Холодний вітер пронизливо завивав у вишині, відточуючи вершину гори Тянь-Шань. Піки сусідніх гір, немов вістря масивних мечів, були спрямовані в чисте блакитне небо!
Вершини цілий рік були вкриті снігом. Між піками пролягала рифтова долина, відома як Біла Ущелина. Окрім унікальних істот, благословенних горою Тянь-Шань, жодна істота не могла увійти в Білу Ущелину й вийти звідти неушкодженою.
Навіть розпечена лава за лічені секунди перетворювалася на крижане каміння в цій долині!
Біла Ущелина успадкувала багато таємничих легенд гори Тянь-Шань. Місцеві називали її палацом Богині Крижаного Лиха, забороненим місцем для смертних!
Сьогодні на горі Тянь-Шань не було навіть натяку на сніг у повітрі. Небо було настільки чистим, що не видно було жодної крижинки. Білий хребет гір стояв непорушно, наче спина величезного дракона.
Ступаючи по білосніжній землі, чоловік у чорному одязі з довгим, розпатланим волоссям повільно наближався до Білої Ущелини.
Позаду чоловіка височів колосальний велетень. Його голова майже сягала середини гори, навіть такої величезної й могутньої, як Тянь-Шань. Інакше навіть гора здавалася б крихітною порівняно з Колосальним Зомбі.
— Чекай тут, — чоловік обернувся і зупинив Колосального Зомбі, щоб той не йшов за ним далі.
Колосальний Зомбі не ворухнувся, слухняно завмерши на місці. Деякі птахи навіть сідали на нього, прийнявши за статую.
Чоловік продовжив шлях і дістався величезної ущелини на вершині гори. Його бездушні очі подивилися вниз, у темну, страхітливу долину.
Він стрибнув у неї без вагань.
Він продовжував падати, наче ущелина була бездонною. Що глибше він падав, то холодніше ставало.
Через довгий час чоловік нарешті приземлився на дно. Він рушив уперед...
Трохи згодом він зупинився перед кришталевою стіною льоду.
Піднявши із землі обруч для волосся, що вмерз у лід, чоловік звів погляд і подивився на товстий шар льоду перед собою.
Сильний порив вітру пронісся долиною. Товсті бурульки вистрілили в чоловіка — їх було понад сотню. Навіть ціла армія була б знищена миттєво.
Потужні крижані конуси стрімко наближалися до чоловіка. Однак повітря раптово затремтіло. Здавалося, час зупинився, коли смертоносні бурульки завмерли в повітрі й повільно впали на землю.
Чоловік обернувся і пильно подивився на білосніжного Небесного Тигра неподалік.
Білосніжний Небесний Тигр зневажливо загарчав. Однак, коли він відчув вбивчу ауру, що повністю придушувала його присутність рівня Командира, він нарешті зрозумів, наскільки жахливою була людина перед ним. Він негайно кинувся навтьоки, рятуючи своє життя!
Чоловік втупився в лід і прошепотів:
— Ю... Ю'Ер?
Він махнув рукою, і товстий шмат льоду відколовся.
Всередині льоду виднівся розмитий силует. В очах чоловіка вперше промайнула емоція.
Ще один помах — і лід продовжив осипатися.
Чоловік здавався доволі нетерплячим. Він продовжував трощити лід...
Силует жінки всередині льоду поступово ставав чіткішим. Вона була одягнена в довгу сукню з гусячого пуху, що огортала її. Сукня здавалася трохи завеликою, але не могла приховати її ідеального тіла.
Чоловік упізнав сукню. Це була та сама сукня, яку він допомагав їй одягати десять років тому. Він спеціально вибрав її в містечку біля підніжжя гори Тянь-Шань. Жінка тоді навіть поскаржилася: «Ти думаєш, я така товста, дурнику!»
Попри це, вона все одно одягла її. Через стільки років вона все ще була в цій сукні, замерзла тут на самоті на десять років...
— Я... Я повернувся...
Чоловіка накрила хвиля емоцій. Якби він міг плакати, він би вже заливався сльозами. Спогади юності заполонили його розум. Захопливі амбіції, які він колись мав, хвилювання і солодкість від дурниць, які він робив...
Залишився лише тонкий шар льоду, жінка всередині була вже на відстані простягнутої руки. Чоловік відчув нестримне бажання просто обійняти її.
Вона зовсім не змінилася. Лід, що скував її, зберіг її молодість. Він заморозив її в часі, залишивши двадцятичотирирічною, коли вона була найкрасивішою...
Тепер Джанкун міг бачити її чітко.
Однак тонкий шар льоду був також і дзеркалом, що відображало його нинішній вигляд.
Чорне обличчя без ознак життя, обличчя тридцятирічного чоловіка, позначене життєвими негараздами та прокляттям живої нежиті. Навіть Джанкун був шокований, побачивши власне відображення!
Бездушні зіниці, ніс, що не дихав, навіть повітря, що виходило з його рота, було чорним. Його обличчя створювало разючий контраст із молодим, гарним обличчям жінки в кризі. Два обличчя відображалися на тонкому шарі льоду, і це стало болючим ударом у серце Джанкуна.
— Я мертвий чи живий? — Джанкун ніжно торкнувся обличчя жінки, попри шар льоду завтовшки в кілька сантиметрів, що розділяв його руку і жінку.
Протягом останніх трьох тисяч днів і ночей він мріяв стояти перед нею так, як зараз.
Він дотримав свого слова, але втратив мужність.
Якщо вона розплющить очі й побачить його обличчя, як же вона злякається?
Джанкун легенько вдарив долонею по льоду.
Лід почав повільно тріскатися. Життя жінки поволі відновлювалося...
Джанкун розвернувся і попрямував у тому напрямку, куди втік Небесний Тигр, перш ніж лід повністю розсипався.
Він подивився на жінку в сукні з гусячого пуху здалеку, перш ніж неохоче відвести погляд, і наказав Небесному Тигру тоном імператора:
— Супроводжуй її звідси й відведи до містечка під горою! Ти зрозумів?
Небесний Тигр затремтів від страху, не наважуючись не послухатися наказу!
Небесний Тигр повільно виносив жінку з Білої Ущелини.
У порожній долині чоловік у чорному одязі складним голосом бурмотів собі під ніс...
— Мертвий?
— Живий?
— Хто я такий?..