Глава 171 - Раби магі.
« Ми маємо дуже великий список проблем. Ми все одно підберемо раба, якого тобі потрібно." З упевненістю заявила Люсія.
"Кромі того, навіть якщо у нас немає такого, якщо ти внесеш достатній депозит, ми зможемо організувати команду, для поїдки рабів, навчити їх і налаштувати під твої потреби..."
Така бізнес модель і виробнича ланцюгочка, а також особливі послуги для шанованих гостей змусили Лейлін згадати ВІП-статуса в його минулому світі.
« У цьому немає необхідності, мої вимоги досить прості".
Лейлін посміхнувся, "Перво-наперво, мені потрібні раби з силою Великого Лицаря. Раби повинні бути людьми, стать не має значення. Мені потрібні люди з хорошим інтелектом і без видимих тілесних пошкоджень на їх тілах ...."
Йому не вистачало робітників на його віллі, які б підтримували будинок у порядку і затишно.
До того ж Лейлін не міг самостійно дбати про це.
Глибоко всередині свого серця, у нього також був і інший план. Під час торгівлі з Дороттою він отримав одну частину ресурсів для встановлення Заклеймінного мечника. Хоча цього було недостатньо, і за допомогою цих ресурсів він не міг би прорватися, використовуючи висновки І.І. Протягом кількох експериментів Лейлін отримав деякі результати.
У цей момент, він думав про те, щоб випробувати результати своїх зусиль на Великому Рицарі.
У тілах цих Великих Лицарів напевно буде насіння душі або будь-який предмет, який об'єднає їх повну вірність. Їхні тіла надзвичайно сильні, а також будуть найкращими піддослідними для експерименту за постановою істинних Заклеймінників.
« У нас є п’ять Великих Лицарів, ми можемо підібрати їх пізніше. Кожен з них коштуватиме по 700 магічних кристалів. Більше того, як твоя старша сестрёнка я дам тобі знижку. Серед п'яти лицарів буде дві красуні!"
Люсія усміхнулась, « Я думаю, що вони зможуть виконувати ще й інші ‘ вправні вказівки ’.
Магі, чия життєва сила перевершувала таку людську силу, не могла задовольнитися фізичними тілами звичайних людей. Отже, культивування з деякими лицарями або Великими Рицарами було звичайною практикою. Отже, Люсія не мала нічого спільного з товарами.
На такий зиск Лейлін просто кивнув, не відчуваючи нічого особливого.
Великі Рицарі були проблемою. Лейлін відразу заявив про свою мету прибуття.
« Я потребую раба, який слухає мене, якщо його розвиток виявиться на три рівні. Також він повинен мати навички для приготування Зелій та Алхімії."
У цей момент, розслаблене обличчя Люсії напружувалося. Навіть Крю з подивом подивився на Лейліна.
У світі магів існувало багато видів рабів. Служниці, виховані принцесами або з двоанських родів, чиї країни були знищені, робилися лише для простих задоволень і споживання. Окрім особливих випадків або принцеси, ціни були дуже низькими.
Далі йшли Рицарі або Великі Рами, які приносять користь власникам. Вони коштували трохи дорожче. Якщо власник хотів раба з іншої раси, то ціна зазвичай була на один крок дорожче.
Однак жоден з них не міг вважатися першосортним рабом.
На південному узбережжі існував один тип рабів, які вважались першосортними. І цей тип рабів включав в себе раби з здібностями до магії!
Будь то звичайні люди, Рицарі чи Великі Лицари, їхні тіла не могли протистояти енергетичній дії магів.
Тому, тільки-тільки прогресивні маги зазвичай набирали собі в помічників кілька послушників, щоб ті допомагали їм у його власних експериментах.
Однак на південному узбережжі потрібно було дотримуватися деяких правил. Навіть у Академії Костей Бездні професора не могли використовувати власних послушників як піддослідних кроликів і експериментувати над ними. Для цього їм довелося звабити їх ресурсами або обманювати під час підписання контракту.
Замість того щоб використовувати власних послушників, використання рабів повністю стерло на немає цієї проблеми.
Через існування насіння духу або інших речей раби повністю підкорялися власнику. Крім того, у час свого купівлі вони вже мають нове життя. Хоч би які експерименти проводили маги, раби не викачали жодних скарг.
"Красавчик, а ти досить безстрашний".
Здається, Люсія була спантеличена « Послухники 3 рівня не такі дешеві.
"Це означає, що вони у вас є?", підняв брову Лейлін.
Походження рабів-магов було досить простим. Після війни вони або розшукували злочинців, або полонених.
Крім того, їхнє існування не дуже втішалося і навіть у елітних магазинах Об'єднаного Королівства Лейлін ніколи не помічав, щоб хтось публічно продавав рабів-послухувачів.
Лейлін просто запитав, не очікуючи будь-якого результату, але відповідь Люсії його порядком здивував.
Нічне місто було головним торговим центром на південному узбережжі. Хто б міг подумати, що на ринку рабів знайдуться послушники-раби?
