— Ти хоч розумієш, які наслідки чекають на тих, хто наважився образити Чорну Церкву?! — заволав огрядний Сірий Священик до Мо Фаня.
— Я чув це вже сотні разів, але я все ще стою тут перед тобою! — нетерпляче відрізав Мо Фань.
Серйозно, ці люди з Чорної Церкви торочили ті самі погрози знову і знову, наче якісь NPC у грі!
Образити їх? Та Мо Фань збирався стерти їх усіх з лиця землі!
Мо Фань використав Тінь Утечі, щоб наблизитися до Сірого Священика, і вгатив Вогняний Вибух прямо в живіт товстуна!
Сірий Священик виявився доволі спритним. Він встиг зреагувати й накласти Водяну Завісу для захисту. Про всяк випадок він навіть викликав свій магічний обладунок.
Вибух миттєво відкинув його, незважаючи на те, що він важив понад центнер.
Перш ніж пухкий Сірий Священик зміг підвестися на ноги, він побачив лаву, що піднімалася під ним. Пекуча розплавлена рідина вирвалася навколо його тіла у формі приголомшливої квітки смерті!
Полум'я Розлому Землі безжально поглинуло Сірого Священика. Його тіло шалено корчилося, згораючи живцем. Сірий Священик підняв голову і закричав від болю, наче свиня на бойні.
— Тобі ще пощастило померти найшвидше з усіх! — холодно сказав Мо Фань.
Мо Фань пройшов повз Сірого Священика, що тепер лежав мертвим на землі. Його обгорілий труп був схожий на ті, що померли від отрути. Вогонь спалив більшу частину шкіри та жиру.
Залишилося лише двоє, але останні двоє Сірих Священиків уже втекли, поки Мо Фань був зайнятий вбивством перших двох. Мо Фань розгубився, побачивши попереду розвилку.
Його пунктом призначення була Похила Зала. Судячи зі знахідок Му Нінсюе та припущень Лінлін, королева, найімовірніше, перебувала саме там. Однак він не міг сказати, як далеко це було.
— Стрімкий Зоряний Вовче! — Мо Фань провів у повітрі місячно-білу смугу й викликав Стрімкого Зоряного Вовка.
Мо Фань миттю застрибнув на спину Стрімкого Зоряного Вовка. Істота принюхалася до повітря і швидко вловила запах паленого від двох Сірих Священиків, яким вдалося втекти.
Стрімкий Зоряний Вовк помчав темним тунелем із шаленою швидкістю.
Менш ніж за п'ять хвилин Мо Фань уже бачив одного з Сірих Священиків. Це була жінка, її обличчя було прикрите шматком тканини. Мо Фань не міг розгледіти її чітко.
Жінка продовжувала бігти. Озирнувшись і побачивши вовка, що мчить на неї, вона жахнулася і впала на землю.
— Старший із Союзу Примусу, будь ласка... благаю, збережіть мені життя, я нічого не робила, мене змусили приєднатися до них! — Сіра жриця прийняла Мо Фаня за когось із Союзу Примусу й одразу почала благати про пощаду. Її голос звучав жалібно, ніби вона страждала.
— То ти хочеш сказати, що насправді добра людина? — усміхнувся Мо Фань, оглядаючи досить симпатичне обличчя жриці.
— Так, так...
Мо Фань пильно дивився на неї й швидко помітив, що вона намагається таємно накласти закляття.
Якби це казав учень, Мо Фань би завагався з рішенням. Зрештою, траплялися випадки, коли людей змушували приєднатися до Чорної Церкви, і вони сподівалися вийти з неї. Однак той, кого вже підвищили до Сірого Священика, найімовірніше, скоїв чимало лихих справ. Як Мо Фань міг їй повірити?
Мо Фань безпорадно похитав головою, побачивши, що жінка все ще намагається чинити опір:
— Стрімкий Зоряний Вовче, м'ясо цієї жінки виглядає ніжним. Вона твоя.
Не встиг Мо Фань закінчити, як Стрімкий Зоряний Вовк накинувся на жрицю. Його лапи з силою притиснули її до землі.
Жриця відчула запаморочення, вдарившись головою об підлогу. Невдовзі вона відчула сильний біль у шиї. Коли в очах потемніло, вона зрозуміла, що лютий вовк перегриз їй горло!
Стрімкий Зоряний Вовк зробив кілька укусів і зрозумів, що жінка не така смачна, як він думав спочатку. Він виплюнув огидне м'ясо і відкинув труп убік.
— Залишився один, ти відчуваєш його запах? — запитав Мо Фань.
Стрімкий Зоряний Вовк кивнув.
Молитовна Зала була збудована Чорною Церквою для молитов її членів. Казали, що Бог Смерті міг чути їхні амбіції та бажання в цій залі. Це допомагало членам Чорної Церкви зміцнювати свою віру. Майже кожному члену наказували очищати душу й дух у Молитовній Залі.
— Я, Чжоу Сянь, неодмінно змушу людей клану Чжоу заплатити! — люто прогарчав у Молитовній Залі високий, худий, хворобливий на вигляд чоловік із блідою шкірою. — Старша Салан, будь ласка, допоможіть мені здійснити мою мрію. Я готовий слідувати за вами в цьому брудному світі до самої смерті!
Чоловік щиро впав на коліна. Раптом у залу в паніці увірвався священик у сірому вбранні.
Чжоу Сянь обернувся і холодно зиркнув на непоштивого Сірого Священика.
— Ти знаєш, з ким я розмовляю? Геть! — холодний голос Чжоу Сяня був сповнений натяку на вбивчий намір.
Сірий Священик Лі Кай випалив:
— Там... там порушник! Старший, порушник убив багатьох наших братів!
— Ви що, збіговисько ідіотів? Як він зміг знайти це місце?! — вилаявся Чжоу Сянь.
— Цей хлопець дуже сильний Мисливець! Може, нам повідомити Старшу Фан? — запитав Лі Кай.
— Ти натякаєш, що я не можу впоратися з якимось жалюгідним Мисливцем, коли ми ріжемо всіх Мисливців Золотої Битви, мов корів і кіз? Це просто Мисливець, який збожеволів, немає потреби турбувати старшу! — на блідому обличчі Чжоу Сяня проступила гордість.
— Так, так, він має бути прямо за мною, я зустріну його разом зі старшим... — сказав Лі Кай.
— Мені не потрібна твоя допомога, зникни з очей. Повернешся пізніше, щоб прибрати його труп. Я не дозволю йому померти легкою смертю, — сказав Чжоу Сянь.
Чжоу Сянь був одним із найсильніших членів їхньої філії. Лі Кай безцільно біг, намагаючись втекти від Мо Фаня, і випадково натрапив на Чжоу Сяня.
Хоча Чжоу Сянь був лише Синім Дияконом-стажером, він, безумовно, був достатньо сильним для цього звання. Молодий Мисливець був самовпевненим лише проти таких Сірих Священиків, як він. Однак проти Синього Диякона, такого як Чжоу Сянь, його точно закатують до смерті!
Лі Кай негайно відступив убік і втупився поглядом у вхід.
Він почув наближення кроків. На його подив, першим, що він побачив, був синій вовк із закривавленою пащею, а на його спині сидів не хто інший, як той самий Мисливець, що, не кліпнувши оком, убив його товаришів!
— Це... це він, Старший Чжоу Сянь! — закричав Лі Кай, вказуючи на Мо Фаня.
— Це всього лише викликач! — зневажливо кинув Чжоу Сянь.