— Це мутована Демонічна Сарана Піщаної Бурі... Ми бачили, як щоночі сарана пікірувала на Палаючі Гори. Вони робили це, щоб відібрати мутованих особин для масового розмноження... — приголомшено вимовив Мо Фань.
Над табором запала мертва тиша, проте кожному здавалося, що у вухах досі лунають передсмертні крики солдатів, які гинули жахливою смертю за п'ять кілометрів звідси.
Тисяча бійців перетворилася на голі кістки за лічені хвилини. Увесь табір ледве міг дихати під тягарем цього нестерпного усвідомлення.
Через деякий час радниця Шао глибоко вдихнула і випросталася. Вона віддала честь у напрямку знищеного ескадрону, не дозволивши сльозам, що стояли в її очах, скотитися по щоках.
Як радниця, вона не мала права на сльози. Вона мусила зібратися з думками і зберігати холодний розум за будь-яких обставин. Солдати пожертвували своїми життями в обмін на критично важливу інформацію. Вона не могла дозволити, щоб їхня жертва виявилася марною.
— Передайте генералу наказ негайно евакуювати всі інші містечка. Демонічна Сарана Піщаної Бурі більше не боїться вогню. Щойно впаде Аньцзяо, інші поселення опиняться в такій самій небезпеці! — звернулася радниця Шао до своїх підлеглих.
— Слухаюсь!
Радниця Шао подивилася на Мо Фаня та Чжана Сяохоу і холодно сказала:
— Дякую, що надали нам таку важливу інформацію. Вам усім слід евакуюватися разом із рештою армії. Ми тут самі з усім розберемося.
І Мо Фань, і Чжан Сяохоу похитали головами. Вони не могли просто так піти, ставши свідками того, що сталося. У містечку Аньцзяо залишалося ще стільки невинних життів.
— Мій вогонь дуже ефективний проти Демонічної Сарани Піщаної Бурі, включно з мутованими особинами. Якщо ви все ще плануєте доставити припаси в місто — залиште це мені, — серйозно заявив Мо Фань.
Те, що Демонічна Сарана Піщаної Бурі мутувала, означало, що Фортеця Таримської Западини рано чи пізно впаде. Вони мали евакуюватися негайно.
Проте радниця Шао явно не збиралася кидати людей в Аньцзяо напризволяще. Вони битимуться до останньої секунди. Таким був їхній обов'язок як солдатів.
Мо Фань бачив, що радниця Шао була готова померти разом із жителями Аньцзяо. Але водночас вона не могла придумати кращого плану. За такого розкладу єдиним можливим фіналом була б смерть усіх людей і в цьому таборі теж!
Мо Фань не любив пхати носа в чужі справи, але іноді наставав момент, коли він просто відчував потребу зробити крок уперед. До того ж, Палаючий Захід Сонця, здатний придушити Демонічну Сарану Піщаної Бурі, був єдиним шансом урятувати цих людей!
— Мо Фаню, вони щойно знищили цілий ескадрон, якщо ти підеш... — тихо почала Му Нуцзяо.
— Ти забула? Я вже використовував свій вогонь, щоб спалити сарану, яка гналася за вами. І б'юся об заклад, то теж були мутовані особини, — заспокоїв її Мо Фань. Він знав, що дівчина хвилюється за його життя.
— Він має рацію!
— Я не є природним ворогом Демонічної Сарани Піщаної Бурі, але Маленька Полум'яна Белль — так, — впевнено заявив Мо Фань.
— Маленька Полум'яна Белль? Справді?!
— Але ти не зможеш пронести багато припасів самотужки. У місті понад десять тисяч людей, яким потрібні їжа і вода! — заперечила радниця Шао.
— Я володію елементом простору; можу прихопити із собою цілу вантажівку припасів. Знадобиться всього кілька ходок, — відповів Мо Фань.
В очах радниці Шао та інших командирів знову спалахнула надія!
