У западині зібралася група людей у синіх військових куртках. Деякі з них охороняли вхід.
— Тун Лі, навіщо ти це робиш?! Ми ж тобі довіряли! — крикнув Чжан Сяохоу, люто глянувши на нього.
— Це те, що я мусив зробити заради нашої мети. На жаль, Лінь Фейлі не розуміє, в якому становищі опинився. Він що, серйозно збирається зберігати цю таємницю, поки ми не поховаємо його кістки під піском? Який упертий, точнісінько як командир ескадрону Чжоу, — усміхнувся Тун Лі.
— ХА-ХА-ХА, вони теж неабиякі дурні, раз повірили, що ми ризикуємо життям в експедиції заради інших. Ризикувати собою заради якоїсь там слави та репутації? На жаль, ви, хлопці, сунули носа куди не слід. Ви побачили те, чого не мали бачити, тож — не пощастило! — розреготався Чжен Тун.
— Чжен Туне, ти серйозно зробиш це зі своїм лідером?! — розлючено гаркнув Ґе Мін.
— Вибачте, лідере. Ми хотіли зробити все тихо, але нічого не вдієш, раз Лінь Фейлі якимось дивом мене впізнав, — озвався Тун Чжуан.
— То ви були тими солдатами, що базувалися тут? — Ґе Мін подивився на зрадників, і його серце болісно стислося.
Мисливці Золотої Битви зазнали серйозних втрат після інциденту з Чорною Церквою. Ґе Мін сподівався використати цю експедицію, щоб відновити їхню репутацію. Він доручив Тун Чжуану, якому довіряв, знайти надійних людей, а виявилося, що його весь цей час просто використовували!
Ґе Мін подивився на солдатів і генерала зі шрамом на обличчі. Його миттю накрило відчуття абсолютної безпорадності.
— Лінь Фейлі, даю тобі останній шанс. Де Земна Маточка?! — Тун Лі сильніше стиснув горло Лінь Фейлі. Його очі, сповнені жадібності та гніву, ледь не вилазили з орбіт.
Чжан Сяохоу подивився на Тун Лі, який здавався зовсім іншою людиною, і відчув неймовірну провину.
Він завжди думав, що речі є такими, якими здаються на перший погляд. Він був настільки наївним, що повірив словам Тун Лі.
Цей чоловік прийшов сюди не за останками сестри. Йому взагалі було начхати на її смерть. Він був тут заради Земної Маточки — надважливого ресурсу, який дозволив би їм збудувати місто просто посеред пустелі!
— То це ти знищив перевалочну станцію, чи не так? — холодно запитала Цзян Шаосюй.
Вона бачила фрагменти спогадів Лінь Фейлі, коли допомагала йому відновитися. Лінь Фейлі не хотів стикатися з минулим, тож навіть після того, як до нього повернулися здатність говорити та пам'ять, його підсвідомість усе ще намагалася витіснити те, що сталося.
Ніхто й подумати не міг, що за експедиційною командою стежитиме загін військових. Вони вже давно планували повернутися в пустелю...
Тун Лі відколовся не тому, що ніс останки сестри додому. Він пішов зв'язатися з військовими. Доки команда зрозуміла, що відбувається, вони вже були оточені солдатами.
— Це я знищив перевалочну станцію! — беземоційно заявив генерал Ши Цяньшоу, який очолював солдатів.
— Ти не боїшся, що військовий трибунал засудить тебе до страти? — запитав Чжан Сяохоу.
Як військовий, Чжан Сяохоу вважав дії генерала Ши Цяньшоу абсолютно неприпустимими.
Обов'язок солдата — захищати станції, містечка та міста. А цей покидьок не лише не виконав свого обов'язку, а й власноруч знищив перевалочну станцію, яка колись була розміром із невелике село.
Гірше того, цей чоловік зловживав владою і доповів керівництву, що станцію поховала масштабна піщана буря. Усі просто забули про неї, як і про злочини генерала. Якби Лі Сичун не розкрив таємницю Тун Чжуана та Чжен Туна, команда ніколи б не дізналася, що їх використовують.
