— Тобі слід піти й купити Жилу Галактики та підняти свій Елемент Виклику до Просунутого рівня. З твоїм нинішнім рівнем культивації однієї Жили Галактики має вистачити, — сказав Пан Лай.
— О, звичайно! — Мо Фаню залишалося лише виконувати вказівки майстра.
— Щойно твій Елемент Виклику досягне наступного рівня, не забудь згодувати всю його енергію Стрімкому Зоряному Вовку. Енергія, яка виділяється під час розширення Туманності в Галактику, є найчистішою та найсильнішою. Ця енергія стане вкрай корисною, коли Стрімкий Зоряний Вовк спробує еволюціонувати, — додав Пан Лай.
Пан Лай терпляче навчав Мо Фаня процедурам і був ще серйознішим, коли пояснював процес вибору правильної душі для Викликаної істоти.
Це була найважливіша частина процесу. Коли Цзян Юй помітив порожній погляд Мо Фаня під час згадування деяких незнайомих термінів, він сказав Пан Лаю:
— Майстре, чому б вам просто не піти з Мо Фанем на ринок? Ніхто не має такого гострого ока, як ви. Навіть якби ви розказали нам, що робити, дуже ймовірно, що ми припустилися б помилки. Будь ласка, допоможіть йому, він опікувався мною під час нашого тренування...
Пан Лай був керівником Королівської Варти, а це означало, що для будь-кого було великою честю слухати його повчання. Однак навіть Члену Ради було б важко попросити Пан Лая піти на ринок і дозволити йому вибрати відповідну душу замість них.
Пан Лай деякий час вагався. Було очевидно, що він дуже піклувався про Цзян Юя, ставлячись до нього як до рідного сина. Почувши благання Цзян Юя, Пан Лай не зміг стримати зітхання і сказав:
— Ти справді вмієш мною командувати! Гаразд, Мо Фаню, ходімо зі мною, я виберу Душу для тебе.
Мо Фань був на сьомому небі від щастя. Він розумів, наскільки великим благословенням це було. Він негайно висловив свою вдячність Пан Лаю та Цзян Юю.
— Не переймайся цим. Світовий студентський турнір багато важить для гордості нашої країни, а також вирішує розподіл деяких рідкісних матеріалів між країнами. Поки ти викладаєшся на повну на турнірі, цілком справедливо, що я теж простягну тобі руку допомоги, — сказав Пан Лай.
Мо Фань пішов за Пан Лаєм на ринок. Він не міг не запитати збентежено:
— Керівнику, чому ми не йдемо на аукціон? Хіба там речі не кращі?
Ринок був досить великим, з безліччю товарів на полицях. За наявності часу там можна було купити практично все необхідне.
Однак джерела походження товарів були надто хаотичними. Продавці часто виставляли неякісні товари і продавали їх за вищою ціною. Хоча середня ціна на ринку була нижчою, ніж на аукціоні, ті, хто не вмів визначати якість товару, несли збитки!
— Ти багатий? — обернувся Пан Лай і запитав у відповідь.
— Ех... я дуже бідний, — чесно відповів Мо Фань.
— Саме тому. Речі, що продаються на аукціоні, хороші, але за них змагається багато багатіїв, і зазвичай вони йдуть з молотка за якоюсь нерозумною ціною. На ринку теж повно хороших речей, але все залежить від того, наскільки в тебе гостре око. — Пан Лай ішов попереду Мо Фаня та Цзян Юя, заклавши руки за спину, поки пояснював істину про ринок.
Пан Лай здавався дуже досвідченим у покупках на ринку. Він зневажливо пирхав, дивлячись на деякі товари, що здавалися високоякісними.
Цзян Юй прошепотів Мо Фаню:
— Мій майстер проводив багато часу на ринку в молодості і навіть заробив там цілі статки. Усі колись називали його Золотим Оком!
— Он як! — радісно вигукнув Мо Фань.
Мо Фань рідко бував на ринку. Власне кажучи, якби він мав достатньо досвіду, це точно зекономило б йому чимало грошей. На жаль, Мо Фань був практично сліпим, коли доходило до оцінки товарів, що продавалися на ринку!
— Оцю, плати гроші, — Пан Лай вказав на щось, що плавало над столом, і звернувся до Мо Фаня.
— Це Жила Галактики? — Мо Фань з подивом подивився на річ на столі.
Зазвичай таку річ, як Жила Галактики, Мо Фань справді не наважився б купувати на ринку. Хороші речі не коштували дешево. Якщо він справді піднімав свій Елемент до Просунутого рівня, йому було б неймовірно прикро купити підроблену Жилу Галактики.
— Так, купуй, вона коштує всього сімдесят мільйонів, це недорого, — сказав Пан Лай.
Мо Фань був ошелешений. Цзян Юй швидко штовхнув Мо Фаня, подаючи знак платити.
Мо Фань був повним дилетантом, тому нічого не міг сказати. Він негайно простягнув свою картку.
Продавець теж не гаяв часу. Він був настільки мовчазним, що навіть не спромігся з ними привітатися, і просто зняв величезну суму з картки Мо Фаня.
Отримавши гроші, продавець передав Жилу Галактики Мо Фаню. Він навіть не подякував йому; просто продовжив займатися своїми справами.
Сховавши Жилу Галактики, Мо Фань пішов за Пан Лаєм до зони, де продавалися Есенції Душі, магічне спорядження та бойові душі.
Обійшовши це місце, Пан Лай, здавалося, мав проблеми з пошуком Душі, яка б його задовольнила. Навіть коли торговці вихвалялися цінністю своїх товарів, Пан Лай не обдаровував їх і зайвим поглядом, і продовжував іти.