Тепер вони були щиро раді, що Лі Мань привела цих людей із собою. Інакше після втрати тисячі солдатів вони б просто не знали, що робити. Їхній погляд на Мо Фаня, Чжана Сяохоу та інших теж змінився.
Рідко можна було зустріти молодих магів, готових зробити крок уперед і ризикнути власним життям. Більшість талановитих магів воліли відсиджуватися в безпечних містах, насолоджуючись престижем і владою. Їхні таланти зазвичай марнувалися, поки вони старіли й здобували вищі посади.
— Брате Фаню, я піду з тобою, — сказав Чжан Сяохоу.
Він страшенно боявся відпускати Мо Фаня в місто самого. Мо Фань був його братом, і він волів піти разом із ним. У них вистачило духу стрибнути в Темну Безодню разом. Якась там Демонічна Сарана Піщаної Бурі не зможе їх залякати!
— Гаразд, але ти маєш постійно триматися не далі ніж за десять метрів від мене, — кивнув Мо Фань.
— А як щодо нас...
— Я можу взяти з собою щонайбільше одну людину. Ви, дівчата, залишайтеся тут у резерві. Приєднаєтеся до нас, коли ми знайдемо спосіб відігнати сарану, — сказав Мо Фань.
Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй кивнули. Вони розуміли, що зараз не час діяти на емоціях, і краще підкоритися рішенням радниці Шао.
— Якщо щось піде не так, негайно відступайте. Західна армія в будь-якому разі буде вам вдячна, — сказала радниця Шао.
— Не хвилюйтеся, ми не збираємося лізти на рожен! — Мо Фань цінував своє життя більше за будь-кого іншого!
Це був той самий шлях, але цього разу ним ішли лише Мо Фань та Чжан Сяохоу. Проте люди в таборі відчували тиск у кілька разів сильніший, ніж раніше. Вони боялися, що ці двоє перетворяться на кістяки за лічені секунди, як і попередній ескадрон. Обидва мали повне право просто піти. Загибель людей і ця катастрофа не мали до них жодного стосунку.
— Брате Фаню, тобі страшно? — не втримався від запитання Чжан Сяохоу, крокуючи поруч із Мо Фанем.
— Нормально, мабуть, я вже потроху до цього звикаю, — відповів Мо Фань. Він досі пам'ятав, як під час Лиха в місті Бо групі старшокласників доручили бути авангардом, щоб прокласти шлях для всієї школи. І хоча тодішня загроза й близько не стояла з нинішньою, тоді вони були неймовірно слабкими. Це був його перший досвід, коли він ризикував життям. Усе його тіло тремтіло від страху.
Але їм усе одно доводилося йти вперед, хоч як би страшно не було. Так траплялося майже завжди.
— Думаю, якби я був сам, мені було б до дідька страшно, але я помітив, що коли поруч брат Фань, ми завжди знаходимо вихід, — оптимістично сказав Чжан Сяохоу.
Мо Фань знав, що Чжан Сяохоу безмежно йому довіряє.
У серці кожного є людина, якій можна довіритися повністю. Поруч із такою людиною можна залишатися спокійним і зібраним, навіть крокуючи в невідомість або назустріч смерті. Здавалося, для Чжана Сяохоу цією людиною був він.
На жаль, у самого Мо Фаня такої людини не було. Саме тому він і продовжував так відчайдушно намагатися стати сильнішим!
Мо Фаню здавалося, що його голова от-от вибухне від шуму у вухах. За таких умов він ледве міг побудувати кілька базових і середніх заклять. Про просунуті годі було й думати.
На щастя, після того як Мо Фань викликав Маленьку Полум'яну Белль, вона створила навколо себе вогняне кільце і супроводжувала їх із Чжаном Сяохоу.
Демонічна Сарана Піщаної Бурі панічно боялася вогню Палаючого Заходу Сонця. Зрештою, вони мутували в полум'ї, що оточувало Палаючий Захід Сонця, і яке було значно слабшим за нього самого. Вони не наважувалися кинути виклик набагато потужнішому першоджерелу. Власне кажучи, Палаючий Захід Сонця був для них смертоноснішим за будь-який інший вид вогню. Найменший дотик міг запалити Насіння Вогню в їхніх власних тілах.
