Вогонь знову випалив порожній простір серед чорних тварюк. Мо Фань був настільки виснажений, що йому було важко навіть підняти руку. Його енергія вичерпалася, а розум дійшов до межі.
Монстри миттєво знову заповнили порожнечу. Незабаром вони кинулися на Мо Фаня, шматуючи його своїми гострими іклами.
Навіть його тіло, загартоване Елементом Демонізації, не могло витримати такого масового натиску. Тіні розривали шкіру Мо Фаня, а дрібніші тварюки намагалися вп'ястися ще глибше.
Але він більше не відчував болю. Мо Фань повільно занурювався у світ темряви, поки армія монстрів поглинала його.
Він справді бився до останньої миті, от тільки йому так хотілося ще раз обійняти Є Сінсю.
Коли Мо Фань лежав в океані потвор, у його свідомості пролунав сумний голос.
Він насилу підняв важкі повіки й побачив яскраве світло. Воно трохи сліпило, але здавалося напрочуд теплим.
— Це... — прошепотів Мо Фань. Коли свідомість почала повертатися до нього, він усвідомив, що тінь Богині Полум'яної Белль покинула його.
Просто перед ним височів витончений силует, огорнутий полум'ям. Тільки-но Мо Фань зрозумів, що це, як фігура злетіла високо над ним. На його очах тіло Богині Полум'яної Белль почало розсипатися у сліпучому світлі!
— Маленька Полум'яна Белль, ні, ні, не роби цього, не треба... — Мо Фань усвідомив, що вона задумала, і несамовито закричав на повні груди.
Богиня Полум'яна Белль піднялася на найвищу точку. Величезна хвиля Полум'я Лиха прокотилася крізь темряву в ту саму мить, коли її тіло повністю розпалося!
Вогонь дико розширювався, мов ревучий приплив, перетворюючи чорних потвор на попіл ще до того, як полум'я встигало їх торкнутися...
Мо Фань чітко пам'ятав Вогняне Лихо, яке він пережив у Північній Палаючій Долині. Воно підпалило всю місцевість, випалюючи кожну істоту, що не належала стихії вогню. Тоді це справді виглядало як велика катастрофа, яку небеса обрушили на землю.
Побачивши, як Маленька Полум'яна Белль закликала Полум'я Лиха, Мо Фань нарешті зрозумів, що воно не походило ні з небес, ні з землі. Воно не бралося з нізвідки; цим лихом було саме життя Маленької Полум'яної Белль...
Маленька Полум'яна Белль віддавала власне життя!
Мо Фань не міг поворухнути навіть пальцем. Він підняв погляд і бачив, як спалахує життєва сила його супутниці. Він не відводив очей, проте не міг зронити й сльози.
Його горе було настільки безмежним, що сльози просто висохли. Величезне Полум'я Лиха перетворилося з вогняного кільця на нестримну стихію, що затопила весь темний простір. Десятки тисяч, сотні тисяч, мільйони, мільярди чорних тварюк згоряли на попіл. Мо Фаня більше не оточували темрява та монстри; навколо вирувало Полум'я Лиха, яке запалило серце самого Мо Фаня — Вогняне Лихо, на яке перетворилася Маленька Полум'яна Белль, принісши себе в жертву!
Вона розсипалася на вогники, що дико танцювали в просторі, навіть не встигнувши з ним попрощатися. Вогняний шепіт елегантно розсіявся навколо після того, як знищив усіх чорних тварюк. Ці іскри нагадували зорі на нічному небі, проте вони наповнили серце Мо Фаня лише холодом і скорботою.
Дощ продовжував заливати Цитадель Афін, змиваючи кров, бруд та останки, проте він не міг змити жадібність і мерзенність, що в'їлися в серця можновладців.
Темний Майданчик для Страти безслідно зник, але там, де раніше височіла брама, залишилася лише калюжа води...
Ніхто не наважувався підійти ближче. Лише Пан Лай, Сун Цімін та ще кілька людей стояли неподалік. Вони все ще з недовірою дивилися на те місце, де давно зачинилася Брама Пекла.
Раптом земля стала неймовірно гарячою. З чорної калюжі вирвався грандіозний вогняний стовп. Полум'я злетіло в небо, випаровуючи краплі дощу й розколюючи грозові хмари навпіл...
Світло осяяло Цитадель Афін, принісши тепло в наскрізь промокле місто!
— Це... — Сун Цімін був приголомшений. Він не вірив власним очам, дивлячись на полум'я, що з'явилося з нізвідки.
Стовп вогню палав ще деякий час, а його тепле світло заливало територію в радіусі сотні кілометрів, немов під час священного ритуалу.
Нарешті Сун Цімін і Пан Лай побачили, як вогняний потік виніс дві ослаблені постаті. Здавалося, вони осідлали цю течію полум'я, щоб повернутися з іншого виміру назад у цей світ!
— Це Мо Фань та Є Сінся! — першим зреагував Сун Цімін.
Пан Лай був у захваті, хоча й сам до кінця не вірив у те, що бачив.
Хіба вони не провалилися в темряву? Як їм вдалося повернутися? Звідки взявся цей аномальний вогняний стовп? Він був у незліченну кількість разів чистішим і потужнішим за полум'я, яким зазвичай володів Мо Фань!
Пан Лай та Сун Цімін мали безліч запитань, але спершу їм потрібно було врятувати їх обох.
Мо Фань ніс Є Сінсю на руках. Він опустився на землю під захистом Сун Ціміна та Пан Лая.
Щойно вони безпечно приземлилися, вогняний стовп повільно розсіявся, ніби виконав своє завдання супроводу. Територія поступово повернулася до свого спокійного стану.
