Ніч була тихою та чистою. Смог від місцевих підприємств розвіявся серед гір після того, як тут пронісся Вітер Куньлунь. Станція Ваньян нагадувала кисневий бар посеред гірських вершин. Навколо не було й сліду шуму. Зорі, що висіли в нічному небі, здавалося, ось-ось впадуть на землю, здіймаючи один сліпучий спалах за іншим.
Му Бай самотньо сидів на вершині гори, вдивляючись у небо.
Видовище було ще вражаючішим, ніж описувала та жінка. Він бував у багатьох місцях, але ніколи не мав нагоди розслабитися й помилуватися сліпучою красою нічного неба, або, можливо, всі ці роки його очі застилало щось інше.
Му Бай просидів на горі аж до другої половини ночі. Він повільно підвівся, похитуючи головою.
Хлопець повернувся зі схилу до станції Ваньян. Місце було тихим, за винятком гамірного бару.
Му Бай не став зазирати всередину, проходячи повз. Проте в цей час із закладу вийшов напідпитку чоловік середніх років, обіймаючи правою рукою молоду струнку жінку. Якщо точніше, його рука безсоромно мацала її за сідниці.
Попри сп'яніння, він нетерпляче тягнув її в бік заїжджого двору. Жінка щось тихо шепотіла з усмішкою.
Вони випадково наштовхнулися на Му Бая. Молода жінка завмерла. Вона подивилася в той бік, звідки він прийшов.
Му Бай зупинився. Він мигцем глянув на неї, перш ніж відвести погляд. Він не затримався й на секунду, продовжуючи йти, поки місячне світло осяювало його спину.
— Знаєш його? Чи це твій колишній залицяльник? Скажу тобі так: такі красунчики, як він, ні на що не здатні, краще приділи увагу мені... — пробурчав чоловік середніх років.
— Він просто давній клієнт, — відповіла жінка.
Відколи він почувається таким самотнім? Він справді сприйняв слова повії так серйозно, ніби це були слова члена сім'ї. Він так прагнув дотриматися обіцянки після того, як вижив у небезпечній операції...
Невже це і є відчуття безтурботного життя?
Відновивши трохи енергії, Мо Фань, Чжао Ман’янь, Му Бай, Лінлін, Му Чжуочен, Дунфан Сіфен та інші не мали наміру залишатися тут довше. Вони всі сіли на рейс до Магічного Міста.
Чжао Ман’янь, як завжди, фліртував зі стюардесою в літаку. Він був справді гнучкою людиною: не проти був завітати до найдешевшого борделю, якщо мав настрій, але коли ситуація вимагала підняти стандарти для розмови з кимось, його теми миттю перемикалися на моду, фільми та різні місця по всьому світу. Навіть стюардеса, яка звикла працювати на міжнародних рейсах, була вражена. Вона з нетерпінням чекала можливості зайнятися з ним чимось безсоромним у різних куточках планети!
— Я зараз працюю на внутрішніх рейсах через скорочення міжнародних. Але внутрішні рейси не такі цікаві. Рідко зустрінеш такого непересічного пасажира, як ви. — Усмішка стюардеси перестала бути просто професійною, поки вона продовжувала базікати з ними. Оскільки вона була головною стюардесою, ніхто б на неї не поскаржився.
— А що сталося з міжнародними рейсами? — поцікавився Мо Фань.
— Багато пунктів призначення знаходяться вздовж берегових ліній. Рейси довелося скасувати чи змінити, оскільки величезну частину узбережжя затопив океан і туди вдерлися морські монстри, — пояснила жінка.
— О, це правда, — кивнув Мо Фань.
— Чому тебе раптом зацікавили міжнародні рейси? — зі спантеличеним виразом обличчя запитав Чжао Ман’янь.
— Священний Суд надіслав мені виклик. Доведеться незабаром навідатися до них, — безпорадно відказав Мо Фань.
Священний Суд нарешті мав винести рішення щодо дій Мо Фаня в Храмі Парфенону. Хоча його внесок у затримання Холодного Принца перевершував його провини, вони все одно мали дотримуватися офіційних процедур. Мо Фаню залишалося лише проявити повагу, адже це був найвищий суд для магів!
