Мо Фань серйозно задумався, чи не підставила його пані Сейлан!
Вона чітко зазначила, що після вечері його враження про їхню школу зміниться. Вона мала абсолютну рацію; враження Мо Фаня про Альпійський Університет після вечері просто не могло бути ще гіршим!
— Ці овочі, хліб і овочеві супи... вcрaтиcя можна, дайте мені м'яса! — Мо Фань був за крок від того, щоб з глузду з'їхати.
Оскільки він був пoрaнeний, то з нетерпінням чекав нагоди поїсти м'яса, щоб відновити крoв і пришвидшити одужання. На його превеликий подив, Альпійський Університет виявився вегетаріанським закладом. Окрім студенток із їхньою блідою, ніжною та соковитою шкірою, тут не було й сліду м'яса!
В Альпах було повно доступних інгредієнтів для приготування екзотичних делікатесів, але на дверях їдальні висіла добіса величезна вивіска, яка стверджувала, що кожна крихітна істота на горі — це найчарівніший маленький ельф. На тих, хто натрапить на цих істот, чекає благословення та удача, але якщо вони завдадуть їм хоч якоїсь шкoди, на них чекатиме нещастя!
— Я страшенно вражений вами. Ви не їсте м'яса, то чому ж ваші студентки тверді, наче цвяхи? — промовив Мо Фань до Сейлан.
Сейлан була типовою хитрою старою лисицею. Вона відповідала лагідно, незважаючи на саркастичні коментарі, якими в неї кидався Мо Фань. Здавалося, ніби його слова нічого не важили, наче він бив кулаками по ваті.
— Ми просто зосереджуємо всю увагу на культивації. Бачачи, який ти запальний, тобі справді варто подумати про те, щоб залишитися тут і покуштувати нашого життя кілька місяців. Вірю, що твоя поведінка суттєво зміниться за цей час. Як гадаєш, чому люди завжди вважають наших студенток такими ж священними, як трава снігового лотоса на горі Тяньшань? Усе через наш унікальний підхід та рішучість дотримуватися вегетаріанства як способу поваги до природи. Ми привітні, але не боязкі, — серйозно сказала Сейлан. Зморшки на її обличчі ставали помітнішими, коли вона всміхалася, але її це анітрохи не турбувало.
— Сейлан має рацію. Наш Університет Перлини розташований у гамірному місті. Караоке, ятки з їжею та бари — усе під рукою, і це відвертає увагу студентів. Ті, хто не має твердого серця, обов'язково зіб'ються зі шляху. Нам справді варто повчитися у вас і заснувати нову школу на горі Бейюй. Ми дозволимо новачкам провести трохи часу серед зелених пагорбів і чистої води, щоб загартувати їхні серця, перш ніж вони вступлять у доросле суспільство, — кивнув професор Чжен. Він дійсно захоплювався підходом Альпійського Університету!
— Вау, професоре Чжене, ви серйозно? Не думаю, що розташування школи серед місць для гулянок і пошуку задоволень — це щось погане. Хіба раніше мене не називали Маленьким Принцом Нічного Життя, марнотратним і розпусним? І що, я все одно потрапив до національної збірної після того, як вирішив серйозно взятися за свою культивацію. А підхід цієї школи змушує студенток проходити аскетичну практику, наче якихось ченців. Незабаром це викличе неабияку зворотну реакцію, — несхвально озвався Чжао Ман’янь.
— Існують різні підходи, але вегетаріанство — це вже трохи занадто... — Професор Лі теж любив поїсти м'яса та випити алкоголю. Він не горів бажанням їхати сюди саме тому, що знав про тутешню вегетаріанську дієту.
Це було справжнім випробуванням!
— Вони не тільки вегетаріанці, вони навіть олії під час готування не використовують. Сейлан, я справді багато чому сьогодні навчився. Чи не могли б ви відправити завтра вранці двох більш-менш нормальних студенток, щоб вони супроводили нас униз із гори? — З Мо Фаня було досить.