Маленька Полум'яна Белль сиділа на плечі Мо Фаня. Їй навіть не потрібно було вивільняти енергію — одного лише її Домену вистачало, щоб тримати сарану на відстані десяти метрів від них.
Зрештою Мо Фань і Чжан Сяохоу увійшли на територію Демонічної Сарани Піщаної Бурі. Солдати в таборі з величезним полегшенням видихнули, побачивши, що обидва цілі й неушкоджені йдуть крізь "торнадо" з монстрів!
— Молодці!
— Де є бажання, там знайдеться і шлях!
Тьмяне вогняне кільце в хмарі демонічної сарани стало останньою іскрою надії для солдатів. Вони з глибоким захопленням дивилися на дві постаті, що поступово віддалялися!
Світло було повністю заблоковане. Здавалося, ніби вони опинилися в самісінькому лігві демонічних звірів, коли стільки сарани кружляло і літало в небі довкола них. Навіть ціла армія була б зжерта дотла, якби зайшла сюди.
Люди все ще були надто слабкими порівняно з демонічними звірами!
Мо Фань і Чжан Сяохоу повільно увійшли в містечко Аньцзяо. Навіть земля тут була вкрита шаром Демонічної Сарани Піщаної Бурі. Їхні виділення утворили на вулицях шар, схожий на віск. Смерділо нестерпно.
Коли кільце Палаючого Заходу Сонця наближалося, сарана поблизу в паніці злітала в небо.
Мо Фань озирнувся і помітив останки викликаного звіра. Найімовірніше, якийсь бойовий маг послав його на розвідку, але той у підсумку став обідом, за який побилася Демонічна Сарана Піщаної Бурі.
Сарана не збиралася відступати. Вона відчувала запах живих людей під землею. І вона не полетить звідси, поки не зжере їх усіх.
— Воно має бути десь тут, будівля... Якого дідька, куди поділася будівля? — Чжан Сяохоу дивився на мапу, але, піднявши погляд, побачив перед собою лише порожнє місце.
Згідно з мапою, тут мало стояти чотири будівлі!
— Що задумала ця сарана? Чому вони не з'їли будівлі з самого початку? Я ж точно пам'ятаю, що бачив їх іще з табору... — здивувався Мо Фань.
— Ну, може, їм просто потрібен час, щоб перетравити їжу? — припустив Чжан Сяохоу.
— Перетравити... Точно! — Мо Фань раптом щось усвідомив.
Він провів кілька днів із мутованою сараною на Палаючих Горах. Спочатку він дав їй в'яленого м'яса, і вона з радістю його з'їла. Але коли м'ясо закінчилося, вона почала їсти інші речі. Спершу це були обгорілі бур'яни в міжгір'ях, потім пісок і, зрештою, каміння. Проте, коли Мо Фань віддав їй залишки м'яса, вона знову залюбки його проковтнула...
Це означало, що Демонічна Сарана Піщаної Бурі мала свої харчові вподобання!
— Спочатку вони їдять живих істот. Потім переходять на свіжі рослини, далі — на метал, каміння і, нарешті... — говорячи це, Мо Фань втупився вперед.
Кілька особин сарани, яким не дісталося їжі, обнюхували ґрунт на поверхні, після чого почали його вгризати.
— Лайно, вони вже почали жерти землю! — вигукнув Чжан Сяохоу.
— Ґрунт і пісок, мабуть, найважче перетравлювати, тому вони не їдять його, якщо є хоч якась альтернатива. Але тут більше нічого не залишилося, окрім як живих людей під землею! — Мо Фань сам здригнувся від жаху, щойно вимовив ці слова.
Якщо Демонічна Сарана Піщаної Бурі прогризе землю, у людей у бункерах не залишиться жодного шансу на порятунок!
— Чому в цьому світі взагалі існує настільки жахливий вид?! — вилаявся Чжан Сяохоу.