Бріанка дійсно знала мага нежиті у Священному Суді. Вона зв'язалася з ним і покликала цього старого, який відповідав за сувої. Він походив туди-сюди перед могилою Юрії і промовив: — Я чув її голос багато разів. Вона спокійна і щира, на відміну від більшості душ. Вона не виявляла жодної сильної ненависті і не чіплялася за своє минуле життя...
Гайді та Бріанка здригнулися від слів старого. Невже душа Юрії весь цей час була поруч із цією маленькою могилою?
— Не хвилюйтеся, вона не перетворилася на мстивого духа, — заспокоїв їх старий.
— То вона спочиває тут із миром? — запитала Гайді.
Старий похитав головою і відказав: — Пам'ятаю, минулого місяця вона ще була тут, але зараз її немає. Якщо її душа пішла, судячи з її спокою, вона може зрештою повернутися в Альпи, але дивно, що її мертвого тіла тут теж немає.
Гайді та Бріанка перевели погляд на Мо Фаня. Усе було саме так, як він казав: хтось розкопав могилу! Трупа Юрії там більше не було!
— Вона пішла сама? — запитав Мо Фань.
— Ні, я ж казав, вона не стала нежиттю. До того ж, це Священний Суд — місце, захищене святими духами. Жоден мертвець не зміг би стати нежиттю тут, хоч би яким могутнім він був за життя. Навіть їхні душі дуже швидко знаходять тут спокій, — пояснив старий.
Відповівши на запитання, старий пішов. Його вочевидь не цікавила власниця могили. Мирний дух жінки просто іноді тихо сидів на крижаному урвищі, коли він проходив повз пізно вночі...
— Хтось забрав її труп, — сказав Мо Фань.
— Який божевільний міг зробити щось подібне?! — люто випалила Гайді.
Гайді ще більше захоплювалася своєю старшою сестрою по навчанню, коли дізналася правду про її смерть. Вона планувала відвідати її могилу від імені пані Сейлан, але ніяк не очікувала, що все обернеться чимось подібним!
— Це дивно! Лише кілька людей знали, що Юрія похована тут. Навіть ім'я на її надгробку замінили назвою її улюбленої квітки, зважаючи на те, наскільки делікатним був той інцидент. Навряд чи хтось знав, де саме її поховали! — Бріанка була абсолютно спантеличена.
— Чи можливо відстежити її тіло? Людина, яка вкрала її труп, точно має якісь приховані мотиви! — сказала Гайді.
— Тепер ми ніяк не зможемо вистежити цю людину. Ми навіть не розуміємо, що взагалі коїться! — Мо Фань похитав головою.
Повернути мертве тіло було неможливо. Окрім ознак того, що землю нещодавно розкопували, інших слідів не залишилося. Навіть Елемент Нежиті старого насилу б знайшов хоч якусь зачіпку про місцезнаходження трупа Юрії!
Вони нічого не могли вдіяти, тож утрьох повернулися до Зали Божеств. Гайді та Бріанка були настільки стурбовані цією знахідкою, що геть втратили апетит. Вони планували доповісти про це Сейлан і директорці Перрі, але Мо Фань сумнівався, що це хоч щось змінить...
«Чи пов'язаний труп Юрії з іншими таємницями?» — розмірковував Мо Фань про себе.
Проте часові рамки не збігалися. Ізіша та Едіт не могли знати, де похована Юрія. Бріанка твердо наполягала, що місце могили знали лише троє людей. До того ж труп зник місяць чи два тому, що вказувало на відсутність зв'язку між цими двома інцидентами.
Якби вони були пов'язані, у них ще був би шанс знайти тіло Юрії через Едіт. Вони могли б навідатися до директорки Перрі, щоб дізнатися, чи є ще якісь секрети, пов'язані з Юрією. Але якщо ці інциденти зовсім не перетиналися, вони гадки не мали, з чого почати. Цілком можливо, що якийсь збочений маг нежиті просто забрав труп, проходячи повз!
