Примарне світло осяювало землю, поки армія нежиті продовжувала свій марш. Будь-кого, хто спостерігав би за цим видовищем, охопив би страх падіння в глибоку прірву, з якої ніколи більше не знайти спокою.
— Всемогутній Осірісе, я — Унас... — Унас стояла перед величною пірамідою, купаючись у її таємничому світлі. Від неї віяло моторошною, нелюдською аурою.
Мо Фань, що стояв неподалік, пильно спостерігав за її незрозумілими діями.
Невже саме Унас була тією причиною, завдяки якій Холодному Принцу вдалося домовитися з Потойбіччям?
До того ж, хіба Унас — це не назва Піраміди? Судячи з того, що вона робила, була велика ймовірність, що вона — Медіум!
В Єгипті було чимало талановитих магів нежиті. Цілком можливо, що деякі з них народжувалися з вродженим даром спілкуватися з Потойбіччям.
— Ваша здобич усе ще опирається смерті. Армії нежиті важко просуватися далі через Велику Стіну, що перекрила шлях. Це стародавній щит Китаю; він стоїть тут уже дуже давно, але насправді перед вами це лише жалюгідний пагорб. Нам потрібна ваша сила, щоб знищити його! — гучно звернулася Унас до Піраміди.
Унас здавалася крихітною на тлі цієї грандіозної споруди. Десять Темних Майстрів Меча в повних обладунках стояли навколо Піраміди. Вони охороняли вхід, немов найвідданіші слуги. Жодна істота, яка не схилилася перед Пірамідою, не мала права наблизитися до неї!
Десять Темних Майстрів Меча рівня Правителя були лише вартовими Піраміди. Наскільки ж жахливим тоді був сам Володар Потойбіччя всередині неї?
— Залиште цю дрібницю Сфінксу, — з Піраміди пролунав туманний, але неймовірно густий голос.
Усі присутні миттєво затулили вуха. Їм здавалося, що їхні голови от-от вибyхнyть!
Мо Фань ледве міг у це повірити. Лише одна фраза так сильно вплинула на їхній розум! Невже в цьому світі справді існують боги? Невже звичайні люди дійсно не здатні слухати їх напряму?
— Чудово! Сподіваюся, ви задоволені подарунком, який я для вас приготувала, навіть якщо трапилася невелика заминка, — відповіла Унас.
Володар Потойбіччя всередині Піраміди не відповів.
Унас не наважилася сказати більше ні слова і тактовно відійшла.
Проклятий Звір із Зубчастими Кістками змахнув крилами і пронісся над океаном нежиті, прямуючи до певної точки в Степах Мандрівників.
— Пані Унас, хіба Осіріс не відправив могутню нежить нам на допомогу? Чому я його ще не бачу? — запитав Ворон.
— Сфінкс був тут іще тоді, коли з'явилися Монархи Підземних Жаб, але він підкоряється лише одному господарю. Якби він захотів зрyйнyвати стіну, вона б уже давно впала, — відповіла Унас.
Пролетівши ще деякий час, вони все ще бачили під собою армію нежиті, що щільно заповнювала Степи Мандрівників. Зараз вони перебували приблизно за двадцять кілометрів на північ від фортеці Північної Варти.
Звісно, концентрація нежиті тут була найвищою. Зрештою, фортеця Північної Варти була ключовим вузлом ворожої оборони. Щойно вона впаде — Велика Стіна теж обвалиться!
— Там величезна порожня ділянка, — раптом вигукнула Синій Кажан, вказуючи в долину.
Мо Фань подивився в тому напрямку і з подивом побачив, що на тій ділянці не було жодного мерця. Це виглядало так, ніби бурхлива річка натрапила на піщану косу — потік обминав цю територію, обтікаючи її з обох боків.
Мо Фань був абсолютно збитий з пантелику. Це явно не був глибокий каньйон. Нежить могла б просто пройти крізь нього, але натомість вони навмисно робили гак, ніби це була заборонена зона!
Унас усміхнулася і наказала Проклятому Звіру приземлитися на цій порожній ділянці.
Тільки тоді Мо Фань розгледів, що в долині лежить велетенська істота. Її колір майже зливався з навколишнім ландшафтом, тому помітити її було важко, поки вона приховувала свою присутність. Проте Мо Фань відчув первісний жах, навіть знаходячись за сотню метрів від неї!
Він чув її хропіння. Дихання істоти було дуже довгим і повільним. Кожен вдих і видих тривав близько трьох хвилин. При цьому створювалася колосальна сила, що втягувала і виштовхувала повітря. Жодна звичайна нежить не змогла б цього витримати.
Істота спала на землі. Вона прибула сюди ще до появи величезної армії нежиті. Навіть Владика Скорпіонів Медуза обходила це місце стороною, коли армія проходила повз. Це лише доводило, наскільки жахливим було це створіння!
— Ти, йди туди, — Унас вказала пальцем на Ворона.
— Я? — затинаючись, перепитав Ворон, вказуючи на себе.
Істота внизу була просто жахливою. Ворон не був ідіотом. Якщо навіть нежить рівня Правителя оминала її десятою дорогою, він чудово розумів, що станеться, якщо до неї підійде якийсь просунутий маг!
— Іди і розбуди його, — повторила Унас.
— Хіба ви не маєте здатність спілкуватися зі створіннями Потойбіччя? — Ворон розумів, що його життя висить на волосині, якщо він спробує розбудити цього монстра.
— У Сфінкса кепський характер. Крім Осіріса, він миттєво зжере будь-кого, хто посміє порушити його сон, — прямо заявила Унас, не приховуючи наслідків.