« Не турбуйтеся. До тих пір, поки ви зможете знайти такого, я не постою за ціною», Лейлін кинув Люсії чорний чемоданчик.
« Я й не подумала, що у хлопця на зразок тебе буде стільки магічних кристалів", кивнула Люсія. Вона відразу перевірила вміст валізки і підійшла до столу, задзвонивши в червоний дзвіночок.
Динь-линь!
З дзвонем дзвоник у двері магазину увійшла служниця і запитала: « Ви маєте вказівки? »
« Прийди і приведи сюди Дем'єна". Перед своїми слугами Люсія носила холодний вираз без слідів усміхаючись. Кожен її рух був владним.
Що стосується цієї служниці, то вона навіть не наважилася підняти голову і поспішно вийшла з приміщення.
« Піди. Спершу спробуй ці « чепурі ». Це особливий продукт з Сицилійських островів.
Коли двері зачинилися, Люсія знову повернула собі прекрасну поведінку і дістала яскраво-червоний флакон, виливаючи з нього напій, схожий на суміш кави та какао, у дві чашки і запропонувала їх Лейліну й Крю.
Лейлін зробив ковток і по його горлу пройшовся м'який, але чуйний смак.
« Смак чудовий. Він схожий на Коко Фрукт. Крім того, він збільшує силу. Якщо його оприлюднити, то він безумовно приверне увагу магів.", байдужо відповів Лейлін.
"Люсія, ти занадто хитрий, як ти могла не дати мені кілька пляшечок такого чудового напою" - почав голосно зачитувати Керу.
« Молодший брате, а у тебе передвидіння. Я планувала відкрити новий магазин і рекламувати цей напій, як брендовий товар..." Люсія з подивом подивилася на Лейліна, а потім посміхнулася та чарівно продовжувала: "Як щодо такого? Чи не хотів би ти інвестувати в цю справу? "
« Вибачте, але в мене немає такої кількості магічних кристалів. Особливо після такого купування рабів. Боюся, що мені доведеться накопичити ще один стан, щоб брати участь в таких інвестиціях...», природно Лейлін відмовився від такої пропозиції.
Що стосується Люсії, вона ні крапельки не розчарувалася, здавалося, що вона просто так його запитала.
"Люсія, чому ти не питала мене?", сердито подивився на неї Крю.
« Тебе?» Люсія з презирством подивилася на Крю, який тільки й знає, як витрачати магічні кристали на жінок. 27 років тому саме ти інвестував...».
Після слів Люсії про минуле, обличчя Крю почервоніло, і він опустив голову немов маленький хлопчик, який зробив щось не так.
Щодо Лейліна, то він лише турбувався про те, щоб час від часу потягувати напій, роблячи вигляд, що нічого не чує і не бачить.
Чи можу я зайти?
Обладнання було поспішним просити увійти.
« Це Демьєн? Входи!», Люсія розгладила волосся і знову всілася за свій стіл.
*Скрип!* Двері офісу відкрилися і в кімнату увійшов послушник 3 рівня з срібним волоссям.
Цей послушник уже не був молодий, а його шкіра була зморщена як шкіряна шкурка мандарина. Його вигляд був охайний і охайно вдягнений, на ньому не було жодних складок. Він не був схожий на раба, бо « бачив я добре ».
« Демьен. Це Девід Лейлін і він висловив бажання купити тебе. Зараз він задасть тобі кілька питань." Люсія вказала на Лейліна, що сидів на дивані збоку і представила його Дем'єну.
« Це честь для мене зустрітися з вами, мій лорде. Сподіваюся, що пригоджу вам у майбутньому.", шанобливо вклонився Демьєн.
« Тобі не потрібно бути таким ввічливим. Сподіваюся, що ти задовільниш моїм вимогам" - спокійно відповів Лейлін.
"У такому разі, що станеться, якщо ти змішаєш рідку форму цвітка Сонця і стебличок квіток Трьох ночей?" Лейлін не замислюючись поставив питання про зілля.
« Відбудеться заміщення і це призведе до...», згідно з вирагою старого, він дійсно мав деякі знання в алхімії. Він просто ненадовго задумався і бігло відповів на питання.
Потім Лейлін поставив йому кілька складних запитань.
Спочатку Дем’єн розслабився, але після нових запитань по його спині почав котитися холодний піт.
Через десять хвилин Лейлін піднявся, відчувши задоволення і сказав Люсії: « Я купую його, скільки магічних кристалів? »
Маленький тест, проведений щойно Лейліном, допоміг йому зрозуміти, що Дем’єн досить добре знався на зіллях серед послушників свого рівня. Його варто було купити.
"16500 магічних кристалів" посміхнулася Люсія, « Додавши до цього 5 Великих Лицарів, і це дорівнює 20 000 морських кульок."
« Ні, це занадто дорого. Він вже досить старий. Зазвичай, вік послушників не перевищує 150 років ...».
Що стосується Дем'єна, він мовчки стояв поруч, ніби вони обговорювали не його.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv