Щойно група покинула Рифтову долину Лулін, висота місцевості почала стрімко зростати. Гори височіли велично й неприступно, перекриваючи краєвид на розлогу долину. Стоячи перед ними, неможливо було не відчути власну мізерність.
— Ми дістанемося гори Байба, коли перетнемо ці гори, — сказав усім Чжан Сяохоу.
— Отже, ми вже зовсім близько! Це чудово! — вигукнув радник Сюй. Подорож перестала бути тортурою після того, як вони позбулися надокучливих Крилатих Патрульних Звірів. Радник Сюй був у чудовому гуморі, дізнавшись, що вони скоро дістануться мети.
Це правда, що не кожен міг проникнути в гори Ціньлін. Команда могла легко з'їхати з глузду, якби в них не було досвідченого лідера, знайомого з горами Ціньлін!
Вершини були неймовірно високими, але групі не залишалося нічого іншого, окрім як продовжувати дертися вгору.
— Гори Ціньлін суворо дотримуються меж рівнів. Високорівневі демонічні потвори займають більші висоти. На цій висоті ми більше не стикнемося з Крилатими Патрульними Звірами. Проте незабаром з'являться інші могутні хижаки. Крилаті Звірі дуже згуртовані, а ще вони надзвичайно мстиві. Тому ви вступатимете в бій із ними лише з мого дозволу, — суворо попередив Чжан Сяохоу Фіолетовий Імперський Батальйон.
Йому довелося нагадувати про це лише Фіолетовому Імперському Батальйону, адже Мо Фань та його супутники і так суворо дотримувалися вказівок. Вони воліли уникнути зайвих проблем, оскільки гадки не мали, з чим зіткнуться біля Дерева Клятви. Зрештою, це було місце існування Тотемного Звіра!
— Не хвилюйтеся, ми виконуватимемо ваші накази, — швидко погодився радник Сюй.
— Ваші слова тут нічого не варті! — різко зиркнув Чжан Сяохоу на Лі Десіня.
— Гаразд, ми тебе послухаємо! Тільки ворушися, у нас обмаль часу! — нетерпляче вилаявся Лі Десінь.
На щастя, Лі Десінь зрозумів своє місце. Він усвідомив, що вони дійсно можуть провалити місію, якщо він і далі впиратиметься. Після спокійної подорожі Рифтовою долиною Лулін він перестав влаштовувати істерики.
Гори нависали над ними. Небо трохи потемніло, сірі хмари скупчилися просто над головами групи; це створювало гнітючу атмосферу.
Їхній огляд здебільшого перекривали високі гори. Видно було лише нескінченні стрімкі скелі, що вели в каньйони. Дна цих глибоких, звивистих і темних прірв розгледіти було неможливо. Якби вони випадково зірвалися в каньйон, то опинилися б у гігантському лабіринті, з якого навряд чи знайшли б вихід!
Більшість часу їхнє поле зору було обмеженим. Але якби вони провалилися в каньйон, височезні стіни ще більше звузили б огляд; страх заблукати і відчуття безпорадності серед цих гір просто задушили б їх!
— У цих горах точно кишить демонічними потворами. Я б у житті не наважився блукати тут наосліп без провідника! — пробурмотів Чжао Ман'янь.
Він мав звичку забалакувати інших, коли йому було важко зберігати спокій. Проте єдиною відповіддю, яку він отримав, була його власна луна.
— Вам не здається, що тут аж занадто тихо? — запитав Чжао Ман'янь, коли ніхто в групі не озвався.
— Тиша — ніколи не є хорошим знаком, — відрізала Лінлін.
— Згоден.
— Поквапмося піднятися вище. Коли краєвид відкриється, ми почуватимемося набагато безпечніше.
Підйоми та спуски цих гір були надзвичайно крутими, і щоразу, долаючи хребет, їм доводилося перетинати каньйон. Чжао Ман'янь відчував тривогу щоразу, коли його з усіх боків затискали гірські стіни.
Раптом над ними пролунав пронизливий крик.
Група обережно замерла на місці. Вони підвели очі й пильно озирнулися.
Прямо перед ними височіла вершина, відокремлена від гігантської гірської стіни. Вона здіймалася так високо, що майже торкалася хмар. Групі було важко розгледіти її верхівку.
На скелястому виступі вершини сидів довгохвостий птах, вкритий золотисто-блакитним пір'ям. Його пір'я було ідеально гладким, не тріпотіло жодною пір'їнкою попри сильний вітер, ніби істота була одягнена в блискучі золотисто-блакитні обладунки. Особливі лінії пір'я утворювали витончений вигин від шиї створіння до самого хвоста.
Золотисто-блакитне створіння на скелі дивилося на групу згори вниз із шляхетною, владною виправкою!
— Воно... воно нас побачило! — випалив Чжао Ман'янь.
— Я й сам бачу! — огризнувся Мо Фань.
— І що нам тепер робити? — запитав Бай Хунфей.
Рівень істоти, вочевидь, був досить високим, судячи з її священного золотисто-блакитного забарвлення та Аури, яка злегка перевершувала сили їхньої групи. Вони не могли збагнути, чи випадково вторглися на територію цієї істоти. Якби це було так, у них виникли б серйозні проблеми, адже в обмеженому просторі каньйону вони не змогли б належним чином використовувати свої закляття.
— Зберігайте спокій. Ці високорівневі Крилаті Звірі зазвичай сприймають висоту як межу своєї території. Вона нас не чіпатиме, поки ми тримаємося нижче певної позначки, — спокійно пояснив Чжан Сяохоу.
— Ти впевнений? Хіба всі демонічні потвори не ворожі до людей? — поцікавилася Лін Фей.
— Ми просто повільно пройдемо повз. Не дивіться на неї. В їхніх очах чужинці, включно з такими людьми, як ми — це просто якісь низькі створіння. Ми повинні приховати свої Аури й намагатися її не сполошити, — відповів Чжан Сяохоу.
— Пф-ф, низькі створіння? Вона теж не виглядає такою вже сильною! Можливо, вона навіть не витримає жодного подиху мого Величного Нижчого Дракона Землі! — зневажливо випалив Лі Десінь.
— Досить накликати на нас біду! Ти хочеш врятувати свою ціль чи ні? Чому в мене таке відчуття, ніби ти приперся сюди лише для того, щоб влаштувати проблеми? — голосно гримнув Чжао Ман'янь.
Група пройшла повз вершину, на якій сидів Золотисто-блакитний Яструб, не провокуючи його.
Золотисто-блакитний Яструб продовжував витріщатися на них, але, як і казав Чжан Сяохоу, він просто дивився згори вниз на купку слабаків. У нього не було наміру атакувати. З абсолютно байдужим виглядом птах спостерігав, як ця зграйка низьких створінь швендяє каньйоном, немов купка мавп, і стежив за ними, аж поки вони не зникли вдалині.
Зникнувши з поля зору Золотисто-блакитного Яструба, Бай Хунфей не втримався від запитання: — Якого рівня була ця істота?
— Судячи з висоти, яку він займає, це була істота щонайменше рівня Великого Командира, — пояснив йому Чжан Сяохоу.
— Рівень Великого Командира... не так уже й круто.
— Коли дме Вітер Скорботи, Крилаті Звірі стають удвічі або втричі сильнішими, ніж зазвичай. Може, за межами гір Ціньлін вони й були б просто Великими Командирами. Проте тут, у горах Ціньлін, вони становлять для нас смертельну загрозу! До того ж, поблизу є й інші! — наголосив Чжан Сяохоу.