Демонічний Горобець з Веселковим Хвостом тимчасово відступив після невдалої атаки, вичікуючи слушної нагоди для нового удару.
— Я така рада, що ти був зі мною... — з полегшенням зітхнула Цін Шу.
Вона закохано поглянула на свого чоловіка, Дун Цзя. Поруч із ним вона завжди почувалася у повній безпеці. Саме завдяки йому така необачна дівчина, як вона, досі не загинула, як інші, хоч і наробила чимало помилок у минулому.
— Хе-хе... кгх! — усміхнувся Дун Цзя.
Проте вже наступної миті його обличчя скам'яніло, і він застогнав від болю!
Чоловік повільно опустив голову і побачив довгий смертоносний дзьоб, що стирчав просто з його грудей. Свіжа кров підступила до горла і водночас ринула з рани. Нестерпний біль швидко витіснив сильне почуття кохання до дружини.
— АААА!!! — заверещала Цін Шу.
Вона навіть не встигла зреагувати, як Демонічний Горобець з Веселковим Хвостом здійняв її чоловіка в повітря...
Демонічний птах змахнув крилами. Його сила вражала дощенту. Він злетів у небо, міцно тримаючи Дун Цзя своїм довгим дзьобом. Коли чоловік зробив останній подих, монстр різко смикнув головою і жбурнув його тіло на землю.
Цін Шу дивилася, як безвільне тіло чоловіка падає додолу. Її розум потьмарився від горя, коли вона побачила понівечені до невпізнання рештки коханого. Вона негайно кинулася навздогін Демонічному Горобцю з Веселковим Хвостом, який з’явився ніби з нізвідки...
Проте, застрибнувши на коріння, вона почула крики агонії, що долинали звідусіль. Маги, які саме прибирали трупи, зазнали нападу Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом. Безліч тіл із пробитими грудьми безжально падали на землю. Кількість жертв стрімко зростала, адже всі втратили пильність поруч із цими птахами!
Цін Шу вже не могла розібрати, який саме Демонічний Горобець убив її чоловіка. Вона завмерла, не вірячи власним очам: птахи влаштували справжню різанину. Вона й подумати не могла, що ці створіння, яких ще недавно вважали талісманами, раптом почнуть шматувати людей з такою ж жорстокістю, як і Гірських Людей. Армія та мисливці зазнали величезних втрат. Територія під велетенським деревом знову залилася кров'ю, а луна розносила нескінченні крики болю!
Кілька командирів усе ще обговорювали план утримання Зовнішньої гори Куньюй під головним стовбуром, коли здалеку долинули гучні крики. Вони миттєво спохмурніли.
— Що відбувається? — вирячив очі капітан Су.
— На нас напали! — озвався солдат по рації.
— Це ті жалюгідні демонічні горобці? Яке нахабство! Ми не знатимемо до них жалю! — сухо засміявся Тун Шан.
Відпочатку він планував дозволити демонічним горобцям пожити ще трохи. Він навіть роздумував над тим, щоб зберегти їм життя, якщо ті погодяться покинути ці землі. Він аж ніяк не очікував, що птахи першими перейдуть у наступ. Схоже, тепер доведеться перебити їх усіх!
— Ні, це... це Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом! Вони атакують нас! — загорлав солдат. Його крик був таким гучним, що почули всі.
Нє Леншань, капітан Су, Тун Шан та Ван Дакуо застигли від несподіванки. Вони швидко попрямували до місця з кращим оглядом. Забігши на коріння, вони побачили, як Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом, які щойно повернулися з полювання, люто пікірують на солдатів та мисливців!
Усі були зайняті збором тіл полеглих товаришів і трофеїв з демонічних істот. Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом виступали їхніми союзниками в битві, що щойно завершилася. За весь бій вони не зачепили жодної людини, тож усі вважали їх дружніми. Ніхто не звертав на них уваги, навіть коли птахи кружляли зовсім поруч. На загальний подив, ці створіння виявилися ще смертоноснішими за Гірських Людей. Безліч магів уже загинули від їхніх пазурів та дзьобів!
Свіжа кров забризкала все навколо, хоча пролита в попередньому бою ще навіть не встигла висохнути. Земля під Гігантською Пурпуровою Священною Липою знову забарвилася в червоне...
— Якого біса тут коїться? Чому Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом нападають на нас?!
— Трясця, чого ви всі чекаєте?! Відкрити вогонь у відповідь!
— Другий загін знищено!
— Раднику, сьомий загін теж мертвий, — промовив хтось.
— Ті низькорівневі демонічні горобці теж переходять у наступ. Їх занадто багато!
Демонічні птахи заполонили весь простір під деревом. Вони майстерно пікірували на свої цілі. Рядові Демонічні горобці не становили значної загрози для елітних магів, але сила Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом цілком дорівнювала силі Гірських Людей. Вони завдавали армії серйозних втрат, щойно наближалися до солдатів упритул.
Ще зовсім недавно люди пліч-о-пліч із Демонічними Горобцями з Веселковим Хвостом винищували жорстоких Гірських Людей. Хто б міг подумати, що птахи так скоро влаштують різанину серед самих магів?!
— Як таке можливо? Як це можливо?! Невже вони дізналися, що ми плануємо прогнати їх від Гігантської Пурпурової Священної Липи?
— Неможливо, вони ніяк не могли нас зрозуміти! — похмуро відрізав Тун Шан.
— Ми повинні негайно відступати! — випалив Нє Леншань.
Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом не змогли б завдати армії такої шкоди, якби маги залишалися напоготові. На жаль, реагувати було вже запізно. Сотні, а то й тисячі магів полягли від безжальних атак цих монстрів.