— Ця станція — ніщо порівняно з цілим містом. Навіть не намагайся читати мені моралі про нелюдяність. У цій пустелі є лише одне правило: хто вижив, той і має право голосу! Моя вимога дуже проста... віддайте Земну Маточку! Якщо ви передасте її цьому нікчемному уряду, її енергію вичерпають за лічені дні. Перевалочна станція так і залишиться станцією, гіршою за жалюгідне село... Але якщо ви віддасте її мені, я перетворю це місце на місто, єдине місто, здатне вижити в пустелі. На північ від нас — невичерпні поклади руди, а ще далі — природна піч. На заході — безмежні запаси мутованого насіння від демонічних комах. Це місто перевершить усе! — гордо проголосив Ши Цяньшоу.
— Як солдат, ти зобов'язаний здавати всі знайдені ресурси, але ти привласнюєш Земну Маточку лише для того, щоб стати тут місцевим тираном. Годі виправдовувати знищення станції. Ти нічим не кращий за демонічних комах і личинок, що тут повзають! — відрізав Чжан Сяохоу.
— Лінь Фейлі, я знаю, що старий капітан сказав тобі, де Земна Маточка, і впевнений, що вона досі тут. Але ти ж знаєш, я не маю терпіння перекопувати кожен дюйм, щоб її знайти. У тебе є останній шанс. Якщо ти її не віддаси, я вбиватиму по одній людині щохвилини, поки ти не залишишся сам. Якщо хочеш і далі мовчати і дивитися, як ці люди гинуть через тебе — будь ласка! — пригрозив Ши Цяньшоу.
Невдовзі погляд Ши Цяньшоу зупинився на Чжані Сяохоу.
Він кивнув, подаючи знак. Чжен Тун і Тун Чжуан миттю підскочили до Чжана Сяохоу і притиснули його до землі!
Лінь Фейлі миттєво оскаженів, але солдати міцно тримали його. Він не міг навіть поворухнутися. Навіть верховний маг на кшталт Ґе Міна не зміг вирватися з їхнього контролю.
Чжен Тун із силою копнув Чжана Сяохоу і гаркнув:
— Гей, шмаркачу, чого тепер не такий зухвалий? Хіба на тебе не чекало блискуче майбутнє? Хм, скоро від тебе залишиться лише купа кісток!
Шкода, що Мо Фаня тут не було! Інакше він би з превеликим задоволенням помучив би його, адже той хлопець уже давно муляв йому очі!
— Минуло стільки років, невже ти не відчуваєш ані краплі провини за те, що накоїв?! — вигукнув Лінь Фейлі з налитими кров'ю очима.
— Провини? Це старий капітан мав би відчувати провину. Якби він віддав цю річ мені, я б відправив своїх людей супроводити всіх звідси. Їх би не зжерла Демонічна Сарана Піщаної Бурі! — відповів Ши Цяньшоу.
— Це ти приманив сюди Демонічну Сарану Піщаної Бурі! Я знав це від самого початку! — вигукнув Лінь Фейлі.
— Ну то й що з того? Давай, швидше приймай рішення! Я знаю, що ти не боїшся смерті, але чи готовий ти дивитися, як ці люди вмирають через тебе, чи все ж таки віддаси Земну Маточку? Вибір за тобою! — спокійно сказав Ши Цяньшоу.
Лінь Фейлі був на межі божевілля. Він просто не витримав би, якби те, що сталося одинадцять років тому, повторилося знову.
Він вижив лише з двох причин: по-перше, щоб охороняти Земну Маточку, а по-друге, щоб власноруч розірвати на шматки цього божевільного генерала!
На станції було близько двохсот людей, включаючи дислокованих там солдатів і мисливців, що зупинилися на перепочинок. Дехто навіть давно оселився там. Ши Цяньшоу приманив Демонічну Сарану Піщаної Бурі, щоб змусити старого капітана віддати Земну Маточку. Старий капітан не піддався на його вимоги. У результаті Ши Цяньшоу, який тоді відповідав за транспорт і постачання, використав свій Домен, щоб перекрити їм шлях до відступу. Через це всіх людей живцем зжерла сарана...
