За допомогою Миттєвого Стрибка Мо Фань миттю наздогнав одного з Пекельних Церберів. Усю зухвалість тварюки як вітром здуло. Мо Фань жбурнув блискавичний спис на випередження, розкинувши перед потворою електричну павутину. Цербер чудово розумів, наскільки небезпечна блискавка Мо Фаня, тож умить крутнувся вбік і метнувся вгору по колоні.
Її швидкість вражала — тварюка ледь не бігла вертикальною поверхнею. Мо Фань звів погляд і метнув Гігантські Тіньові Шипи прямо в лапи Цербера.
Потвора навіть не помітила цього безшумного паралізуючого закляття. Задні лапи намертво прицвяхувало до колони, тим часом як верхня частина тіла все ще рвалась уперед. Здавалось, наче монстра розтягують!
Пекельний Цербер люто завив, а тіло спалахнуло полум'ям — він відчайдушно намагався вирватись із лещат Шипа.
Мо Фань знав: таке закляття здатне затримати істоту рівня Командира лише на мить. Тому щойно тварюка завмерла, він негайно жбурнув у неї ще один спис!
Той розтяв повітря з гучним тріском. Електричні дуги безжально заіскрились, вгризаючись у тіло Цербера потужним розрядом. Кінцівки монстра засмикались у неконтрольованих конвульсіях!
Обм'якле тіло зірвалось із колони. Дарувати йому життя Мо Фань не збирався — в іншій руці вже палахкотів вогняний меч. Він з розмаху рубонув туди, куди падала тварюка!
Клинок завдовжки понад тридцять метрів розсік повітря, розрубуючи навпіл усе на своєму шляху й поглинаючи здобич лютим полум'ям. Цербер уже прийняв на себе кілька важких ударів і, попри міцну плоть, тримався на самій межі.
Шкіру вкрили страхітливі опіки. Нищівний жар проникав крізь рани, спалюючи м'язи й внутрішні органи!
За лічені секунди вогонь перетворив тварюку на купу кісток. Обривок Душі неспішно потягнувся до кулона Мо Фаня.
— А ти лишився на десерт! — Мо Фань утупився поглядом в останнього Цербера.
Той виявився напрочуд відчайдушним, намагаючись атакувати Мо Фаня, аби врятувати побратимів, та зупинити магію Мо Фаня було просто неможливо. Навіть істота рівня Великого Командира не витримала б стільки шкоди!
Мо Фань володів трьома Насіннями Душі Вогню, а його Елемент Блискавки давав дванадцятикратне посилення. Кожне його Просунуте Закляття завдавало нищівних ушкоджень навіть Великому Командиру. Мав би він трохи більше часу на накопичення енергії — прибрав би таку тварюку одним-єдиним ударом!
Три голови Цербера атакували по черзі. Одна з них, отруйна, випльовувала хмари отрути, щоб придушити Мо Фаня та завадити спрямуванню Просунутих Заклять, змушуючи безперестанку тікати від смертоносного газу.
Слідом за отруйним подихом ударив порив каламутного вітру — надзвичайно агресивного. Мо Фань спробував сховатись за масивною колоною, та вітер за лічені секунди роз'їв кам'яну брилу завбільшки з хижу, перетворивши її на бульбашки.
А за тим роз'їдаючим вітром прийшло темно-синє Пекельне Полум'я!
Центральна голова виплюнула вогонь. Вогняна куля діаметром із десять метрів понеслась просто на Мо Фаня, вибухнувши над самою його головою.
З ревом тварюка дихнула ще раз. Ще більша куля, п'ятнадцять метрів у діаметрі, полетіла на нього — та цього разу він не став ухилятись, а натомість зосередив усю Волю, вп'явшись поглядом у палаючу небезпеку!
Очі Мо Фаня спалахнули срібним сяйвом. Різкий промінь світла вдарив у темно-синю кулю на підльоті — і та почала уповільнюватись, наближаючись до нього дедалі повільніше.
Зрештою куля застигла на місці за п'ятдесят метрів від Мо Фаня, наче вгрузла в густе, в'язке болото, що чинило шалений опір.
З голосним криком Мо Фань вивільнив усю свою Волю, відкинувши вогняну кулю на двісті метрів назад. Темно-синє полум'я шалено вирувало, та жодна іскра так і не наблизилась до нього!
Пекельний Цербер остовпів, ніяк не сподіваючись, що його атаку розсіють одним лиш поглядом.
— Знімайся з місця! — Мо Фань розкинув Волю на масивне каміння, уламки та колони, розкидані по всьому залу, підірвавши їх з місця грубою силою, і жбурнув у Цербера, наче зброю!
Кожен снаряд Мо Фань підсилив власною Волею. Навіть найменший уламок пробивав би гору наскрізь, а важкі камені й колони при влученні легко перетрощили б тварюці кістки!
Град снарядів добряче покалічив Цербера, та той виявився напрочуд упертим — навіть не думав рятуватись утечею.
Дарувати йому життя лише за таку зухвалість Мо Фань не збирався. Під лапами Цербера раптом сформувався шестикутник, що ніс у собі колосальну нищівну силу.
У повітря злетів сріблястий попіл — Просторовий Ромб розтер тварюку на порох!