Невдовзі настав день суду над Мо Фанем. Результат не став несподіванкою: Мо Фаня визнали невинним і відпустили. Ані Суд Єретиків, ані Священний Суд не змогли довести, що Мо Фань був демоном. Як наслідок, вони також не могли довести, що Лицар Золотого Сонця загинув від рук Мо Фаня.
Храм Парфенону перебував у такому хаосі, що це нагадувало революцію. Старі підлеглі Ізіші таємно вбили купу людей, щоб позбутися її ворогів. Якщо хтось і був демоном, то це точно Ізіша, навіть незважаючи на те, що вона нічого не робила, лежачи у своїй труні...
— Усе виявилося набагато простіше, ніж я уявляв! — Чжао Ман'янь поплескав Мо Фаня по плечу, вітаючи його.
— Простіше було тільки для мене, — відповів Мо Фань.
Мо Фань зовсім не відчував полегшення від того, що його так легко відпустили, дізнавшись про справжню мету Ізіші. Вона просто використала його для свого плану. Вона не лише завдала нищівного удару конкурентам з Альпійського Університету, а й налагодила дружні стосунки з наймогутнішим кланом Європи. Це було надзвичайно важливо для її майбутніх шансів отримати титул Богині!
— Хіба ти не повинен радіти, що все обійшлося? Ти справді хочеш, щоб Священний Суд продовжував розслідування? — запитав Чжао Ман'янь.
— До речі, а куди подівся Му Бай? — поцікавився Мо Фань.
— Звідки мені знати?!
На захід від Священного Суду височів дерев'яний маєток з витонченим різьбленням. Поруч із ним знаходилося велике гаряче джерело — рідкість для засніженої гори. Його оточували високі крижані стіни, утворюючи ідеальне місце для відпочинку.
— Наш молодий герцог усередині, вам не слід турбувати його відпочинок! — заявив поплічник у червоному вбранні.
— Якраз вчасно. Я теж хотів дізнатися, як він почувається, — сказав Му Бай, заходячи всередину. Поплічник спробував його зупинити, але трохи завагався, адже зараз вони перебували на території Священного Суду, а не у своїх приватних володіннях. Будь-який гість Священного Суду мав право користуватися його зручностями!
— Тобі краще триматися подалі від молодого герцога! — попередив його поплічник.
— Мгм, я просто насолоджуся купанням... до речі, ця жінка, яка доглядає за вашим молодим герцогом, з клану Рейн? — запитав Му Бай.
— Звідки ти знаєш? — випалив поплічник, але швидко зрозумів, що випадково пробовкався. Він додав: — У тебе є якісь приховані мотиви? Кажу тобі, якщо ти наважишся затаїти якісь злі наміри щодо нашого молодого герцога, ми вб'ємо тебе просто на місці, навіть попри те, що ми на території Священного Суду!
Му Бай проігнорував попередження. Він перевдягнувся і вибрав місце, де розлючений поплічник не міг його бачити. Звідти він спостерігав за Герром Касасом і тридцятирічною жінкою, яка йому прислуговувала.
Вона мала азійські риси обличчя, виглядала зрілою і вродливою, але Му Баю було не по собі від того, наскільки шанобливо вона ставилася до Герра Касаса.
— Я зміню вам рушник, — сказала жінка.
Герр Касас лежав у гарячому джерелі, вже звільнений від отрути та прокляття, і повністю одужав. Він байдуже зиркнув на служницю.
Жінка пішла до кабінки, випадково проходячи повз місце Му Бая. Му Бай невідривно дивився на неї з тієї миті, як вона пішла в його бік, і коли вона наблизилася.
— Я Му Бай. Я з міста Бо... Сі Ї — моя мати, — голосно промовив Му Бай, коли вона проходила повз.
Спершу жінка не звернула на це уваги. Проте вона миттю зупинилася і здивовано подивилася на Му Бая, коли він згадав ім'я його матері!
Однак жінка, здавалося, була добряче залякана Герром Касасом і його поплічником. Вона рушила далі, але, минаючи Му Бая, тихо сказала йому голосом, який могли почути лише вони двоє: — Приходь сюди, коли годинник проб'є опівночі.