— Тоді навіщо... — обличчя Ворона перекосилося.
— Я наказую тобі спуститися туди. Просто роби те, що я кажу! — очі Унас стали крижаними.
— Я не хочу помирати, відправте когось іншого, — Ворон подивився на Синього Кажана, Мо Фаня та інших. Він був тут не один, чому вона обрала саме його?
— Спускайся! — в очах Унас з'явився дивний блиск. Її погляд раптом став непереборним.
Це був наказ, що йшов із самої глибини її розуму. Він пронизав душу Ворона, мов меч.
"Контракт Душі..." — Мо Фань був шокований, відчувши цю енергію.
Між Вороном і Унас явно був укладений Контракт Душі, який змушував його підкорятися її наказам!
— Якщо ти спустишся зараз, то хоча б заробиш собі заслуги. Якщо ж я переламаю тобі ноги і сама скину туди — ти здохнеш як ніхто, — суворо попередила Унас.
Ворон розумів, що вибору в нього немає. Він неохоче зістрибнув на землю.
Він приземлився просто перед велетенською істотою. Його крихітна фігура здавалася мізерною, наче комаха. Здавалося, істоті достатньо було б лише легенько вдихнути, щоб проковтнути його.
— Сфінксе... — тихо, тремтячим голосом покликав Ворон.
Він сподівався, що монстр його не почує, але на жаль, він таки його розбудив. Істота розплющила очі і вбивчим поглядом втупилася у Ворона.
Воля Ворона миттєво розлетілася на друзки. Під цим поглядом він завмер, наче статуя.
Сфінкс не дав жалюгідній людині жодного шансу заговорити. Він глибоко вдихнув і просто засмоктав Ворона до свого рота...
Йому навіть не довелося розкривати пащу. Ворон просто врізався в зуби Сфінкса і перетворився на криваве місиво.
Сфінкс байдуже облизнув зуби, смакуючи людську плоть.
Потім він повільно підняв голову і помітив ще кількох людей над собою.
— Сфінксе, Володар Потойбіччя наказав тобі об'єднати сили з нами, щоб знищити фортецю Північної Варти. Сподіваюся, наша співпраця буде плідною! — Унас, здатна спілкуватися зі створіннями Потойбіччя, усміхнулася і швидко передала Сфінксу план Осіріса.
Вона поводилася напрочуд невимушено, ніби те, що щойно сталося, взагалі не було варте її уваги.
Осіріс дійсно віддав наказ Сфінксу. Масивна істота повільно підвелася на ноги. У ту ж мить армія нежиті почала проходити прямо під його тілом. Він виглядав, наче острів, що здійнявся в небо!
Мо Фань був приголомшений. І не лише тим, що фортеця Північної Варти от-от буде розчавлена Сфінксом, а й усвідомленням того, що носієм його Контракту Душі був не Фіолетовий Привид! Він був у руках Унас!
Ворон був у такій самій ситуації, як і Мо Фань. Він приєднався до церемонії, підписавши Контракт Душі з Фіолетовим Привидом. Але Унас явно використала силу контракту, щоб віддати йому прямий наказ.
"Фіолетовий Привид мертвий... але мій контракт досі не розірвано..."
Мо Фань через Матерію Темряви відчував, що Фіолетовий Привид мертвий. Спочатку він думав, що для розірвання Контракту Душі потрібен час, і ланцюги, що сковували його душу, зникатимуть поступово. Але виявилося, що носієм контракту весь цей час був не Фіолетовий Привид, а сама Унас! І Ворон щойно це наочно продемонстрував!
Дідько, Фіолетовий Привид його підставив! Тією, кого вони мали вбити, була Унас!
Фортеця Північної Варти...
Чжао Ман'янь і Лінлін не стали затримуватися на перевалі Шеньму після того, як розібралися з Фіолетовим Привидом. Перевал витримав атаку Чорної Церкви. Залишалося лише зачистити залишки його людей.
Перевал Шеньму був у безпеці, але це не означало, що з іншими стародавніми перевалами теж усе добре!
Очевидно, що найбільший тиск припадав саме на фортецю Північної Варти.
— Ми майже на місці. Сподіваюся, вони ще тримаються! — Чжао Ман'янь летів уздовж Стіни, не відриваючи погляду від величної вежі фортеці Північної Варти вдалині.
— Угу, ми повинні втримати фортецю Північної Варти за будь-яку ціну, — кивнула Лінлін. Вона якраз збиралася заговорити про Мо Фаня, коли Чжао Ман'янь раптом різко загальмував.
Він летів уздовж Стіни, але несподівано знизився до доріжки на мурі і сховався в одній із веж.
— Що сталося? — запитала Лінлін, побачивши його дивну поведінку.
На обличчі Чжао Ман'яня застиг химерний вираз. Його навіть трохи трусило!
— Те... те людське обличчя! — навіть голос Чжао Ман'яня змінився. Він обережно визирнув із вежі.
Лінлін прослідкувала за його поглядом і побачила серед величезної армії нежиті людське обличчя. Воно ледь помітно всміхалося!
Чжао Ман'янь був певен, що це те саме людське обличчя, яке він бачив за Монархами Підземних Жаб. Тоді він подумав, що воно належить титану, бо його тіло було приховане курявою. Але тепер, наблизившись, воно розкрило свій справжній вигляд. Це був жахливий монстр із людським обличчям і тілом лева!
— Це Сфінкс із Гізи! — вигукнув Чжао Ман'янь. — Містичний звір Єгипту!