— А в якій країні знаходиться Священний Суд? — спитав Му Бай.
— Здається, у Швейцарії, — відповів Мо Фань.
— Швейцарія, кажеш... — Му Бай глибоко замислився.
— У тебе там хтось із близьких? — уточнив Мо Фань.
— У мене є сестра, яку вдочерила моя мама, думаю, вона у Швейцарії, — пояснив Му Бай, ніби боячись, що Мо Фань пов'яже його сестру з Му Хе. Він продовжив: — Це сталося до того, як я переїхав до льодяного клану Му в місті Бо. Одна пара зі Швейцарії прикипіла душею до моєї сестри, коли та була ще зовсім малою. Своїх дітей у них не було, тож вони захотіли забрати її з собою. Мати не могла забезпечити нас обох, тому погодилася. Ми підтримували зв'язок через електронну пошту та дзвінки, але я нічого не чув від неї вже кілька років. Якщо ти збираєшся до Швейцарії, візьми мене з собою. Я б хотів її провідати.
Му Бай уже відчув, наскільки жахливо жити безтурботним життям. Хоча він не мав звісток від сестри кілька років, він усе ще хотів побачитися з нею і переконатися, що в неї все гаразд. Він також міг повідомити їй про смерть їхньої матері. Невдовзі він переїде на гору Фаньсюе...
Зрештою, Му Чжуоюнь був його дядьком. Люди з міста Бо, які раніше жили в Стародавній Столиці, також перебралися до нового міста Фаньсюе. Для нього було б краще жити з ними.
— Звісно, одному їхати надто нудно. Старий Чжао, не бажаєш скласти компанію? — спитав Мо Фань.
— З огляду на мій нещодавній досвід, я твердо переконаний, що триматися від тебе подалі — це найбезпечніший вибір... — обережно відповів Чжао Ман’янь.
— Чудово, значить, ти теж їдеш. ХА-ХА, ще одна країна чекає, коли ми її підкоримо! — розреготався Мо Фань.
— Гей, ти взагалі людську мову розумієш?!
Останнім часом Му Нінсюе була надзвичайно зайнята. Не було сенсу їхати на гору Фаньсюе. Мо Фань завітав до шанхайського клану Му, щоб розповісти їм про зраду Ці Шаня, а решту часу провів у Магічному Місті.
Це було місто, яке він знав найкраще; він міг просто тусуватися в Університеті Перлини або зайти до Мисливської Агенції Чистого Неба, коли йому було нудно. До того ж, найбільша Магічна Асоціація в країні також знаходилася тут! Вона мала найсвіжішу інформацію та найкращі ресурси. Залишаючись у Магічному Місті, він нічого не втрачав!
Минуло чимало часу відтоді, як Мо Фань востаннє провідував декана Сяо і пив з ним чай. Він довго культивував на самоті і ледь не здох від нудьги в Храмі Парфенону, тому хотів відвідати різні місця і поспілкуватися зі знайомими.
Він також хотів дізнатися, чи має декан Сяо щось вражаюче. Він міг би взяти десяток якихось артефактів для самозахисту. Його спорядження було надто скромним; навіть дорогоцінна Броня Чорного Змія вже ледве відповідала його рівню. Здебільшого він використовував її лише для захисту від отрyт!.
Коли він прибув, у кабінеті декана Сяо перебувало кілька літніх професорів. Вони ледь не захлинулися від несподіванки і вже збиралися вилаяти нахабного студента, що вломився без стуку, тримаючи в руках чашки з чаєм. Однак, упізнавши Мо Фаня, вони швидко начепили приязні усмішки і почали навперебій розповідати, що їхні красуні-онуки досі незаміжні...
— Мо Фаню, моя онука — дуже гарна дівчина, вона точно більша за онуку старого Чжена. Хіба таким молодикам, як ти, зараз не подобається, щоб було за що потриматися? Ти можеш прийти в гості й познайомитися з нею, — сказав професор на прізвище Лі.
