Шовковисте темно-каштанове волосся, що спадало ідеально прямим водоспадом, сягало талії жінки. Її світлий, витончений профіль не був надто гострим, а радше м’яким і жвавим, що додавало приязності до її ніжної зовнішності.
Коли її рожеві губи злегка вигиналися вгору, це залишало ледь помітну лінію на щоках, кардинально змінюючи її темперамент. Вона більше не виглядала тьмяною, як статуя, а випромінювала мудрість, елегантність і юнацький шарм молодої жінки!
Мо Фань стояв із порожнім виразом обличчя.
Він упізнав жінку миттєво, щойно поглянув на неї, не тому, що вона вирізнялася з натовпу, а тому, наскільки знайомою вона йому була. Він відчув, як усередині розливається неймовірне тепло.
Тим не менш, Мо Фань чомусь відчув, що ця дівчина вже не була тією, яку він знав. Йому було важко поєднати її священний, благородний темперамент із її попереднім образом самотньої, але незламної звичайної сусідської дівчини!
-Це Сінся!-
-Але чи справді це Сінся?-
Вони були в розлуці лише рік, але зміни в ній були разючими. Вона більше не виглядала слабкою і немічною, ніби потребувала захисту, і не виглядала невпевненою в собі, як дівчина зі звичайної родини. Якби вона не була найдорожчою для нього людиною, якби він зустрів її вперше, то подумав би, що дівчина походить із відомого роду. Її темперамент, сповнений елегантності та благородства, відчувався природним, наче вона сяяла, не намагаючись виділитися навмисно!
Навіть через деякий час Мо Фань все ще не міг зібратися з думками.
— Нінсюе? Чому ти тут?! — здивовано вигукнула дівчина.
Му Нінсюе теж дивилася на неї з подивом.
— Сінся? — Му Нінсюе відреагувала так само, як і Мо Фань. Вона лише зараз зрозуміла, що Цілителем, якого вихваляв натовп, насправді була Є Сінся.
— Брате... Мо Фаню! — слідом за цим Сінся побачила Мо Фаня, який стояв трохи позаду команди, наче колода. Однак його очі дивилися на неї так, ніби він витріщався вже довгий час.
Сінся миттєво почервоніла, навіть коли на її обличчі розквітла усмішка. Природна радість, що вирвалася з неї, змусила її зашарітися ще дужче.
Їй хотілося кинутися в обійми Мо Фаня і притулитися до його грудей, але вона цього не зробила. Вона поклала руки на підлокітники свого візка і міцно вхопилася за ручки. Її очі були сповнені очікування та радості.
Вона не очікувала зустріти його тут!
Знайоме почуття охопило серце Мо Фаня, коли він побачив реакцію Сінся.
Вона все ще була тією самою Сінся, яку йому хотілося ніжно й з обожнюванням пестити.
Якщо подумати, Сінся завжди демонструвала свій унікальний темперамент перед іншими. Однак щоразу, коли вона була з ним, вона перетворювалася на маленьку дівчинку, яка потребувала керівництва та захисту. Вона не намагалася завоювати прихильність Мо Фаня, а просто демонструвала свою найбільш наївну та вразливу сторону лише тоді, коли була поруч із найріднішою людиною.
Мо Фань підійшов до неї і повільно нахилився. Він поцілував її в гладке чоло на очах у натовпу!
— Що ви собі дозволяєте? Як ви можете бути таким грубим? Ви хоч уявляєте, наскільки тяжкий злочин — образити служительку Залу Богині?! — закричав помічник на вухо Мо Фаню.
Мо Фань підняв голову, поглянув на чоловіка зі штучним обличчям і нетерпляче кинув у відповідь:
— Якого дідька те, що я цілую свою жінку, тебе стосується?!
— Твою жінку? Дідько, я, Кулун, Лицар храму Парфенон, не дозволю тобі принижувати служительку Залу Богині, якій я присягнув на вірність! Я викликаю тебе на дуель, просто зараз! — голосно заявив чоловік, який назвався Кулуном.
Мо Фань глянув на чоловіка, який уявив себе лицарем із давніх часів. Його першою думкою миттєво було: «Ну що за йолоп!»
— Кулуне, ти перебільшуєш, це мій брат, той, про якого я згадувала раніше, — одразу пояснила Сінся.
Сінся чудово знала, що Мо Фань ніколи не став би пояснювати ситуацію. Він би тільки все ускладнив.
— Брат? — Кулун підозріло подивився на Мо Фаня.
У Мо Фаня все ще був той самий дратівливий вираз обличчя, тому Кулуну було важко пов’язати ніжну Сінся з покидьком Мо Фанем.
-Невже характери брата і сестри можуть так відрізнятися? Цей хлопець явно придурок, якого треба провчити!-
— Якщо ти справді її брат, я вибачуся перед тобою, але навіть як брат ти не повинен так жартувати. Вона твоя сестра, а не твоя жінка. Те, що ти сказав, дуже легко зрозуміти неправильно, — Кулун все ще насторожено витріщався на Мо Фаня.
— Ти мене правильно зрозумів. Вона моя сестра, а також моя жінка, — серйозно відповів Мо Фань.
Кулун оскаженів. У цього хлопця щось не так із головою? Хіба він не знає, що до служительки Залу Богині треба ставитися з цілковитою повагою? Як він може продовжувати говорити такі ганебні слова? Як вона може бути і його сестрою, і жінкою? Що тут взагалі відбувається?!
Сінся знала, що до цього дійде, але не мала уявлення, як це пояснити. Їй завжди було важко переконати Мо Фаня в чомусь, особливо коли він намагався навмисно створити проблеми. Вона могла лише безпорадно поглянути на Му Нінсюе.
— Ходімо поговоримо там, нехай вони самі розбираються, — Му Нінсюе теж була досить прямолінійною. Вона повільно відкотила візок Сінся вбік.
Підійшла Наньжун Ні. Вона спершу глянула на Му Нінсюе, а потім перевела погляд на Є Сінся.
— Ти справді учениця Залу Богині храму Парфенон? — серйозно запитала Наньжун Ні.
— Я стану офіційною ученицею лише після завершення навчання тут. Зараз я тільки на випробувальному терміні, — відповіла Сінся. Її голос зовсім не звучав гордовито.
— О, он як... — сказала Наньжун Ні, здавалося, заглибившись у свої думки.
Му Нінсюе не звернула особливої уваги на її реакцію. Вона перейшла до питання, чому Сінся опинилася тут. Їй було важко повірити, що це простий збіг!
— Я тут як стажер. Студенти храму Парфенон зараз складають щорічний іспит. Кожен студент, навіть з-за кордону, повинен взяти в ньому участь, і лише виконавши поставлені завдання, я зможу офіційно вступити до храму Парфенон і стати Магом Храму. Нещодавно тут помітили міражі, і відтоді єгиптяни нескінченно борються з нежиттю. У результаті студентів Парфенону відправили сюди лікувати поранених, — сказала Є Сінся.
— Який збіг, адже нашу збірну теж відправили сюди. Гадаю, інші збірні теж мали прибути до Єгипту, але я не очікувала, що ми опинимося в тому самому місті, — пробурмотіла Му Нінсюе.
Минуло дуже багато часу відтоді, як Му Нінсюе востаннє бачила Є Сінся. Вони знали одна одну змалку, адже товаришували, поки росли. Це не мало жодного стосунку до Мо Фаня, оскільки Му Нінсюе насправді зблизилася з Є Сінся раніше, ніж якийсь безсоромний хлопець почав відчайдушно намагатися завоювати її прихильність і ледь не викрав її.
З іншого боку, після того як Є Сінся пішла, Мо Фань почав сваритися з хлопцем на ім'я Кулун.
Причина сварки була дуже простою. Мо Фаню стало вкрай не по собі, коли він побачив, яку загрозу становить для нього привабливе обличчя цього чоловіка, особливо коли того попросили наглядати за Є Сінся.
-Хто це, в біса, такий? Він, мабуть, має лихі наміри, намагаючись триматися поруч із Є Сінся!-
Кулун був дуже незадоволений. Хтось зневажив богиню, яку йому довірили захищати; як він зможе зберегти свою гідність священного лицаря храму Парфенон, якщо не розрубає цього чоловіка на вісім частин?
— Брате Мо Фаню, Кулун лише лицар-охоронець Залу Лицарів Парфенону. Кожна членкиня Залу Богині має лицаря, який її захищає. Кулун лише виконує свою роль охоронця. Будь ласка, будь з ним м'якшим! — Є Сінся розвеселилася, побачивши реакцію Мо Фаня.
Хіба Мо Фань не мав бути досвідченим і хитрим хлопцем? Чому він так очевидно ревнував до когось? Він був чутливим і збудженим, наче мала дитина.
— Я не намагався затіяти з ним бійку, це він не зрозумів ситуацію. Я вже розповів йому про наші стосунки, але він не повірив і досі вимагає покарати мене. Невже в храмі Парфенон є тільки такі ідіоти, як він? Чи, можливо, лицарів-охоронців просять заважати леді з храму мати будь-які романтичні стосунки? — пирхнув Мо Фань.
— Храм цього не забороняє.
— Не дозволяй комусь на кшталт нього крутитися біля тебе, очевидно ж, що він не дуже хороший хлопець, — сказав Мо Фань.
— Це влаштував храм; якщо він тобі не подобається, я подам запит на іншого лицаря, — сказала Є Сінся.
— А жінки-лицарі бувають? — запитав Мо Фань.
— ...
Як вона і думала, Мо Фань не був невдоволений самим Кулуном. Головна причина була в тому, що Мо Фань не хотів бачити перед собою жодних конкурентів!
— Міс Сінся, сюди доставили пораненого чоловіка з розірваними грудьми. Будь ласка, врятуйте його, він постраждав лише тому, що намагався відволікти слуг нежиті, щоб врятувати наші життя! — підбіг чоловік, мокрий від поту, і звернувся до Є Сінся.
Є Сінся подивилася на Мо Фаня.
Мо Фань глянув на лікарняне ліжко в білому наметі й побачив чоловіка років тридцяти, який стікав кров'ю. Здавалося, він помре будь-якої миті.
— Я піду з тобою! — Мо Фань підштовхнув Є Сінся до намету.
Мо Фань хотів довго поговорити з Є Сінся, оскільки минуло чимало часу від їхньої останньої зустрічі. Бачити когось наживо, вочевидь, краще, ніж розмовляти телефоном чи по відеозв'язку.
Мо Фань бачив, що Є Сінся дуже зайнята, оскільки до неї відправляли багато пацієнтів для лікування. Оскільки йшлося про порятунок життів, Мо Фань не був настільки безсоромним, щоб продовжувати відволікати її. Він не заперечував почекати, поки вона спочатку надасть допомогу пораненим.