— Якість Душ у Венеції не надто вражає; вона не може зрівнятися навіть із якістю Душ на ринку нашої столиці. Думаю, у нас немає іншого вибору, окрім як купити Душу нижчої якості, якщо ми дійсно не зможемо знайти підходящу, — зауважив Пан Лай.
— Шкода це чути, — безпорадно сказав Мо Фань.
— Хм? Ота річ... — Пан Лай раптом щось помітив. Він зупинився перед непримітною крамничкою і зазирнув усередину через вхід.
Біля входу на ринок чоловік із довгим оранжево-жовтим волоссям пришвидшив крок. Він навіть зіткнувся з кількома людьми, але не виявив жодного наміру вибачатися перед ними.
— Наставнице, я не зміг додзвонитися, тому й попросив вас оглянути це для мене. Ціна теж немаленька, тож я не наважився купити це одразу, — сказав чоловік.
— Судячи з твого опису, ця річ не повинна бути надто поганою. Насправді, тобі не варто було вагатися з самого початку. На ринку теж є люди з гострим оком, і вони, швидше за все, її куплять, — відповіла жінка похилого віку, що йшла поруч із чоловіком.
Волосся жінки посивіло, але її обличчя все ще виглядало так, ніби їй було за сорок. Вона чудово зберегла стан своєї шкіри. Її зовнішність чітко натякала на шляхетне походження, але вона здавалася досить зверхньою, наче з нею було дуже важко порозумітися.
— Не хвилюйтеся, крамниця знаходиться досить глибоко на ринку, і навряд чи хтось зверне на неї увагу. Крім того, я відлучився ненадовго, — сказав чоловік з оранжево-жовтим волоссям.
Через деякий час вони нарешті дісталися крамниці. Однак, щойно чоловік увійшов до неї і зібрався привітатися з власником, він був шокований, побачивши всередині трьох азіатів.
Побачити когось у крамниці не було чимось дивним, але вираз обличчя Джека спохмурнів, коли він зрозумів, що ці троє, здавалося, цікавилися тією самою річчю, за якою він повернувся!
— Плати гроші, ми беремо це, — впевнено сказав Пан Лай.
— Звісно... але в мене зараз немає стільки з собою, ви можете спершу доплатити за мене решту? — Мо Фань не вагався з рішенням, але ціна предмета справді перевищувала його бюджет.
Річ, що привернула увагу Пан Лая, була душею істоти рівня Командира, і її ціна становила триста мільйонів!
Мо Фань витратив близько вісімдесяти мільйонів на кістковий пил та родовід, а також нещодавно віддав сімдесят мільйонів за Жилу Галактики. У нього залишилося лише сто п'ятдесят мільйонів.
— Бачиш, який ти бідний? Тобі справді варто навчитися розрізняти хороші та погані товари! — сказав Пан Лай.
Дізнавшись, що Мо Фань практично все купував на аукціоні, Пан Лай багато критикував його. Він постійно повторював Мо Фаню, що якби той умів сам розрізняти товари, усе, що він купив на аукціонах, обійшлося б йому на двадцять відсотків дешевше.
Мо Фань міг лише криво посміхнутися. Він не розумів навіть азів, тож міг залишитися навіть без штанів після обману ринкових торговців!
— Якщо у вас немає грошей, ми забираємо це! Ось, триста мільйонів, я заплачу просто зараз! — Джек негайно підійшов і поклав блискучу золоту картку перед власником крамниці.
— Це знову ви, — усміхнувся власник.
— Так, це я, і ми поклали на це око першими. Я лише ходив узяти гроші у своєї старшої наставниці, перепрошую за це, — натхненно відповів Джек, заздалегідь вибачаючись.
Власник був ошелешений, почувши заяву Джека.
Однак Пан Лай теж провів чимало часу, заробляючи на життя на ринку в молодості. Побачивши реакцію власника, він одразу зрозумів, що юнак не резервував цей предмет.
— Хто вам сказав, що в нас немає грошей? Як би я міг дозволити юнакові платити за це? Ми вже вирішили взяти це, коли ви прийшли, вам варто стежити за своїми манерами! — Пан Лай теж дістав свою картку.
Власник крамниці, Губерт, поринув у роздуми, побачивши перед собою дві картки. Проте врешті-решт він усе ж вибрав картку Пан Лая.
Зрештою, вони вже дійшли згоди. Юнак сказав, що йому не вистачає грошей, але ніколи не казав, що не збирається це купувати!
— Містере, мій учень уже пригледів це першим. Хіба це не недоречно з вашого боку брати картку того чоловіка? Мій учень братиме участь у полюванні за скарбами через кілька днів, ця душа для нього дуже важлива... о, ось моя візитівка. — Літня жінка поруч із Джеком простягнула кришталеву картку.
Власник крамниці взяв картку і ахнув.
— То ви Жизель, заступниця старійшини Священної Зали Свободи. Радий знайомству! — Губерт швидко повернув картку назад. Він не наважився прийняти її.
— Залиште її собі, просто дайте знати, якщо вам знадобиться якась допомога. Річ у тім, що мій учень дійсно заходив до вашої крамниці і виявив інтерес до цього предмета. Чи не могли б ви пояснити ситуацію своїм покупцям? — сказала Жизель вимогливим тоном.
Говорячи це, Жизель кинула погляд на предмет. Він дійсно був дуже цінним і безперечно коштував більше трьохсот мільйонів.
Швидше за все, це був скарб крамниці. Вона чула від Джека, що власник успадкував крамницю від свого батька і не мав іншого вибору, окрім як продати цей скарб, оскільки останнім часом бізнес ішов кепсько. Чоловік не хотів платити комісію за продаж на аукціоні, тому виставив ціну, яку приблизно прикинув сам.