Лінь Фейлі пощастило вижити. І єдиною причиною цього стало те, що у відчаї він з'їв отруйну змію. Він мав померти від отрути, а Демонічна Сарана Піщаної Бурі не зачепила його, бо його тіло було отруєне.
Однак Лінь Фейлі дивом отямився. Він зрозумів, що мусить їсти таку саму отруйну змію щодня, щоб підтримувати своє життя. Це була головна причина, чому він не міг покинути пустелю...
Він жив як дикий звір у пустелі, тоді як усі інші загинули через жадібність і амбіції Ши Цяньшоу!
Лінь Фейлі завжди думав, що Ши Цяньшоу від початку не збирався нікого вбивати. Що він лише хотів накласти лапи на Земну Маточку, але все якось обернулося трагедією. Що він просто намагався змусити старого капітана віддати її...
Але Лінь Фейлі помилявся. Ши Цяньшоу ніколи не переймався життями людей. Його цікавило лише те, що він хотів отримати. Він навіть мав власну приватну армію. Він планував збудувати місто в цій багатій на ресурси пустелі. Він планував стати тираном пустелі!
За стільки років його приватна армія значно розрослася. Цей чоловік ніколи не відмовлявся від Земної Маточки і не виявляв ані найменших ознак каяття чи провини!
— Час вийшов. Ну ж бо, попрощайся зі своїм новим другом... О, забув згадати, твій друг — командир у горах Ціньлін. Він досяг чималого, незважаючи на юний вік. А ще він був героєм Стародавньої Столиці, врятувавши мільйони життів. Ц-ц-ц-ц, за кілька років він міг би легко досягти мого звання. Такий неймовірний талант, але він помре тут через такого ідіота, як ти, — сказав Ши Цяньшоу. Його голос звучав так, ніби йому й справді було шкода вбивати молодого й талановитого командира.
Лінь Фейлі завмер. Він глянув на Чжана Сяохоу. Він і подумати не міг, що той у такому юному віці вже був командиром, не кажучи вже про те, скільки життів він урятував.
— Якщо я скажу, де вона, ти їх відпустиш? — глибоко вдихнувши, запитав Лінь Фейлі в Ши Цяньшоу.
— Звісно.
— Але вони вже знають про твої злочини. Я не вірю, що ти дозволиш їм жити, — сказав Лінь Фейлі.
— ХА-ХА-ХА, Лінь Фейлі, яким же дурнем треба бути? Кого взагалі хвилює, що сталося одинадцять років тому? Навіть якщо когось це й обходить, як вони доведуть, що це зробив я? Тепер я генерал. Військовий трибунал не зможе визнати мене винним без вагомих доказів! Ну то й що, що вони почули про цей інцидент? Розповідь казочок не вважається доказом, — розреготався Ши Цяньшоу. Він нікого не сприймав серйозно, навіть Ґе Міна.
Ґе Мін міг бути верховним магом, але влада і вплив якогось там лідера Мисливців Золотої Битви були нічим порівняно з його можливостями.
— Відпусти їх, і я скажу тобі, де вона! — вигукнув Лінь Фейлі.
— Добре, Чжен Туне, Тун Чжуане, відпустіть їх...
— Спочатку відпусти дівчат, — Чжан Сяохоу вказав на Цзян Шаосюй та Му Нуцзяо.
— Який джентльмен. Гаразд, нехай жінки йдуть першими, — махнув рукою Ши Цяньшоу. Жінки його зовсім не цікавили, попри їхню вроду.
Порівняно з шансом збудувати власне місто і здобути владу над сотнями тисяч людей, йому було абсолютно начхати на якихось там жінок!
*Земна Маточка буквально звучить англійською як Earth Pistil. Маточка тут від анатомії квітів (жіноча репродуктивна система квітки). Можливо за сенсом можна було б перекласти як Земне Ядро, але залишу як в англійському перекладі.