, повернувся і повернувся назад до себе в кімнату.
Насправді, Лейлін вже давно знав про справи Баеліна і Лонгботтома, але не турбувався про це. Однак деякі з його експериментів були успішними, і тепер він мав добрий настрій.
Коли він зайшов у свою кімнату, то подумав: « І. Чіп! Як відбувається симуляція проекту зброї? "
[Біп! Процес моделювання проекту зброї:100%. Завершено налаштування проекту і рун!]
Поспішно відповів І.І. Чіп, а потім відправив Лейліну зображення зброї.
Перед очима Лейліна з’явився хрестоподібний меч із чорним лезом. Він виглядав як звичайний меч. Можна було сказати, що він виглядав до крайніх крайнощів звичайним але поперечний переріз був наповнений переплетеними енергетичними лініями та рунами.
[Дізейн ексклюзивної зброї завершено, його назва "Метеор"], пролунав роботизований голос І.І. Чіпа в голові Лейліна.
За ці два роки Лейлін проаналізував магічний артефакт середнього рівня, який при житті використовував заклейний мечник - « Лаву Світла ». Він застосував усі свої знання під час плавлення і наклав деякі заклинання, щоб створити власну ексклюзивну зброю.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv