Мо Фань бачив усе, що сталося.
Він не міг не визнати, що й сам був наляканий побаченим. Він робив кожен вдих із надзвичайною обережністю, боячись, що може стати наступним, хто почне блювати чорною кров'ю!
— Імовірність того, що Мисливці Золотої Битви заразяться отрутою, значно вища. Ми можемо трохи розслабитися, адже тут понад тисяча людей. З огляду на кількість жертв, наші шанси стати наступними становлять один відсоток, — Лінлін швидко вводила дані у свій ноутбук.
— Неймовірно, як ти можеш говорити про це так спокійно за нинішніх обставин? — Му Нінсюе подивилася на Лінлін. Їй раптом здалося, що ця маленька дівчинка — просто монстр.
Багато дорослих навколо вже повсцикалися від страху, а Лінлін спокійно спостерігала за тим, що відбувається, ніби це її зовсім не стосувалося.
— Справи кепські, Лінлін, ми справді потрапили в Безодню Смерті, — сказав Мо Фань із кривою усмішкою. Він намагався сприймати слова Лінлін як спосіб їх заспокоїти.
Шанс один відсоток — не може бути, щоб йому так не пощастило...
Проблема була в тому, що коли Мо Фань бачив жертв, які блювали чорною кров'ю, а їхня шкіра перетворювалася на чорний попіл, він не міг переконати себе, що ці шанси — привід для полегшення. Що, як це лише початок?
Він мусив визнати, що все це цілком у стилі Чорної Церкви: завдавати удару без жодних попередніх ознак, приносячи смерть, мов раптовий шторм. Навіть ті, хто багато чого побачив у своєму житті, могли зламатися психологічно.
— Здається, отрута поки що зупинилася, — сказала Му Нінсюе.
— Боюся, це лише тимчасово, — одразу ж сказала неприємну правду Лінлін.
— У тебе є якісь думки? Це якесь прокляття? — запитав Мо Фань.
Нічого не мало сенсу. Як усі так раптово заразилися отрутою? Невже це якась інфекційна хвороба, що поширюється ранчо?
Але як тоді пояснити те, що люди миттєво вмирали, щойно виходили за межі ранчо, а також те, що смерті наразі припинилися...
— Якщо прокляття настільки сильне, це має бути робота мага Забороненого Прокляття, — сказала Лінлін.
Накласти прокляття на одну ціль доволі просто. Наприклад, Катування Демона вражає ціль, щойно буде побудована відповідна Зоряна Галактика. Однак накласти прокляття на безліч цілей однією людиною майже неможливо!
— Що нам тепер робити? — запитала Му Нінсюе.
— Ми нічого не можемо вдіяти. У будь-якому разі, ми не можемо дозволити собі викрити себе, доки не дізнаємося, чи можна застосувати отруту до конкретної цілі, — тихо сказала Лінлін Мо Фаню та Му Нінсюе.
Було очевидно, що Мисливці Золотої Битви розлютили Чорну Церкву, і тепер вона мстилася. Навіть гості в маєтку були в небезпеці!
— А що, якщо вони вирішать убити всіх нас? Ми не можемо просто сидіти тут і нічого не робити, — стурбовано сказала Му Нінсюе.
Сьогодні вона нарешті стала свідком справжньої жорстокості та дикості Чорної Церкви, опинившись у ситуації, коли могла померти від отрути будь-якої секунди. Вона була надзвичайно обережною навіть під час дихання.
Мисливці Золотої Битви тримали ситуацію під контролем. Проте тривожна атмосфера серед Мисливців чітко натякала на те, що навіть вони не знають, як вирішити проблему. Їхні засоби зв'язку були відрізані, що унеможливлювало контакт із зовнішнім світом. Навіть якби хтось ззовні помітив, що щось не так, зважаючи на швидкість поширення отрути, більшість людей були б уже мертві до прибуття допомоги.
— Ван Сюйсу зникла, Ван Сюйсу зникла... — у паніці закричала Ґо Веньї, раптом щось усвідомивши.
— Так, де Ван Сюйсу? Чжао Піньліню, ти бачив десь Ван Сюйсу? — запитав Ван Бін.