— Але ж...
— Іншого вибору немає. Ми маємо відступити просто зараз! Рядові Демонічні горобці формують коло трохи далі. Вони не просто намагаються завадити нам чаклувати, вони планують замкнути нас усіх тут, під деревом! Треба прориватися, поки вони не захлопнули пастку. Інакше звідси ніхто не вийде живим! — різко промовив Нє Леншань.
Під час бою Нє Леншань мав найвищі повноваження. Хоча Тун Шан страшенно не хотів втрачати таку можливість, йому не залишалося нічого іншого, окрім як погодитися з рішенням командира.
— Ці кляті Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом! Коли повернемося до міста, я зберу більшу армію і переб'ю їх усіх до єдиного! — люто випалив Тун Шан.
— Усі на схід, ми прориваємося! — голос Нє Леншаня відлунням пролунав у вухах кожного.
Під командуванням мага звуку солдати та мисливці нарешті змогли оговтатися від хаосу. Вони швидко вишикувалися в бойові порядки і ледь-ледь стримували натиск Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом.
Щодо магів, які не встигли вчасно приєднатися до основного строю, то вони загинули під ударами Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом, хоч і відчайдушно намагалися пробитися до своїх. Багато хто плакав, дивлячись, як їхні товариші падають замертво. Це ж мала бути велика перемога; то чому все обернулося саме так?!
Зазнавши величезних втрат, солдати та мисливці перегрупувалися під керівництвом Нє Леншаня. Вони відкрили вогонь у відповідь, безперервно випускаючи закляття в повітря і знищивши чимало Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом. На жаль, перевага була явно не на їхньому боці. Вони мусили негайно відступати!
— Мелодія Скручування Душі: Розколота Земля! — прошепотів Нє Леншань.
Кожна нота, яку він створював, лунала як потужний удар барабана смерті. Цей звук проникав просто крізь плоть Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом, розколюючи їхні душі навпіл!
Нє Леншань рідко використовував Мелодію Скручування Душі. Проте, побачивши, як усі навколо продовжують гинути, він у гніві заграв цю смертоносну мелодію, чудово розуміючи, що вона завдасть шкоди і його власній душі!
Мелодія Розколотої Землі заглушила всі інші звуки довкола. Здавалося, ніби в повітрі кружляє темна аура незліченних посланців смерті. Радіус дії закляття був добіса величезним. Щойно смертоносна музика наздогнала Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом, ті почали втрачати рівновагу, немов сп'янілі. Мить потому з їхніх очей, дзьобів та вух хлинула кров, наче дияволи вирвали їхні душі. Птахи каменем падали з неба, важко розбиваючись об землю...
Демонічні Горобці з Веселковим Хвостом посипалися з неба, мов дощ. Це неймовірне закляття дало армії рятівний перепочинок. Солдати та мисливці й гадки не мали, що Нє Леншань володіє настільки разючою силою. Мелодія Скручування Душі не поступалася міццю руйнівному верховному закляттю!
— Чудова робота, Нє Леншаню! — вигукнули капітан Су та Тун Шан.
Мелодія Скручування Душі знищила безліч Демонічних Горобців з Веселковим Хвостом. Це неабияк підняло бойовий дух людей. Тепер монстри мали б засвоїти суворий урок: з людьми краще не зв'язуватися!
Завершивши Мелодію Скручування Душі, Нє Леншань глибоко вдихнув...
Атака виявилася вкрай дієвою, але цього було замало, щоб переломити хід битви. Стиснувши зуби, він знову почав шепотіти, готуючись застосувати те саме закляття!
— Леншаню, не треба... — миттєво спробувала відмовити його жінка-капітан.
— Іншого вибору немає. Я не можу просто дивитися, як вони гинуть, — відрізав Нє Леншань, проігнорувавши пораду.
Він був сповнений рішучості продовжувати гру. Проте щойно він розпочав, його душа одразу ж зазнала потужного удару. Мало хто з магів звуку наважився б виконувати Мелодію Скручування Душі двічі поспіль. Це було рівноцінно самогубству!
Раптом з неба зірвалася довга гостра гілка. Вона встромилася в землю ще до того, як хтось устиг зреагувати...
Дерево було таким величезним, що заступало значну частину неба. Армія ще не вийшла з його неосяжної тіні. Гілка скидалася на смертоносний спис, який метнуло небесне божество. Вона пробила Нє Леншаня наскрізь, ударивши згори...
— Леншаню! — розридалася жінка-капітан, нестямно закричавши від болю.
Гілка різко сіпнулася вгору, піднявши Нє Леншаня разом із собою. Усі миттєво підвели голови, але від мага вже не лишилося й сліду — лише кілька крапель його крові впали людям на обличчя...
Неосяжний страх тієї ж миті заполонив їхні душі!
Що щойно сталося?!
Що це, в біса, було?!
Ця штука простромила Нє Леншаня і затягнула його просто на дерево в одну мить... Вона з такою легкістю знищила головну опору їхньої армії!
Що саме його вбило?!
Жінка-капітан, яка стояла поруч із Нє Леншанем, не відводила погляду від крони...
Щойно вони прибули сюди, капітан милувалася красою природи, дивлячись на це розкішне дерево. Вона й подумати не могла, що колись побачить щось настільки магічне. Велетенський стовбур, який заступав небо і був достатньо високим, щоб сягнути самих небес...
Але тепер, коли вона знову поглянула на цього гіганта, її тіло била сильна дрож... вона заклякла від непереборного жаху!