Мо Фань та його супутники врешті-решт дісталися тіні велетенського дерева.
Хоча гілки Священної Гігантської Фіолетової Липи перепліталися в складний лабіринт, її листя було не настільки густим, щоб повністю перекрити сонячне світло. Інакше під таким гігантським накриттям панувала б непроглядна темрява!
Сонячні промені пробивалися крізь шпарини між гілками велетенського дерева. Люди часто не помічали, наскільки прекрасним може бути сонячне світло, коли воно рівномірно заливає великі простори. Проте, коли гілки та листя розсіювали його, перетворюючи на чіткі сяючі промені, ця краса просто перехоплювала подих.
— Ми на місці, — сказала Лінлін.
Земля перед ними почала підніматися, утворюючи невеликий схил. Утім, насправді це була не земля. Ґрунт підіймався лише тому, що вони наблизилися до Гігантської Фіолетової Липи, чиє коріння випирало на поверхню, немов пагорби. Половина коріння здіймалася над землею, тоді як інша половина розросталася вглиб і вшир в усі боки...
Ширина лише одного кореня дорівнювала міській вулиці. Навіть ідучи по них, їм довелося подолати майже два кілометри, перш ніж вони дісталися головного стовбура!
Головний стовбур Священної Гігантської Фіолетової Липи виглядав так, ніби безліч дерев зрослися в одне ціле. Його вкривали масивні деревні жили та безліч ліан.
Спочатку вони хвилювалися, як будуть забиратися на дерево, але підійшовши ближче, зрозуміли, що з цим не виникне жодних проблем. Навіть з відстані було видно, що випуклі жили нагадували природні сходи, якими можна було легко йти. Сходження на дерево не становитиме жодних труднощів!
— Мо Фаню, здається, вони нарешті навчилися поважати гостей. Цього разу вони підготували для нас розкішний бенкет, — заявив Чжао Ман'янь, вказуючи вперед.
Після того як вони дісталися коріння дерева, Трава Юй більше не закривала їм огляд. Зараз вони стояли на невеликому підвищенні, з якого було чудово видно величезний пагорб попереду, на якому кишіла незліченна кількість постатей...
— Як же їх багато! — вирвалося в Лань Луо.
— Схоже, той тип, якого я позначив Печаткою Темряви, знає, що я прийшов по його душу. Он яку армію Гірських Людей зібрав, — замислено промовив Мо Фань.
Він прослідкував за вказівкою своїх Очей Темряви і швидко знайшов поглядом Гірську Людину, що стояла на найвищій точці кореневища, з'єднаного зі стовбуром. Вона була трохи більшою за інших. Її мідні ікла, якими вона так пишалася, випромінювали владну ауру!
Ця Гірська Людина закричала, мов примат, дико розмахуючи лапами. Було важко зрозуміти, що вона замислила.
Усі Гірські Люди навколо підхопили цей крик і теж почали розмахувати лапами в повітрі. Здавалося, вони були вкрай збуджені.
— Вони що, серйозно влаштували нам прийом? Я чув, що деякі істоти дуже поважають тих, хто могутніший за них. Що сильніше ти їх б'єш, то більше вони тебе шанують, — припустив Чжао Ман'янь, спостерігаючи за дивною реакцією Гірських Людей.
— Мгм, я теж так думаю. Чому б тобі не піти першим? — відрізав Мо Фань.
Чжао Ман'янь гмикнув. Він був не настільки тупим, щоб вірити в такі безглузді байки. З того, як жорстоко вони розправлялися з мисливцями, було цілком очевидно, наскільки сильною була їхня ненависть до людей.
Галас, який вони зчинили, був просто оглушливим. Від цих криків групі стало не по собі.
Невдовзі такі самі крики почулися з Трав'яного моря позаду них. Лінлін обернулася і помітила, як висока трава інтенсивно хитається — щось швидко наближалося до них.
З трави вистрибнула Гірська Людина і приземлилася на коріння просто за спиною групи Мо Фаня.
Трава розступилася, і з неї почали вистрибувати все нові й нові фігури, оточуючи групу з тилу і повністю відрізаючи їм шлях до відступу!
Криків ставало дедалі більше. Гірських Людей було стільки, що шлях, яким прийшли Мо Фань та його команда, був повністю заблокований. Їхня кількість значно перевершила будь-які очікування!
— Тепер ти задоволений їхньою церемонією привітання? — Чжао Ман'янь озирнувся і зрозумів, що кількість Гірських Людей раптом подвоїлася. Вони заполонили весь схил, що вів до Священної Гігантської Фіолетової Липи.
— Ех, вони явно перегнули палицю, — Мо Фань і подумати не міг, що їх буде настільки багато.
Це були істоти рівня Воїна; тільки подумати, що їх тисячі раптово з'явилися нізвідки! Мо Фань нарешті усвідомив, наскільки страхітливою була справжня орда демонічних звірів. За найменшої необережності їх могли розірвати на шматки за лічені хвилини.
— Я беру на себе захист. Досить ховати козирі в рукавах. Покажи їм усе, що маєш, інакше вони справді засмажать нас живцем, — сказав Чжао Ман'янь.
— Ну... Маленька Полум'яна Белль зараз у сплячці, тому мій елемент вогню трохи здав позиції, — тихо зізнався Мо Фань.
Обличчя Чжао Ман'яня перекосилося, щойно він почув ці слова. Він люто вилаявся:
— Трясця, ти серйозно притягнув мене сюди, коли Маленька Полум'яна Белль недоступна?!
Чжао Ман'янь ледь не збожеволів. Половина магічної могутності Мо Фаня залежала від контролю над елементом вогню, який йому давала Маленька Полум'яна Белль. Саме завдяки їй він міг надавати магії вогню будь-якої форми на свій розсуд. Це також дозволяло йому битися з величезною кількістю демонічних звірів у ближньому бою.
Без Маленької Полум'яної Белль Мо Фань був просто дуже сильним просунутим магом...
Навіть якщо він міг самотужки здолати десять чи двадцять Гірських Людей, зараз перед ними стояло щонайменше три тисячі потвор. Не беручи до уваги командирів, три тисячі монстрів рівня Воїна вже утворювали нездоланну хвилю. Як їхня жменька мала з цим упоратися?
— Я думав, що навіть якщо ми не зможемо їх перемогти, то принаймні легко втечемо, — зізнався Мо Фань.
— Ти справді зведеш нас у могилу! Я намагатимуся стримувати їх якомога довше. А ти краще придумай план, як вибратися з цієї дупи! — загорлав Чжао Ман'янь.
— Якщо ми плануємо пробиватися, пропоную рухатися вперед, — подала голос Лінлін.
— Ти що, жартуєш? Вперед? — не повірила своїм вухам Лю Сяоцзя. Вони й так знаходилися в самому лігві Гірських Людей, хіба заглиблення не погіршить ситуацію?
— Так, назад нам дороги немає. Там їх ще більше. Ми навіть не уявляємо, скільки ще Гірських Людей нишпорить у Трав'яному морі. Вони точно перехоплять нас, якщо ми спробуємо відступити. Наш єдиний вихід — іти вперед. Там мають жити інші види демонічних звірів. Спробуємо поки що сховатися на їхній території, — підтримав ідею Лінлін Мо Фань.
— У вас зухвалості більше, ніж у Небес, — з гіркою усмішкою сказала Лань Луо. З якоїсь причини, почувши їхнє пояснення, вона теж погодилася, що це їхній єдиний варіант.