Виявити зникнення людини за таких обставин було найстрашнішим.
— Хтозна, я не бачив її всю ніч. Вона сказала, що залишиться у своїй кімнаті, бо погано почувається. Хіба вона не має бути там? — з удаваним подивом відповів Чжао Піньлінь.
— Засранцю, чому ти не приглянув за нею? Якщо з нею щось трапилося... — Жун Шен був розлючений. Він ледь не кинувся хапати Чжао Піньліня за груди.
Чжао Піньлінь відштовхнув розлюченого Жун Шена й сказав із холодною усмішкою:
— Вона замкнулася у своїй кімнаті. Що, в біса, я можу зробити?
— Я вже перевірила, її не було в кімнаті... — сказала Ґо Веньї.
— Тільки не кажіть мені, що вона перетворилася на один із тих чорних трупів? — запитав хтось із групи.
Усі завмерли. Жун Шен і Ґо Веньї одразу ж гаркнули:
— Припиніть верзти дурниці, з нею все буде гаразд!
— Ми навіть не можемо впізнати трупи, як ви можете бути такими впевненими? — запитав Чжао Піньлінь.
— Навіщо ти таке кажеш! — Жун Шен повністю втратив самовладання. Він, наче розлючений звір, кинувся на Чжао Піньліня.
Між ними одразу зав'язалася бійка. Жун Шен був явно сильнішим за кволого Чжао Піньліня. Йому вдалося залишити на ботанi кілька синців.
Інші негайно розтягнули їх. Чжао Піньлінь торкнувся синців на обличчі й подивився на свою розірвану сорочку. Його очі злісно блиснули.
Однак він не діяв занадто очевидно. Він глибоко вдихнув і пішов.
— Чжао Піньліню, куди ти?
— Не йди нікуди, це занадто небезпечно! — Ван Бін та інші намагалися його зупинити.
— Я йду до своєї кімнати, відчепіться від мене! — люто крикнув Чжао Піньлінь.
— Жун Шене, про що ти, в біса, думаєш? Чжао Піньлінь уже сказав, що не бачив Ван Сюйсу всю ніч, навіщо ти все ще чіпляєшся до нього?
— Гаразд, заспокойтеся, просто помовчіть. Ми що, серйозно сваримося між собою, коли навіть не знаємо, чи станемо наступними жертвами? Ходімо до вікна. Магічна Асоціація скоро надішле когось, щоб врятувати нас, — хтось одразу виступив уперед, щоб підтримати порядок.
Усі сховалися в кімнаті з панорамними вікнами, куди вони потрапили, коли вперше прибули до маєтку. Усі виглядали надзвичайно блідими.
— Мене мучить спрага. Можемо попросити дворецького приготувати нам чаю? — запитав чоловік.
— У кого є настрій обслуговувати тебе в такий час? Усі можуть закінчити так само, як ті трупи надворі. Це заразно! — холодно відрізав Ван Бін.
Лінлін усе ще швидко друкувала на ноутбуці. Вона намагалася систематизувати інформацію, яку зібрала до і після спалаху отрути, щоб знайти якісь підказки. Якщо вони не зрозуміють, як саме люди отруїлися, вирішити ситуацію буде неможливо.
— Чай? — тихо пробурмотіла Му Нінсюе.
Лінлін і Мо Фань підняли голови. Вони обоє подумали, що вона хоче пити й намагається знайти щось попити. Для будь-кого, хто нервує, нормально випити трохи води, щоб заспокоїтися.
— Мо Фаню, Лінлін, пам'ятаєте той чорний чай, яким дворецький і Карлі пригощали нас, коли ми тільки приїхали? Вони казали, що це унікальний сорт, — сказала Му Нінсюе.
— Думаєш, із чаєм щось не так? — швидко запитала Лінлін.
Мо Фань здригнувся, але потім усміхнувся і сказав:
— Не думаю. Тут усі його пили, включно з тими, хто був до нас, але ніхто з них не отруївся.
— Ні-ні-ні, хтось отруївся раніше! — очі Лінлін раптом засяяли, ніби вона знайшла важливу підказку!