Мо Фань поклав Є Сінсю на землю, щоб Хань Цзі міг залікувати її рани. А сам попрямував до місця, де щойно палав вогняний стовп.
— Як ви... — почав було Хань Цзі.
Є Сінся тихо мовила:
— Це Маленька Полум'яна Белль... Вона пожертвувала собою, щоб закликати Вогняне Лихо.
Пан Лай, Сун Цімін, Хань Цзі та Чжу Мен усе зрозуміли. Вони дивилися на згорьовану спину Мо Фаня, не знаючи, як його розрадити.
Сун Цімін знав Маленьку Полум'яну Белль найкраще з усіх. Це маля виросло поруч із Мо Фанем. Вона була розумною, милою та чарівною. Коли навіть старі маги не змогли нічим зарадити, щоб урятувати Мо Фаня та Є Сінсю, саме Маленька Полум'яна Белль віддала своє життя заради їхнього порятунку...
Мо Фань підійшов до того місця. Він усе ще відчував тепло, що йшло від землі. А ще він побачив крихітний червоний листочок. Він був легким, як пір'їнка, і впав на землю ще до того, як Полум'я Лиха остаточно зникло.
Мо Фань обережно простягнув руки й дбайливо взяв цей останній вогняний листок, який залишила після себе Маленька Полум'яна Белль.
Він ніжно поцілував листочок, але відчував, як йому розриває серце. Було так боляче, що він ледве міг дихати.
— Братику Мо Фаню... — пролунав голос Є Сінсі в нього за спиною.
Хань Цзі допоміг їй підійти до Мо Фаня. Є Сінся поклала руки йому на спину, а потім потягнулася до вогняного листка.
— Дозволь мені потримати її, — сказала вона.
Мо Фань підняв голову. Не промовивши ні слова, він повільно передав їй листочок.
Є Сінся обережно взяла його і заплющила очі.
Сяючий пил, схожий на крихітні кристали, полинув із тіла Є Сінсі. Зрештою її огорнуло священне світло, а за спиною з'явився розмитий божественний силует...
Її волосся повільно злетіло догори, відкриваючи ідеальне обличчя. Коли вона розплющила очі, її погляд був зовсім іншим!
Без сумніву, це була Є Сінся, але вираз її обличчя став настільки суворим, ніби вона перетворилася на іншу людину — особливо ці очі, які явно не належали їй!
Тепер Є Сінся світилася і поступово зливалася зі світлом. Присутні не розуміли, що відбувається, поки чітко не почули звук серцебиття.
Маленьке серце зі світла випливло з грудей Є Сінсі. Воно опустилося в її долоні, просто на вогняний листочок, що залишився від Маленької Полум'яної Белль.
Вогняний листок повільно злився зі світловим серцем, і коли сяйво зрештою згасло, у руках Є Сінсі лежав плід.
— Це... це Закляття Воскресіння!
— Закляття Воскресіння!
— Вона володіє Закляттям Воскресіння!
Світло Закляття Воскресіння було настільки унікальним, що кожен член Храму Парфенону міг упізнати його миттєво. Довкола зібралося багато Суддів Храму та Лицарів-захисників. Вони на власні очі бачили, як Є Сінся застосувала Закляття Воскресіння, вони бачили, як Душа Храму Парфенону зійшла на це місце!
Хто б міг подумати, що дівчина, яку звинуватили в тому, що вона — Салан, дівчина, яку Хела затягнула у світ мерців, володітиме Закляттям Воскресіння!
Лицарі-захисники спочатку хотіли заарештувати Мо Фаня та Є Сінсю, але, ставши свідками цієї сцени, всі як один попадали на коліна, схиливши голови до землі.
Судді Храму та маги також схилилися на одне коліно. Віряни в Залі Віри були абсолютно приголомшені. Коли деякі зі старих вірян, які колись уже бачили світло Закляття Воскресіння, щиро вклонилися, решта теж почали опускатися на коліна!
Живим доводилося терпіти біль, який завдавала смерть, і єдиним способом позбутися цього болю було Закляття Воскресіння Храму Парфенону!
— Братику Мо Фаню, — усміхнулася Є Сінся. Вона ніколи не думала, що володітиме такою силою, і ніколи не відчувала такого величезного полегшення, як у ту мить, коли змогла врятувати життя Маленькій Полум'яній Белль.
Мо Фань застиг у благоговійному шоці, дивлячись на Плід Лиха.
Маленька Полум'яна Белль народилася з Плоду Лиха. Невже Закляття Воскресіння Є Сінсі допомогло Маленькій Полум'яній Белль переродитися?
— Братику Мо Фаню, це все та ж Маленька Полум'яна Белль, але їй потрібне найчистіше й наймогутніше хрещення вогнем, щоб переродитися знову, — Є Сінся обережно поклала Плід Лиха в руки Мо Фаня.
Мо Фань тримав плід. Він відчував жар усередині та ритмічний стукіт, схожий на биття серця.
— Є Сінся, ти... — Мо Фань раптом щось усвідомив. Він підняв голову й подивився на неї.
Є Сінся відповіла йому найсвітлішою усмішкою і похитала головою:
— Усе добре, тепер ми ділимо одне серце на двох. Я не можу бути поруч постійно, але відсьогодні, поки Маленька Полум'яна Белль з тобою, моє серце також буде з тобою.
Вона завжди йшла повільніше. Їй ніколи не наздогнати темпу Мо Фаня. Проте Маленька Полум'яна Белль завжди залишатиметься поруч із ним. Вони разом вирушатимуть у пригоди, битимуться в боях, ділитимуть моменти радості та смутку... і тепер їй не потрібно було так сильно хвилюватися за Мо Фаня і так болісно сумувати за ним.
Це був найкращий фінал, на який Є Сінся могла сподіватися!