— Ти серйозно вважаєш, що реліквійний скарб не має цінності? Кожен із них безцінний. Здебільшого це старовинне магічне спорядження, яке верховні маги передали нашому університету в знак вдячності як випускники, — сказав декан Сяо.
— Серйозно?! — випалив Мо Фань.
Його Мантія Темного Аристократа була подарунком від Ессендейла, найсильнішого мага тіні. Навіть попри те, що цього чоловіка прокляв увесь світ так, що його труна от-от мала вибухнути від обурення, це не завадило його Мантії Темного Аристократа залишити слід для майбутніх поколінь.
Багато хто досі не знав, що Мо Фань володіє цією мантією. Вона була його найдорожчим артефактом, якщо не рахувати Броню Чорного Змія. Вона ідеально підходила для приховування, втечі та нападів із засідки!
Мо Фань пішов за деканом Сяо до Пагоди Трьох Кроків. Він був трохи спантеличений і не міг не замислитися... невже декан Сяо справді вирішив подарувати йому можливість культивувати в Пагоді рік чи півтора як нагороду?
Мо Фань уже мав досвід культивації на Горі Благословення в Греції. Це було значно ефективніше, ніж у Пагоді Трьох Кроків. Зараз Пагода вже не могла йому надто допомогти, адже її ефект був найпомітнішим для елементів нижче просунутого рівня. Вона стане йому в пригоді лише тоді, коли він пробудить сьомий та восьмий елементи! І то, користь від неї він отримуватиме лише доти, доки ці нові елементи не досягнуть просунутого рівня!
— Ходімо за мною, — декан Сяо завів Мо Фаня всередину Пагоди Трьох Кроків.
Але найцікавіше було те, що декан повів його не до коридору для культивації. Там був інший шлях, якого Мо Фань раніше не помічав, і вів він зовсім в інше місце.
Вони пройшли крізь важкі двері, захищені магією. Мо Фань опинився в просторій кімнаті, заставленій книжковими полицями та вітринами зі стародавніми артефактами. Це нагадувало музей, але з набагато величнішою атмосферою. Тут навіть відчувався невидимий тиск, який змушував дихати повільніше й тихіше. Від виставлених предметів віяло особливою аурою...
— Тільки погляньте на ці скарби! — вражено промовив Мо Фань. Він і подумати не міг, що в Університеті Перлини є таке місце.
Високорівневе спорядження зазвичай називали Спорядженням Душі. Такі артефакти мали власний характер, вдачу, силу і цілісність, наче живі істоти. Саме тому Мо Фань підсвідомо затамував подих, щойно ступив до кімнати!
— Професоре Ши, я привів студента, щоб він вибрав собі нагороду. Це Мо Фань, переможець Світового студентського турніру. Він щойно випустився, — сказав декан Сяо, підійшовши до порожнього крісла.
Мо Фань остовпів. Чому декан Сяо розмовляє з кріслом?
Однак, придивившись уважніше, він зрозумів, що в кріслі хтось справді сидить. Тінь повністю приховувала його від очей. Чоловік був наче прозорий привид, що ховався в мороці. Це заскочило Мо Фаня зненацька.
Він теж володів елементом тіні, але його магія була нічим порівняно зі здібностями цього старця. Він навіть не зміг відчути його присутність на такій близькій відстані. І що найважливіше — старий навіть не використовував магію. Це був лише природний ефект від того, що його елемент тіні досяг певного рівня майстерності.
— О, ми з цим хлопцем уже зустрічалися. — Професор відкинувся на спинку і злегка гойднувся в кріслі.
Підійшовши ближче, Мо Фань усвідомив, що обличчя старого справді здається йому знайомим. Проте він ніяк не міг пригадати, де саме вони бачилися.
— У потягу, коли ти їхав із міста Бо, ти питав мене, чи є якийсь особливий спосіб вступити до Університету Перлини. Я тоді відповів, що немає, — нагадав професор.
І тут Мо Фаня осяяло. У потягу, яким вони з Є Сінсею та батьком їхали до Сяменя, вони коротко перекинулися словами з якимось упертим старим професором.
