Команда прибула до укріпленого гірського селища, звідки відкривався захопливий краєвид.
Це місце розташовувалося безпосередньо біля моря, а рельєф складався переважно зі східчастих схилів пагорба. Гарні маленькі хатини були збудовані посеред схилу вздовж витонченої білої стежки, що спіраллю підіймалася до вершини. Обабіч стежки росла червона пахуча трава, що робило селище дивовижним, наче з казки. Тут був пагорб, стежка, море, квіти та будиночки...
— Може, відпочинемо тут? — першою запропонувала Цзян Шаосюй.
— Хіба ми не відпочивали зовсім недавно? — відповів Ай Цзяньту.
Нань Юй пильно подивилася на Ай Цзяньту. Тим часом дівчата, Му Тін’їн та Наньжун Ні, підтримали пропозицію, піднявши руки. З їхніх блискучих очей було легко зрозуміти, що вони насолоджуються краєвидом, адже таке можна було побачити лише у снах. Навіть небо та хмари тут були барвистішими, ніж в інших місцях!
Не маючи вибору, інші могли лише піти за ними в селище.
Червона пахуча трава вздовж стежки випромінювала легкий аромат, перебиваючи природний запах пагорба. Йти стежкою було приємно й розслаблююче, наче ще кілька кроків привели б їх до маленької хатинки, зробленої з вершків, торта, полуниці та фруктів.
— Це місце — справжня прихована перлина; хто б міг подумати, що в такому місці існує настільки містичне селище, — вигукнув Мо Фань.
Він потай запам’ятав їхнє місцезнаходження. Це був чудовий варіант, якщо він колись вирішить утекти від сучасного світу і вести безсоромне життя з Є Сінся. Він уявив, що якби вони провели тут кілька днів, їхні діти незабаром стали б достатньо дорослими, щоб бігати за дорученнями!
Команда вже збиралася увійти в селище, коли побачила величезні ворота біля входу та невеликий навіс. Всередині сиділа жінка, обвішана безліччю прикрас.
Вона кинула погляд на групу Мо Фаня. Спочатку вона здавалася здивованою, хоча було незрозуміло, чи цікавило її, чому азіати опинилися в цьому місці, чи була якась інша причина.
— О, заблукалі мандрівники, ви плануєте залишитися в цьому прекрасному селі на ніч, чи у вас інші плани?.. Ой, вибачте, я не помітила, що серед вас є дівчата, — жінка спокусливо посміхнулася і поводилася так, ніби розмовляла не з купою незнайомців.
Жінка була досить засмаглою, але тон її шкіри мав прихований блиск. Її шкіра виглядала чистою і ніжною, з відтінком дикості, якої бракувало східним жінкам.
Чжао Ман’янь обожнював фліртувати з красунями. Він одразу вийшов уперед, щоб позалицятися до жінки з прикрасами.
Однак жінка тактовно повідомила їм, що в селі саме проходить фестиваль, і під час святкування вони не приймають відвідувачів.
Дівчатам було шкода це чути. Цзян Шаосюй навіть сказала, що готова почекати до кінця фестивалю, але команда, вочевидь, не погодилася з нею. У них все ще були справи. Якщо вони зупинятимуться щоразу, коли знаходитимуть гарне місце, то який сенс їхати до Венеції? Як вони зможуть мати шанс на перемогу у Світовому студентському турнірі?
У команди не було вибору, окрім як піти.
Чжао Ман’янь продовжував фліртувати з жінкою, але вираз її обличчя свідчив, що така зріла пані, як вона, явно не цікавиться молодим хлопцем на кшталт Чжао Ман’яня. Це зачепило його самолюбство. Він негайно став на бік тих, хто пропонував залишитися на кілька днів, сподіваючись підкорити цю спокусливу та розкуту жінку. Чесно кажучи, він вже давненько не вдовольняв свої плотські бажання!
На жаль, команда наполягла на тому, щоб піти.
Вони продовжили спускатися з гори, щоб знайти найближче місто до заходу сонця і відпочити.
— Мене дуже зацікавив цей фестиваль. Чому б вам усім не піти вперед, а я швиденько гляну одним оком і наздожену вас до заходу сонця? — раптом запропонував Мо Фань.
— Візьми мене з собою, я теж піду! — наполягла Цзян Шаосюй.
Ай Цзяньту та Нань Юй втратили дар мови від цих двох. Вони лише сказали їм бути обережними та продовжили свою подорож.
— Дідько, присягаюся, я підкорю цю жінку до заходу сонця! — сказав Чжао Ман’янь. Він рішуче розвернувся і попрямував до навісу.
Причина, чому Мо Фань хотів повернутися в селище, була дуже проста. Він помітив, що Сфера Есенції випромінює світло, яке вказує на це поселення.
Наповнення сфери дозволило б йому використовувати Елемент Демонізації. Тому він наполягав на тому, щоб поглянути, навіть якщо це порушувало правила села.
Однак Мо Фань втратив дар мови, коли Цзян Шаосюй почала наполягати на тому, щоб піти з ним. Він не мав уявлення, що задумала ця жінка. Невже вона все ще захоплюється казками, незважаючи на свій вік? Чи не могла вона бути більш реалістичною, як Чжао Ман’янь?
Чжао Ман’янь пішов фліртувати з жінкою. Мо Фань і Цзян Шаосюй скористалися нагодою, щоб прокрастися на гору. З їхнім рівнем культивації, навіть якби жінка біля входу була магом, вона нізащо не помітила б їхнього проникнення.
Вони йшли стежкою серед червоної пахучої трави і незабаром дісталися села зі скупченнями хатин.