— Кхм-кхм! Які ж ви безсоромні. Я вже зайнятий, але якщо ви не проти віддати мені своїх онук, щоб вони гріли мені ліжко, можете просто прислати їх до мене додому, — відказав Мо Фань.
— Це вже трохи занадто; друга дружина, статус другої дружини підійде...
Одна з директорок не витримала.
— ...Професоре Лі, ви можете стежити за своїми словами?!
Декан Сяо швидко перервав недоречну розмову між старими професорами. Він спитав:
— Мо Фаню, я чув, що Священний Суд надіслав тобі листа?
— Еге ж, тому я й прийшов спитати, чи є у вас якесь хороше магічне спорядження. Вони сказали, що не будуть чіплятися до того, що я накоїв у Храмі Парфенону, оскільки я спіймав Холодного Принца. Але ж я образив стількох кліриків і магів Священного Суду. Хіба в мене не буде проблем, якщо вони вирішать підставити мене нишком? — відповів Мо Фань.
— Боюся, у мене тут справді немає нічого вражаючого. До того ж, хіба ти не повинен залишити щось для своїх молодших товаришів? Те магічне спорядження, яке для тебе вже непотріб, для них дуже цінне, — сказав декан Сяо.
— Ваша правда. Тоді чому б вам не призначити якогось експерта моїм супроводом? Я не дуже довіряю людям зі Священного Суду, — заперечив Мо Фань.
— Професоре Лі, хіба ви не хотіли, щоб Мо Фань став вашим онуком-зятем? Чому б вам не поїхати до Священного Суду разом із ним... візьміть і свою онуку. Вони ще молоді, у них можуть бути якісь принципи, але хто знає, що станеться, коли вони опиняться за кордоном? — запропонував декан Сяо.
— Декане Сяо! — директорка вже була на межі нервового зриву. Вона вийшла, бо більше не могла виносити цієї балаканини.
Всі просто проігнорували її. Професор Лі махнув рукою і відказав:
— Я не поїду до магів Священного Суду. Ті люди в Суді — справжні монстри. Якби я був на тридцять років молодшим, можливо, мені б і захотілося поїхати туди й розчавити чиєсь его, але зараз... гм, старий Чжене, пам'ятаю, ти раніше постійно їздив до одного з їхніх університетів. Хіба це не означає, що ти там орієнтуєшся? Чому б тобі не організувати поїздку і не взяти з собою кількох студентів?
— Старий Лі, як тобі не соромно? Хіба не ти щороку відповідаєш за студентів по обміну? Ти теж мав би бути знайомим із деякими університетами! — пробурчав старий Чжен.
— Та куди там, минуло стільки років відколи я востаннє їх відвідував, — заперечив професор Лі.
— Досить вам обом; не те щоб у вас зараз були якісь важливіші справи. Просто поїдьте з Мо Фанем, гаразд? Сприймайте це як відпустку. Можете відвідати їхні університети, провести дружній обмін досвідом чи щось таке. Якщо щось трапиться, ви повинні стояти на своєму. Покажіть їм дух нашого Університету Перлини! — підсумував декан Сяо.
— Бачиш? Чому ми завжди опиняємося в ситуації, коли або риба здохне, або сітка порветься? Старий Чжене, чому тобі завжди треба бути таким? — поскаржився професор Лі.
— Хе-хе! — холодно всміхнувся професор Чжен.
— Старий Чжене, то ти береш із собою свою онуку? — поцікавився професор Лі.
— Звісно, а чого б ні? Для неї це чудова можливість чогось навчитися. І я сподіваюся, що університет покриє витрати, чи не так? — сказав професор Чжен.
— Ну... я маю запитати. Здається, ми ще не використали бюджет, виділений на програми обміну з іноземними університетами... — замислився декан Сяо.
— Дуже добре. Мо Фаню, ти маєш розуміти, що ми в університеті не зовсім вільні. Якщо ми дійсно хочемо поїхати з тобою, нам доведеться взяти кілька наших студентів, щоб відвідати ці поважні заклади.
— Жодних проблем, ви все одно будете мене супроводжувати. До того ж, я теж поважний наставник! — миттю погодився Мо Фань.