Опівночі в пустелі панував крижаний холод. Здавалося, вони йшли крізь світ льоду та снігу. Вітер бив по обличчях, які вже здерев'яніли від морозу, завдаючи гострого болю.
Команда рушила в дорогу ще до світанку. Коли з'явилися перші промені сонця, тепло, яке вони принесли, здавалося неймовірно приємним. Однак не минуло й години, як їхні тіла почали благати про порятунок від нестерпної спеки.
Такою була пустеля. Тут ніколи не бувало комфортно. Саме тому більшість мисливців уникали походів у такі місця!
Лу Фан дістав мапу.
— Якщо ми продовжимо йти в цьому напрямку, то маємо вийти до звивистої піщаної річки. Рухаючись нею вниз за течією, ми наблизимося до перевалочної станції.
Це місце лише називалося річкою, але насправді від неї залишився тільки глибокий яр. Не було жодної краплі води. До того ж іти липким піском виявилося надзвичайно важко.
Звивиста піщана річка була важливим орієнтиром на їхньому шляху. Команді знадобилося чимало часу, щоб її знайти. В якийсь момент їм навіть здалося, що вони заблукали.
Відтепер їм достатньо було просто йти вздовж русла, не переймаючись тим, чи правильний напрямок вони обрали. На жаль, річка виявилася не такою спокійною, як здавалося на перший погляд.
— Хтось іще помітив, що пісок тут м'який і липкий? Якщо ми підемо повільніше, наші тіла почнуть поступово грузнути... Поки що це не проблема, але коли ми дістанемося пониззя, пісок перетвориться на болотну багнюку. Нам потрібно підтримувати певну швидкість, щоб не загрузнути, — попередив Мо Фань.
Він трохи зібрав інформацію про це місце, особливо про звивисту піщану річку.
— Хіба ми не можемо ущільнити пісок? — запитав Ван Цзюмін, поглянувши на магів землі в команді.
Маги землі похитали головами:
— Контролювати пісок тут дуже складно. Ми навіть Земну Хвилю не зможемо використати.
— Це стане проблемою.
— Я вже біжу підтюпцем, але все одно відчуваю, як занурююся в пісок.
— Тоді пришвидшуймося.
Команда з понад десятка людей залишала глибокі сліди на дні річки. Їхні ноги швидко вкривалися піском, і що більше його налипало, то важчими ставали кроки. Деякий час це ще можна було терпіти, але коли довелося бігти руслом півдня...
— Допоможіть! Допоможіть, я тону! — раптом закричав мисливець, відповідальний за логістику, що йшов у кінці групи.
Інші озирнулися і побачили, що чоловік уже наполовину провалився в пісок. Здавалося, ніби він ступив у глибоку яму...
— Лаосі (четвертий брат), ти що робиш?! Пришвидшуйся, ми всі підемо на дно, якщо не втримаємо темп! — гукнув Ґе Мін.
— Я... я... А-А-А! Щось хапає мене за ноги! — раптом заволав Лі Сичун так, ніби потопав і благав про допомогу.
Лі Сичун загруз у піску, бо рухався надто повільно. Якби інші зупинилися, вони теж провалилися б! Пісок у цьому районі виявився смертельно небезпечним. Він щільно обволікав усе, що в нього потрапляло, і міцно тримав, не даючи вирватися. Сила цього стискання могла зрівнятися з щелепами істоти рівня Воїна. І це було найстрашнішим у піщаній річці!
— Тебе ніхто не хапає, ти просто надто глибоко провалився. Тримайся, я тебе витягну! — Ґе Мін, не сповільнюючи кроку, розвернувся, щоб допомогти товаришу.
— Я зроблю це, — сказав Мо Фань.
Якби вони чекали, поки Ґе Мін розвернеться і підбіжить, не скидаючи швидкості, голова Лі Сичуна вже зникла б під піском.
— Телекінез: Невидимі Кігті! — Мо Фань миттю зосередився. Срібна енергія перетворилася на гігантську лапу, що схопила Лі Сичуна за верхню частину тіла.
— Вгору! — Мо Фань потягнув чоловіка з піску зусиллям волі. Але раптом відчув шалений опір, який не дозволив йому витягнути Лі Сичуна з першої спроби. Це стало для нього справжнім шоком!
Лі Сичун занурився лише наполовину, але сила, з якою пісок тримав його, дорівнювала силі сотні демонічних звірів, що міцно вчепилися в нього. Мо Фань спершу думав, що легко витягне його телекінезом, але зазнав невдачі!
Він миттю сконцентрувався і посилив свою волю.
— А-А-А! Боляче! — несамовито закричав Лі Сичун. Вираз його обличчя свідчив про те, що він не жартував.
— Мавпочко, придумай, як розсіяти пісок! — з похмурим виразом обличчя крикнув Чжану Сяохоу Мо Фань.
Чжан Сяохоу одразу зрозумів серйозність ситуації. Він викликав порив вітру, піднявшись у повітря. А потім застосував Очі Кам'яного Демона, щоб подолати опір піску.
Лише використавши просунуте закляття землі, Чжан Сяохоу усвідомив, наскільки жахливим був цей пісок. Він нарешті зрозумів, чому його називали Піском-людожером. Здавалося, кожна піщинка була живою. Вони блискавично, мов зголоднілі звірі, збиралися навколо всього, що грузло, і вчіплювалися з неймовірною силою!
Пісок-людожер тягнув Лі Сичуна вниз, тоді як Мо Фань намагався витягнути його вгору. Мо Фань не наважувався застосувати ще більшу силу, бо це могло просто розірвати чоловіка навпіл. Цей пісок виявився набагато підступнішим, ніж він думав спочатку!
