— Будь ласка... пощади... — прошепотів наставник Вані, у якого від жару не лишилося губ, — вціліли самі зуби. Чорний кістлявий рот виглядав украй жалюгідно.
— Хочеш, щоб я зберіг тобі життя? — Мо Фань звисока глянув на Вані, який не міг навіть звестися на ноги.
— Т-т-так... — з останніх сил видушив Вані. Він не хотів умирати, він відчайдушно хотів жити! Він же верховний маг, справжній дракон серед людей! Він іще не встиг досхочу натішитися розкішшю й шаною інших!
Він добре знав: навіть верховний маг без підтримки могутньої фракції міг животіти жалюгідно, — та йому й на думку не спадало, що він так ганебно програє якомусь просунутому магу. Явно не такого фіналу сподівався верховний маг!
— Мо Фаню, Мо Фаню, благаю тебе! — неподалік раптом з'явилася Зої. Вона не наважувалася підступити ближче, побачивши, наскільки змінився Мо Фань.
Мо Фань підвів погляд і подивився на неї холодними очима.
— У нас не було вибору, будь ласка, збережи йому життя, — благала Зої.
Зої ніколи не прагнула бою з Мо Фанем. За час подорожі в неї склалося про нього дуже гарне враження, та щойно вона побачила ту жахливу силу, здатну розчавити верховного мага, і його оскаженілий вигляд, — одразу зрозуміла: досі він показував їм лише свій лагідний бік!
— У вас не було вибору? — засміявся Мо Фань.
— Він намагався нас урятувати! Він видатна, справедлива людина. Прошу, згадай — його турбувала лише наша безпека... — промовила Зої тремтячим голосом, і на очах у неї забриніли сльози.
Це мало бути звичайнісіньке випробування на випуск — а вилилося ось у що!
— Зої, — відрізав Мо Фань, дивлячись на дівчину, що благала його, — ти мене неправильно зрозуміла. Я зовсім не та людина, якою ти мене вважаєш. Я ніколи не виявлю ані краплі милосердя до того, хто йде проти моєї волі й бажає мені смерті, — байдуже, хто ти і які в тебе причини!
Зої остовпіла від його слів.
Мо Фань підняв ногу й з усієї сили розтоптав обгоріле тіло Вані. Від удару навіть вирвалося назовні кільце Полум'я Лиха.
За мить від Вані під ногою Мо Фаня лишився самий попіл!
В очах Мо Фаня не було й тіні милосердя. Коли він знову підвів погляд на Зої, та осіла на землю, ледь стримуючись від нервового зриву.
Зої враз розридалася. Вона і подумати не могла, що Мо Фань розітре її наставника на порох, і аж ніяк не чекала, що він так холодно її відштовхне!
Чому чоловік, що ладен був ризикнути власним життям заради Викликаного Звіра, зіткнувшись із демонами-зміями, і мав відвагу піти проти цілої армії заради незнайомої дівчини, не пощадив Вані, попри всі її благання?
Зої охопив страх — Мо Фань за одну мить перетворився з шанованої, справедливої людини на кривавого диявола... він і справді був жахливою людиною!
— Тобі краще піти. Зважаючи на те, що ми непогано ладнали, і на те, що ти ніколи не переступала межі... — Мо Фань пройшов повз Зої, наче її більше не існувало.
Для Мо Фаня Зої стала ворогом тієї самої миті, коли напала на Гайді. А коли Мо Фань стикався з ворогами, він перетворювався на справжнього демона!
Мо Фань навіть не глянув на Зої — попрямував до фортеці тим довгим яром, який сам випалив у землі.
Після смерті наставника Вані ніхто інший битися вже не наважувався — всі вони реагували так само, як і Зої. Ніхто не смів навіть чаклувати, не знаючи напевно, чи не візьметься цей маніяк і за них!
— Гангма, тягни сюди свою сраку негайно! Я прийшов по твоє життя! — загорлав Мо Фань перед фортецею.
Капітан Сакс і досі стояв на вершині фортеці, звідки спостерігав за всім боєм. Він розраховував спершу дати Вані виснажити ворога, а сам чекати ідеальної миті для удару. На його превеликий подив, цей навіжений шмаркач ухайдохав Вані практично вмить!
Вані був верховним магом, а сам Сакс не набагато переважав його силою!
Сакс уже почав шкодувати, що не вдарив по Мо Фаню разом із Вані. Хай яким сильним був той хлопець, проти двох верховних магів одразу він не мав би жодного шансу. А тепер доводилося стикатися з ним сам-на-сам. Сакс навіть замислився: чи не прикінчить Мо Фань і його?
— Дідько, чому в цьому місці немає нікого надійного?! — вилаявся Гангма.
Чоловікові в піщано-білій формі потрібен був чималий час, щоб зібрати думки докупи. Такого жахливого мага вогню він іще не бачив зроду. Просунутий маг, що вбиває верховного, — це ж вочевидь було неможливо!
— Тут... тут більше нікого немає, усіх уже кинули на передову. Навіть резерв перекинули на бази ближче до поля бою! А ті небагато, хто лишився... боюся, спробуй вони його спинити — просто здохнуть! — відповів ад'ютант в уніформі.
Порожньою база не була, та чи здатні були ті, хто лишився, бодай якось зупинити цього чоловіка?
Сам ад'ютант був лише просунутим магом і чудово розумів: такий, як він, не протримається проти Мо Фаня і хвилини!
Мо Фань міг убити абсолютно здорову істоту рівня Командира однією-єдиною блискавкою з дванадцятикратним підсиленням шкоди, навіть не пускаючи в хід три вогні рівня Душі. А тим часом цілий загін просунутих магів ледве давав раду з однією-єдиною такою істотою!
Тож маг з одним-однісіньким елементом просунутого рівня був для Мо Фаня порожнім місцем. Різницю в силі ад'ютант розумів чудово!
Навіть скликавши геть усіх на базі, спинити його вони б однаково не змогли, — хіба що самі накликали б собі вірну загибель.
Та й більшість тих, хто лишився, узагалі їм не підпорядковувалися. А люди ж не сліпі — побачивши ту приголомшливу прірву, що мало не розколола базу навпіл, жоден із бодай краплею здорового глузду й носа туди не суне!
— Сакс, Сакс, відволікай його, а я заскочу на передову по підкріплення! — Гангма запанікував. Він і подумати не міг, що повернувшись до Штабу ризикуватиме власним життям. А цей страшний тип таки прорвався сюди силою!
Це ж штаб-квартира єгипетської армії! Наскільки безжальним треба бути, щоб зважитися на таке?!
— На передовій зараз таке критичне становище. З якого дива їм ще перейматися нашими особистими справами? — відповів Сакс.
— Звісно, я не скажу правди. Скажу, що на штаб напала Чорна Церква, і попрошу прислати когось могутнього убити його! — випалив Гангма.
— Але вони не з Чорної Церкви...
— Мертві не балакають! Та й інші на базі бачили, як він трощить усе довкола і вбиває людей! — закричав Гангма.
— Г-гаразд! — кивнув Сакс.
За таких обставин іншого виходу не було. Краще вже дістати прочуханки від командира, ніж дати ситуації вийти з-під контролю, — адже нікого досить сильного на базі й справді не лишилося!