Хто взагалі сказав, що це місце — рай для чоловіків? Який у cрaку рай!
Більшість студенток і справді були білошкірими, вродливими і мали якийсь священний темперамент, але всі вони були пихатими, наче павичі. Вони вважали, що всі чоловіки у світі — мерзенні й брудні. Цікаво, який безглуздий лідер школи так сильно промив їм мізки? Який зараз рік? Навіть у монастирях сьогодні є Wi-Fi, а тут навіть мобільного зв'язку немає. Хлопець не міг позбутися думки, чи не потрапив він бува назад у Середньовіччя!
— Мо Фаню, припини так багато скаржитися, нам ще доведеться пробути тут цілий місяць за програмою обміну. Ми не можемо просто взяти й поїхати завтра, — зітхнув професор Чжен.
— Місяць?! — в один голос випалили Мо Фань і Чжао Ман’янь.
Хіба вони не казали, що навідаються сюди з коротким візитом лише заради офіційних процедур? Як це раптом перетворилося на цілий місяць? Що це за жарти такі? Не їсти м'яса протягом місяця було гірше, ніж якби їм заборонили займатися сексом на місяць!
— Мо Фаню, одна з Великих Суддів походить з Альпійського Університету. Вона була тією, хто спланував цю програму обміну, тож ми поки не можемо поїхати. Якщо ти добре проявиш себе в програмі, можливо, залишиш у Великої Судді гарне враження. Це також допоможе тобі під час судового процесу! — підбадьорив його професор Чжен.
— Чесній людині нічого приховувати, — відказав Мо Фань.
— Дуже добре, якщо ви їдете завтра, ми теж повернемося до нашої країни. Що б тут не сталося — це не наш клопіт, — спокійно промовив професор Чжен.
— ...Професоре Чжене, я думав, ви відрізняєтеся від професора Лі, який так сильно турбується про збереження обличчя, — випалив Мо Фань.
— Що ти щойно сказав?! — миттю обурився професор Лі. Він вказав на професора Чжена і додав: — Як ти смієш порівнювати його зі мною?
— Старий Лі, що ти маєш на увазі? Хіба я не просто виконував вказівки університету?! — пробурчав професор Чжен.
— Гаразд, заспокойтеся, давайте більше не сперечатися. Ми вже домовилися, що обмін триватиме місяць, тож ніхто не поїде найближчим часом. Мо Фаню, не будь таким упертим. Я знаю про ситуацію між тобою та Священним Судом. Ми готові простягнути тобі руку допомоги. Ми не віримо, що ти б убив безневинного Лицаря Золотого Сонця, — мовила Сейлан.
— Я теж у це вірю; він нізащо не був би достатньо сильним, щоб yбити Лицаря Золотого Сонця Храму Парфенону, — озвалася Гайді. Вона мала незвичайну манеру триматися. Не те щоб вона обов'язково ставила себе вище за звичайних людей, чи не могла знайти спільної мови з рештою студенток.
— Як вам вдалося почистити картоплю так, щоб вона стала такою гладенькою і ніжною? Тутешні кухарі, напевно, дуже вправні. — Мо Фань лукаво підчепив варену, неприправлену картоплину.
Спершу Гайді не зрозуміла, на що натякає Мо Фань, але, трохи подумавши, згадала, що він бачив її oгoлeнoю. Її обличчя миттю спалахнуло від гніву. Срібні тарілки на столі почали тремтіти і брязкати...
— Гайді, тримай себе в руках. Оглушливий гуркіт водоспаду не зміг потривожити твій розум, але ти не змогла зберегти спокій після кількох слів Мо Фаня. Я вирішила, що ти супроводжуватимеш наших гостей повсякчас під час цього обміну, і тобі заборонено використовувати будь-які атакувальні закляття без мого дозволу, — суворо промовила Сейлан до Гайді, насупившись.