— То це були ви! Який же тісний світ... — вирвалося в Мо Фаня.
— Тісний, чорта з два! Я ж сказав тобі, що я професор Університету Перлини, але чи спромігся ти хоч раз зайти до мене за весь той час, що провчився тут? — огризнувся старий.
— Я думав, ви тоді просто збрехали, ХА-ХА-ХА! — розреготався Мо Фань.
— Не буду сварити тебе за це, враховуючи, скільки всього ти зробив для університету. — Старий професор теж усміхнувся.
— Тоді я проведу йому екскурсію, — звернувся декан Сяо до професора.
— Так-так, проводьте, — професор Ши більше нічого не сказав, повернувшись до свого млявого стану.
Мо Фань пішов за деканом Сяо кімнатою. Він обернувся, щоб кинути швидкий погляд на старого професора, і виявив, що той знову розчинився в повітрі.
Декан Сяо повів Мо Фаня глибше в кімнату. Невдовзі вони підійшли до вітрини зі смертоносним спорядженням.
Декан планував підібрати Мо Фаню щось для атаки, адже такі речі зазвичай коштували найдорожче, а в Мо Фаня досі не було жодного такого артефакту.
— Декане, забудьте про смертоносне спорядження. Атакуючих прийомів у мене і так вистачає, — зупинив його Мо Фань.
— Маєш рацію. Тоді що ти шукаєш? — запитав декан Сяо.
— Щось для захисту. Захист — це моє слабке місце, — зізнався Мо Фань.
Декан Сяо кивнув і повів хлопця до секції із захисним спорядженням. Насправді магічних артефактів тут було небагато. Кожна річ мала окрему вітрину з довгим описом своєї історії.
— Зачекай тут, я перегляну записи. Я вже давненько тут не був, — сказав декан.
— Добре, — відповів Мо Фань і почав оглядатися самостійно.
Невдовзі його увагу привернула яскраве перо у скляній вітрині. Це було всього одне перо, але розміром із віяло. На ньому можна було навіть розгледіти детальні візерунки.
З якоїсь причини візерунки на ньому здалися Мо Фаню до болю знайомими!
Він миттю пригадав подібні лінії в маленькій хатинці на острові у формі серця на Західному озері, а також візерунки на дерев'яній тріскачці Чжао Ман'яня...
— Професоре Тімо... ой, професоре Ши, що це за перо? — звернувся Мо Фань до порожнього крісла позаду.
Професор Ши повільно проявився з тіні. Навіть не глянувши на перо, він промовив:
— Єдиний доказ того, що в цьому світі колись існувало надзвичайно могутнє створіння.
— Що за створіння? — поцікавився Мо Фань.
— Як гадаєш, хто був найсильнішим створінням у нашій країні понад п'ять тисяч років тому? — запитав професор Ши у відповідь.
— Жінки, — без заминки випалив Мо Фань. Але, помітивши невдоволений погляд професора, швидко виправився і серйозно сказав: — Б'юся об заклад, це тотемні звірі?
— Непогано! Багато старих магів і гадки не мають, що таке тотемні звірі, — схвально кивнув професор Ши.
— Тільки не кажіть, що це перо тотемного звіра? — Мо Фань кинув погляд на перо, намагаючись уявити, який вигляд мала ця істота.
Якщо одне перо було таким величезним, то яких розмірів сягало саме створіння?
— Що ти знаєш про тотемних звірів? — запитав професор.
— Небагато. Я знайомий лише з Чорним Тотемним Змієм, — зізнався Мо Фань.
— На зорі часів люди були на самісінькому дні харчового ланцюга. Тоді ще не існувало магів. Єдина причина, чому ми не вимерли — це те, що ми поклонялися тотемним звірам. Кожне первісне плем'я вшановувало свого власного тотемного звіра, а натомість ці створіння забезпечували вразливим людям безпеку. Тоді було багато тотемних звірів: Боги-Орли, Боги-Акули, Боги-Змії, Боги-Вовки... різні племена перебували під захистом різних тотемних звірів, — почав розповідати професор Ши.