— Тут чимало магів. Це місце набагато безпечніше, ніж ті місця, які ми відвідували по дорозі; справді гарне місце, — вигукнула Цзян Шаосюй.
Дорогою Мо Фань і Цзян Шаосюй виявили, що на кожному перехресті чергували кілька магів. Більшість із них були чоловіками. Неможливо було почути, про що вони розмовляли, але раз у раз лунав їхній дикий регіт!
— Здається, це Пахуча Трава Наложниці. Ходять чутки, що її вирощують на сльозах імператорської наложниці з Нової Зеландії. Її можна використовувати для створення психотропних препаратів. Вона досить дорога. Не дивно, що це село здається багатшим за ті, що ми бачили раніше, — пробурмотіла Цзян Шаосюй, упізнавши рослину.
Мо Фаню було байдуже, що це за рослина. Його більше хвилювало, чому в такому маленькому селі є щось, що може наповнити Сферу Есенції...
— Тримайся ближче до мене, не дай їм себе помітити, я не хочу, щоб нас вигнали із села, — нагадав їй Мо Фань.
— Не хвилюйся.
Цзян Шаосюй трималася поруч із Мо Фанем. Мо Фань використав тіні, щоб приховати себе і Цзян Шаосюй, що дозволило їм безшумно проникнути в селище.
У селі було досить багато людей. Усі стояли біля своїх хатин. Місце було переповнене, там зібралося близько чотирьохсот людей. Здавалося, це досить велике поселення.
Натовп стояв на відкритому майданчику. Поруч була ще одна група людей у червоному вбранні та з безліччю прикрас. Судячи з їхнього вигляду, вони, швидше за все, були магами.
Мо Фань оглянув місцевість і нарахував близько п’ятдесяти людей у червоному одязі з прикрасами. До того ж, їхній рівень культивації був не слабким. Їх було майже вісімдесят, якщо рахувати тих, хто охороняв стежку до села.
Подумати тільки, у селі, де менше ніж п’ятсот жителів, вісімдесят магів... Співвідношення магів до селян не піддавалося логіці. Найважливіше те, що ці маги не виглядали новачками. Самі лише їхні аури свідчили про те, що всі вони — досвідчені чарівники.
— Вождю, ви нас неправильно зрозуміли! — похитав головою чоловік у червоному береті, ніби з ним повелися несправедливо.
— Неправильно зрозумів? Я більше не хочу з тобою розмовляти. Тепер, коли ми всі під вашим контролем, найцінніше, що ми маємо в селі — це пахуча трава. Забирайте все, якщо можете! — вождем села був чоловік середніх років у чорній тканинній мантії. На його обличчі застиг суворий вираз.
— Я, Сі Ґе, дуже розумна людина. Ви можете запитати людей, які колись були моїми в’язнями, якщо не вірите мені. Вони ніколи не боялися і не відчували дискомфорту від моїх дій. Більшість із них були навіть вдячні за те, що я завжди дотримувався своїх обіцянок. Я ж казав, я не поганий хлопець, я бізнесмен, який готовий укласти з вами угоду. Ваші люди, будинки, землі та пахуча трава тепер мої. Якщо ви заплатите достатньо грошей, я заберу своїх людей і негайно піду, — спокійно сказав чоловік, який назвався Сі Ґе.
— Покидьку, це наші речі, відколи вони стали твоїми?! Ви вкрали наше майно, оточили наше село, і смієте вимагати, щоб ми платили вам гроші за повернення наших власних речей? Ви що, маєте нас за ідіотів?! — з натовпу вийшла енергійна жінка і плюнула в Сі Ґе!
Сі Ґе не намагався ухилитися. Він дістав носовичок і обережно витер груди. Потім підніс хустинку зі слиною жінки до носа і понюхав її, після чого сказав з усмішкою:
— Я відчуваю по запаху, що ти жінка, яку ще не пестив чоловік. Я вже розповів вам свій бізнес-план, тож вам вирішувати, чи приймете ви його. Звісно, якщо ви знову виявите неповагу до лідера Гільдії Червоних Прикрас, я змушу вас скуштувати стільки чоловіків за одну ніч, скільки вам судилося пізнати за все життя!
Почувши його слова, енергійна жінка миттєво зблідла. Чоловік середніх років одразу вийшов уперед і став між жінкою та Сі Ґе.
Сі Ґе продовжував витріщатися на жінку і глухо розсміявся. Від його сміху по спинах селян побігли мурашки.
Селяни стояли просто неба, але були безсилі проти лідера Гільдії Червоних Прикрас, Сі Ґе. Усіх охопила паніка.
— Чорт забирай, це ж зграя бандитів! — вигукнула Цзян Шаосюй, випередивши Мо Фаня.
Вони ховалися в чагарнику під деревом і чітко бачили все, що відбувалося.
У селі не було ніякого фестивалю. Їх просто грабували бандити!
— Я ще не бачив нікого безсоромнішого за нього! — вилаявся Мо Фань.
— Ага, зазвичай бандити тікають після пограбування і збувають крадене в безпечному місці. Але ці не тільки пограбували село, а ще й вимагають у пограбованих селян викупити власне майно... їм навіть не треба шукати, кому збути награбоване! — обурилася Цзян Шаосюй.
— До речі, хіба ми не бачили купу оголошень про розшук у містах і містечках, які проїжджали? Хіба там не розшукували Гільдію Червоних Прикрас? — раптом згадав Мо Фань.
— Так, і винагорода там непогана... Мо Фаню, заспокойся, їх занадто багато! — Цзян Шаосюй одразу почала відмовляти його, зрозумівши, про що він думає.