Сейлан мала правило: під час їди жодна присутність магії не допускалася. Вони мусили ставитися до їжі з повагою, адже це був недоторканний дар природи. Гайді втратила спокій після провокації Мо Фаня, через що на мить втратила контроль над своєю Волею.
— Так, пані Сейлан... — Гайді негайно опустила голову, знаючи, що порушила табу Сейлан.
— Дуже добре, це теж буде своєрідним тренуванням для тебе. Зараз ти достатньо сильна, і ті, хто нижче верховного рівня, не мають проти тебе жодних шансів. Але не забувай, що не всі вороги битимуться з тобою у відкриту. Деякі з них можуть наговорити речей або використати брудні трюки, які в десять чи сто разів гірші за слова Мо Фаня. Якщо ти не зможеш зберігати спокій, твою магію вимірів буде легко прорвати, — дорікнула їй Сейлан.
Сейлан була доволі приязною, лагідною та стриманою з іншими, але коли справа стосувалася Гайді, вона перетворювалася на сувору наставницю!
— Я запам'ятаю це, вчителько, — кивнула Гайді. Її гнів повільно розсіявся. Вона не зронила більше ні слова. Дівчина насолоджувалася овочевим супом, повернувши собі витончену манеру триматися.
Мо Фань продовжував усміхатися, але Гайді твердо вирішила не дивитися на його дратівливе обличчя. Інакше вона могла б знову зірватися!
— Пані Сейлан, ви дуже суворі щодо поведінки своєї учениці! Це правда, що манери студента можуть відображати внутрішні якості та принципи виховання школи. У цьому плані Мо Фань і Чжао Ман’янь справді заплямували репутацію Університету Перлини. Нам має бути соромно, — озвався професор Лі.
Лі Сімей та Му Бай тихенько засміялися, почувши ці слова.
— На мою думку, Університет Перлини робить більший наголос на свободу і дозволяє студентам культивувати в розслабленому середовищі. Завдяки цьому студенти можуть вільно розкривати свої таланти. Цілком очікувано, що знайдеться кілька студентів, які нагадуватимуть неприборканих диких коней, але вони також забезпечують школу неабиякою енергією, — чемно відповіла Сейлан.
— Ви вже закінчили підлизуватися одне до одного? — пробурчав Мо Фань.
— Насправді ми кажемо правду, — невимушено відказала Сейлан.
— Саме так, — кивнув професор Чжен.
— ...Професоре Чжене, я цілком серйозно вважаю, що хоч ви і не такі легковажні під час розмов та жартів, ви насправді такий самий тип людини, як і професор Лі. Тепер я розумію, чому ви двоє — найвідоміша «парочка» в нашому університеті! — пирхнув Мо Фань.
— Мо Фаню, ти справді думаєш, що я не наважуся вибити з тебе все лaйнo? — професор Лі люто зиркнув на Мо Фаня.
— Забудьте, що я сказав. Ось, давайте краще насолодимося овочами... — Мо Фань запхнув до рота маленьке суцвіття броколі.
Як він і думав, броколі просто зварили у воді! Вони навіть не додали солі. Смак був настільки дивним, ніби він жував траву. Мо Фань був за крок від того, щоб з глузду з'їхати, особливо коли усвідомив, що йому доведеться стирчати тут цілий місяць... І навіщо він тільки повірив у ту маячню Чжана Ман’яня, ніби вони приїхали сюди, щоб обдарувати студенток любов'ю та ніжністю?!
Увечері студентки лягали спати дуже рано. Попри те, що будівлі, зведені в стилі середньовічної архітектури, яскраво освітлювалися, у коридорах, залах і на вкритих листям стежках знадвору не було й сліду жодної студентки в сексуальній формі.
Альпійський Університет приймав не лише швейцарських студенток. Власне кажучи, у школі швейцарок було небагато. Вона набирала студенток з усього світу, незалежно від національності чи раси. Щойно вони приєднувалися до Альпійського Університету, то ставали однією великою родиною. Школа була для них наче власна країна, а Альпи — їхньою релігією...