З місця загибелі Цербера в повітря знялося яскраве сяйво, що плавно кружляло, наче загублена й безпритульна дитина.
— Есенція Душі! Я багатий! — Мо Фань нестямився від радощів, угледівши це кришталеве світло.
Шанс здобути Есенцію Душі в цій Піраміді був напрочуд високим — навіть для істот рівня Командира. А одна така Есенція коштувала кілька сотень мільйонів!
— Есенція Душі? — раптом озвався голос. Очі Саєда спалахнули жадністю, втупившись у кришталеве сяйво.
Володіючи Елементом Нежиті, він цінував Обривки та Есенції Душ понад усе — для нього то були цілі мішки золота!
Есенція Душі Командира, та ще й із таким сліпучим сяйвом! Заволодій нею Саєд — і зміг би призвати ще одну могутню нежить, гідну суперницю власної Мумії зі Смертоносною Шаблею!
Звідки ця Есенція взялась, його зовсім не цікавило. Він рішуче вихопив свою Духовну Посудину.
Духовна Посудина була спеціальним артефактом для збору Обривків та Есенцій Душ. Сама думка про можливість призвати ще одну могутню мумію змушувала Саєда тремтіти від нетерпіння. Есенцію треба було забрати за будь-яку ціну!
— Пішов до біса, як ти смієш відбирати її в мене?! — розлютився Мо Фань.
Стільки зусиль пішло на те, щоб знищити цих Церберів! І треба ж такому статись — з одного дивом випала Есенція Душі Командира, а цей Саєд, що й пальцем не поворухнув, наважився поцупити її просто з-під носа? Не будь той тимчасовим союзником, Мо Фань без вагань спопелив би нахабу Громовим Ударом!
— Маленький Вугре, хапай! — скомандував Мо Фань.
Маленький Кулон-Вугор розлютився не менше за господаря. Ще ніхто й ніколи не смів красти його їжу!
Немов потужний магніт, Кулон силоміць потягнув Есенцію до себе, попри те, що Духовна Посудина Саєда мала фору в часі. Той аж отетерів, не зумівши забрати здобич навіть із таким цінним артефактом і власним Елементом Нежиті.
— Я побачив її першим! — стривожено гаркнув Саєд.
— А я, бляха, твою мамку теж першим побачив! То що, тепер твоя мамка моя? Ти осліп чи як? Вона випала з Цербера, якого вбив я! Як ти, шматок лайна, смієш красти її в мене?! — вилаявся Мо Фань.
Другом він Саєда ніколи й не вважав — ще зі Світового студентського турніру провчав цього нахабу не раз.
— Дідько, та навіщо тобі та Есенція? Я — Маг Нежиті, тільки я можу розкрити весь її потенціал! — крикнув Саєд.
— До яких меж сягає твоя безсоромність?! — Мо Фаня взяла лють. Виродок намагався поцупити чуже, ще й патякаючи про це праведним тоном. Невже він не тямив, у кого краде? Красти дозволялось лише йому, Мо Фаню, а не в нього! — Маленький Кулоне-Вугре, годі марнувати час на цього телепня!
Маленький Кулон-Вугор милосердям аж ніяк не відзначався і раптом посилив тягу. Есенція рвонула до Мо Фаня значно швидше.
Кулон завібрував, нарощуючи силу. Есенція впевнено наближалась до самих грудей Мо Фаня.
Обличчя Саєда потемніло.
— Ми ж тепер в одній команді, тож краще, якщо сильнішим стану я. У тебе навіть немає Елемента Нежиті — навіщо тобі та Есенція взагалі? Мені бракує лишень однієї, щоб допомогти еволюціонувати моїй Мумії зі Смертоносною Шаблею. Ото ж бо ти егоїстичний покидьок! — сердито випалив Саєд.
— Ти знущаєшся наді мною? Дев'ять із десяти твоїх фраз було про те, як би нам усім швидше здохнути, а тепер згадуєш про команду? Есенція моя, а ти спробував привласнити її, навіть не спитавши дозволу. Скажу тобі так: та Есенція Душі Командира мені не так уже й позарізно потрібна. Повівся б ти по-людськи, попросив би ввічливо позичити — я б, може, й не відмовив. Але ти хоч раз спитав? Думаєш, я тут займаюся благодійністю?! — зневажливо кинув Мо Фань.
Виходить, надто м'яким він був на турнірі, надто поблажливим до цього самовпевненого нахаби. Інакше чому б Саєд узагалі наважився на крадіжку?!
— Прокляття, та ти просто нерозумний! Ця річ моя, і я від неї не відмовлюсь! — терпець Саєда остаточно урвався.
Він обхопив лівою рукою праве зап'ястя. Темно-червоні руни проступили на шкірі, спалахнувши тим самим сяйвом, що й Духовна Посудина у його долоні!
Це світло змінило колір усього довкола, затьмаривши навіть полум'я смолоскипів у залі.
З Посудини висунулась зловісна рука, безперестанку видовжуючись у бік Мо Фаня.
Та тягнулась вона не до самого Мо Фаня — а до Есенції Душі Командира, що вже майже сягнула його грудей. Саєд пустив у хід свій останній козир у боротьбі за здобич!