Коли Чжан Сяохоу відігнав Пісок-людожера Очима Кам'яного Демона, Мо Фань миттю скористався можливістю і висмикнув Лі Сичуна з пастки.
Хрусь!
Усі почули звук зламаних кісток у ту саму мить, коли чоловік опинився на поверхні. Він миттєво знепритомнів...
— Оце так...
Команда була приголомшена. Ніхто не очікував, що такий звичайний на вигляд пісок може бути настільки смертоносним. Якби Мо Фань не володів елементом простору, вони й гадки не мали, як би змогли витягнути Лі Сичуна!
— Це лише вивихи, з ним усе буде добре. Сила стискання Піску-людожера становить понад п'ять тонн і зростає в геометричній прогресії з кожним метром занурення. Стежте за тим, щоб завжди залишатися на поверхні. Якщо тиск перевищить десять тонн, то навіть якщо я спробую вас витягнути, ваше тіло просто розірве навпіл! — пояснив Мо Фань.
Усі бачили, що щойно сталося, тому ніхто не наважився сумніватися в його словах. Вони миттю прискорилися, щоб більше не дати піску жодного шансу!
— Чому ми досі не на місці? Мої ноги зараз важать кілограмів п'ятсот! — важко дихаючи, поскаржився Чжен Тун.
Навіть просто підтримувати швидкість, щоб не загрузнути, вимагало набагато більше витривалості, ніж зазвичай. Якщо вони не зупинятимуться, команда зрештою просто виб'ється з сил. Дехто вже ледь тримався на ногах.
— У мене теж, я більше не можу йти! — подав голос Фейшу, який ще не повністю оговтався від ран.
— Лідере, хіба ми ще не прийшли?
Обличчя Ґе Міна було похмурим. Згідно з мапою, їм залишалося бігти річищем ще щонайменше п'ять годин. Якщо хтось уже дійшов до межі, у команди будуть серйозні проблеми!
Річка не була надто широкою. Їм потрібно було подолати лише близько двох кілометрів, щоб дістатися краю. Єдина проблема полягала в тому, що по обидва боки від піщаної річки розкинулися володіння Демонічної Сарани Піщаної Бурі — монстрів-катастроф. Вони завжди з'являлися десятками тисяч і живилися не посівами чи рослинами, а живими істотами!
З цією сараною було вкрай важко впоратися. Знайшовши здобич, вони переслідували її невпинно. Навіть якби в команді був іще один верховний маг, вони все одно навряд чи змогли б гарантувати безпеку всіх учасників. Тож вихід на берег навіть не обговорювався. Вони б просто самі прийшли на обід до Демонічної Сарани Піщаної Бурі!
Власне кажучи, військові розбили свою базу в Таримській западині переважно для того, щоб наглядати за цією сараною. Кожне її вторгнення закінчувалося лихом рангу S. За останні кілька десятиліть Демонічна Сарана Піщаної Бурі стерла з лиця землі чимало міст на заході. Це було справжнє Пекло на землі — жодної людини, жодної тварини, жодної рослини і навіть жодної будівлі не залишалося після того, як ця орда проносилася, немов ураган!
Орда Демонічної Сарани Піщаної Бурі зайняла величезну територію. Звивиста піщана річка була єдиним шляхом крізь неї, але команда явно недооцінила, наскільки важко буде нею пройти!
— Ми всі загинемо, якщо продовжимо йти так само. Нам треба виходити на берег просто зараз, — заявив Лу Фан.
Не всі мали таку вражаючу витривалість, як Мо Фань чи Чжан Сяохоу. Цзян Шаосюй і Му Нуцзяо теж ледве трималися на ногах!
Мо Фань ніс Лінлін на руках і по черзі саджав собі на спину Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй. Він був здоровий як бик, переважно завдяки пасивним ефектам свого Елемента Демонізації. Проте деякі старші мисливці вже давно були на межі!
— Може, справді вийдемо на берег? Мені здається, якщо ми продовжимо, то просто згодуємо себе піску, — сказав Ван Цзюмін.
— Вийти на берег іще гірше. Щойно ми ступимо туди, Демонічна Сарана Піщаної Бурі миттю відчує нашу присутність...
— Тоді що нам робити? Ми серйозно збираємося просто чекати тут на свою смерть?! — нетерпляче вигукнув хтось.
— Ми не можемо дозволити собі розізлити сарану. Давайте по черзі прокладати шлях. Більше немає сенсу берегти енергію. Наш головний пріоритет — вибратися звідси живими. Я використовуватиму елементи льоду та рослин, щоб прокладати дорогу, а маги вітру прискорюватимуть усіх нас... — запропонувала Му Нуцзяо.
Інші перевели погляди на Ґе Міна.
Використовувати тут магію означало ризикувати життям. Ніхто не знав, чи не чекає на них грандіозна битва в пункті призначення. Як вони битимуться, якщо витратять усю свою енергію ще в дорозі?
— Це наш єдиний вихід. Ті, хто володіє льодом, землею або рослинами, будуть прокладати шлях, а маги вітру — прискорювати нас. Швидше, не зупиняйтеся! Збільшити темп! — скомандував Ґе Мін.
Му Нуцзяо почала випромінювати мороз. Крихітні кристали льоду полетіли вперед, утворюючи крижаний міст. Ґе Мін очолив групу і побіг цим мостом.
— Вперед! — Мисливці гірко зітхнули, але їм нічого не залишалося, окрім як продовжити цей пекельний шлях.