Му Бай відчув полегшення, коли жінка йому відповіла. Проте з її обережності він зрозумів, наскільки сильну образу Герр Касас тримав на нього, Мо Фаня та інших. Герр Касас міг би відігратися на ній, якби дізнався про її стосунки з Му Баєм.
Му Бай був достатньо розумним, щоб більше нічого не казати.
Тієї ночі снігопад посилився. Здавалося, навіть важкий дзвін годинникової вежі майже змерз.
Дзвін рознісся нічним небом. Мініатюрна постать поспіхом прямувала до безлюдного гарячого джерела. Час від часу вона вкрай обережно озиралася назад.
Му Бай побачив, як хтось відчиняє двері до джерела. Він усміхнувся, впізнавши в ній жінку, яка так покірно прислуговувала Герру Касасу.
Найімовірніше, вона була єдиною людиною у світі, за якою він сумував. Му Бай присягнувся, що провідає її, ще коли дивився на зорі на горі Куньлунь.
Му Бай був ще зовсім малим, тому мав лише розмиті спогади про свою сестру. Він навіть не пам'ятав, який вона мала вигляд; знав лише, що її забрали до великого відомого клану у Швейцарії. Спершу вони кілька років листувалися, але згодом він повністю втратив із нею зв'язок. Му Бай боявся, що з нею могло щось статися. Проте він відчув неабияке полегшення, коли зрозумів, що ця жінка справді його сестра, і з нею все гаразд.
— Сестро Янь Цю, — Му Бай підійшов до жінки. Він був неймовірно радий її бачити.
— Це справді ти, Сяо Баю? — Янь Цю швидко підійшла до Му Бая, не вірячи своїм очам.
— Так, це я! — кивнув Му Бай.
— Я думала, що сплю! А де мама? Вона теж тут? — Янь Цю була страшенно схвильована. Вона так міцно схопила Му Бая, що йому стало трохи болячe.
— Мати вже померла, — тихо відповів Му Бай.
Янь Цю заклякла. Її обличчя миттю наповнилося скорботою.
Через довгий час Янь Цю заспокоїлася. Вона з провиною промовила: — Мені варто було поїхати й провідати її. Минуло стільки років...
— Чому ти так довго нам не писала? — запитав Му Бай.
— Відколи я почала прислуговувати молодому герцогу, мені заборонили писати комусь листи, щоб запобігти витоку інформації, яка могла б поставити Касасів у невигідне становище, — пояснила Янь Цю.
— Наскільки ж нерозумні ці люди? Сестро, я знаю, що Герр Касас далекий від поняття хорошої людини. Тобі більше не варто залишатися поруч із ним. Ходімо зі мною... ми повертаємося на батьківщину. Я добре про тебе подбаю! — Му Бай сподівався, що вона погодиться на його пропозицію. Зрештою, вона була його сестрою. Навіть не будучи кровними родичами, він усе одно захищав би її всіма своїми силами!
— Боюся, я не можу приймати такі рішення самостійно. Му Баю, я знаю, що ти турбуєшся про мене. Ти виріс і став видатним магом. Я так тобою пишаюся, але Касаси завжди були такими, особливо Герр Касас; він терпіти не може, коли інші втручаються в його справи... Не хвилюйся за мене. Через кілька років він знайде когось молодшого, щоб прислуговувати йому. Хіба не краще мені повернутися додому тоді? — Янь Цю погладила Му Бая по щоці з усмішкою на обличчі.
— Я їх не боюся, — твердо відрізав Му Бай.
— Справа не в тому, боїшся ти чи ні. Просто немає потреби їх провокувати. Послухай сестру, залишимо все як є. Нікому про мене не розповідай. Якщо Герр Касас дізнається, він почне присікуватися до мене й ніколи не дозволить піти. Твої двоє друзів досить безрозсудні, тож їм теж не кажи. Я зможу піти, коли настане час, тому не варто створювати зайвих проблем, — серйозно сказала Янь Цю.
— Ох, гаразд, — кивнув Му Бай, погоджуючись зі словами Янь Цю.