У підручниках історії про ці часи не було жодного слова. Там навіть не згадувався термін "тотемні звірі".
— А чому в підручниках нічого не пишуть про тотемних звірів? — здивовано спитав Мо Фань.
— Люди стали сильнішими завдяки магії. Хто захоче визнавати, що колись нами керували тотемні звірі, ніби ми були їхніми рабами, навіть якщо вони ставилися до нас дружньо? — гірко посміхнувся професор Ши.
— Логічно, — зрозумів Мо Фань.
Людство пройшло через три ери. Перша ера — Ера Тотемних Звірів.
Міст тоді не існувало, люди жили в дикій природі пліч-о-пліч із демонічними звірами. Щоб не стати чиєюсь вечерею, вони змушені були шукати захисту в могутніх тотемних звірів. Один тотемний звір захищав одне людське плем'я і водночас ставав його символом. У ті часи люди були слабкими й безпорадними!
Друга ера почалася з появою магії. Люди навчилися пробуджувати елементи і ставали магами. Вони поступово віддалилися від тотемних звірів і почали розбудовувати власні території.
Третя ера — доба розквіту магії. Люди оволоділи багатьма різними елементами і почали зводити міста під захистом магічних бар'єрів, які важко було пробити навіть демонічним звірам. Люди оселилися в містах, створили безпечні зони і почали поступово розширювати свої кордони, конкуруючи з демонічними звірами. Хоча люди все ще були слабкими порівняно з незліченними ордами монстрів, вони більше не жили в такому страху, як у минулому.
Усі шкільні підручники описували історію лише з моменту пробудження магії. Там ніколи не згадувалося про часи, коли магів не існувало, як і про тотемних звірів.
— А куди зникли тотемні звірі? Ви ж казали, що їх було багато. Невже їх усіх перебили демонічні звірі? — спитав Мо Фань.
Єдиним відомим тотемним звіром, що залишився в країні, був Чорний Тотемний Змій. Це просто непорівнянно з епохою, коли кожне плем'я мало свого захисника. Хіба тотемні звірі не були настільки могутніми, що демонічні звірі боялися навіть наблизитися до них? То куди ж вони поділися?
— Схоже на те. Демонічні звірі завжди ворогували з тотемними. Однак тотемні звірі були народжені для битв, і їхніми справжніми природними ворогами були зовсім не демонічні звірі... — професор Ши замовк і не став продовжувати.
Мо Фань теж поринув у мовчання.
Можливо, небажання людей згадувати про тотемних звірів пояснювалося не лише почуттям сорому.
— Ніхто не знає напевно, що саме тоді сталося, адже минуло так багато часу... — зітхнув професор Ши.
Він більше не повертався до цієї теми. Мо Фань опустив очі й почав читати опис біля пера.
Опис був дуже довгим, але складався переважно з припущень. Навіть автор тексту наголошував, що може лише робити здогадки про цього тотемного звіра через брак доказів.
Дочитавши до кінця, Мо Фань помітив унизу знайоме ім'я.
— Цзян Шаогуань? — прочитав він уголос.
— Хороший був юнак, надзвичайно цікавився тотемними звірами. На жаль, він так і не повернувся після того, як знайшов руїни могутнього тотемного звіра, — з сумом промовив професор Ши.
Мо Фань чув це ім'я від Цзян Шаосюй!
Вона вирушила в пустелю, шукаючи зачіпки про місцезнаходження свого брата. Мо Фань і подумати не міг, що брат Цзян Шаосюй знайшов перо тотемного звіра. Це було неймовірне відкриття!
Якби не такі люди, що досліджують стародавні руїни, людство рано чи пізно остаточно забуло б про тотемних звірів!
Історія ніколи не повинна бути тим, чого варто соромитися, або шрамом, який усі воліють ховати. Насправді вона мала б служити нагадуванням про те, який довгий шлях пройшло людство!
У світі немає жодного виду, захищеного від вимирання. Навіть тотемні звірі, народжені для битв, зрештою стали лише сторінкою в історії...