— Дозвольте поцікавитися, ким ви троє доводитеся один одному? Чому ви приїхали на острів Чунмін? — ввічливо вклонившись, з усмішкою запитав черговий інспектор.
Правила на в’їзді на острів Чунмін були набагато суворішими, ніж вони думали. Здавалося, ніби вони намагалися в’їхати в іншу країну. Проте у них були свої причини. Це місце належало до окремого району. Щоб підтримувати порядок, суворий контроль на в’їзді був розумним рішенням.
— Вона моя дівчина, а це моя сестра. Я привіз їх сюди на невелику прогулянку. У Шанхаї стало досить нудно, тому ми вирішили відвідати інші місця. Мені казали, що тут чудові краєвиди та природа, — спокійно відповів Мо Фань, одягнений зараз у повсякденний одяг.
— Брате, я хочу покататися на коні, можна мені, будь ласка, покататися на коні! — грайливо випалила Лінлін. Її милий, чарівний вигляд одразу завоював прихильність інспектора.
Інспектор усміхнено сказав:
— Ви можете поїхати до міста Ваньфен, якщо хочете покататися на коні. Там є величезне ранчо.
— Там справді є коні? Я думала, коні є тільки у Внутрішній Монголії, — запитала Лінлін.
— ХА-ХА, у нас теж є коні! Більшість містечок тут — це традиційні ранчо. Ми постачаємо найсвіжіше м’ясо, яке тільки можна знайти в містах. Ви самі зрозумієте, коли відвідаєте ранчо. Те заморожене, імпортне, фальшиве м’ясо не йде ні в яке порівняння з нашим. Ви прийшли в правильне місце, якщо хочете насолодитися природою, — усміхнувся інспектор.
Говорячи це, інспектор повернув їм документи. У нього не було причин сумніватися в парі, яка подорожувала з молодшою сестрою.
— Дякую, дядьку, — сказала Лінлін із солодкою усмішкою.
— Який я тобі дядько, мені навіть тридцяти немає! — засміявся інспектор.
— Дякую, молодий дядьку.
— ...
Минувши контрольно-пропускний пункт, Мо Фань і Му Нінсюе підсвідомо подивилися на Лінлін.
Лінлін повернула свій звичний байдужий вигляд. Вона виглядала зовсім іншою людиною, ніж та активна, чарівна дівчинка, якою була мить тому. Обоє подумали, що даремно вона не цікавиться кар'єрою акторки — "Оскар" плакав за нею.
Коли вони сіли в автобус, Лінлін одразу дістала ноутбук і почала швидко клацати по клавішах. Екран безперервно блимав. Це було так швидко, що Мо Фань навіть не уявляв, що вона шукає.
— Я щойно перевірила зареєстровані підприємства і виключила ті, які, на мою думку, навряд чи є нашою ціллю. До речі, ранчо, про які згадував інспектор, схоже, співпрацюють з урядом. Однак більшість із них перебувають у приватній власності. У них немає проблем із виробництвом і продажем, але більшість із них можна легко підробити і використовувати бізнес як прикриття, — сказала Лінлін.
Лінлін була повністю готова ще до того, як вони вирушили на острів. На острові Чунмін було багато містечок, але дівчинка вже відсіяла половину з них.
— Якщо вони могли таємно допомогти Салан втекти з країни, бізнес має бути достатньо великим, щоб вести міжнародну торгівлю. З огляду на це, залишилося лише шість можливих цілей. Більшість із них — приватна власність якихось шишок, — Лінлін швидко перерахувала шість можливих цілей і позначила їх на карті.
— Найближча до нас — «Туна Трейдінг Ко., ЛТД» у місті Ваньфен. Давайте спочатку перевіримо її, — сказав Мо Фань, вказуючи на одну з позначок на карті.
Автобус їхав доволі повільно. Був уже полудень, коли вони прибули до міста Ваньфен.
Місто було збудоване за ретельно спланованим проєктом. Дороги, рослини та будівлі були явно розміщені в конкретних місцях. Щойно вони приїхали, одразу відчули атмосферу курортного містечка. Транспортне сполучення теж було зручним.
Му Нінсюе і Лінлін були одягнені в однаковий одяг: кардиган, спідницю-кльош середньої довжини і капелюшок з рюшами. Люди на вулиці постійно озиралися на їхнє повсякденне, але привабливе вбрання. Мо Фань майже забув, що вони зараз у лігві тигра.
Коли вони прибули до «Туна Трейдінг Ко., ЛТД», то почали шукати підказки, розповідаючи людям, що заблукали, як виправдання. Однак вони зрозуміли, що це місце — просто звичайна фабрика з переробки тунця. У ній не було нічого підозрілого... кхе-кхе!
Вони витратили трохи часу, оглядаючи місто Ваньфен, щоб перевірити інші місця, але все місто здавалося звичайним.
— Люди з Чорної Церкви звикли ховатися у великому місті. Досить складно витягнути їх на світло, якщо вони самі не показуються, і ми не можемо дозволити Чорній Церкві зрозуміти, що ми задумали. Вони в темряві, а ми на світлі. Якщо вони дізнаються, що ми щось замислили, навряд чи ми покинемо острів Чунмін цілими, — серйозним голосом попередив Мо Фань.
Му Нінсюе кивнула. Вона добре знала методи Чорної Церкви. І Юй Ан, і Му Хе так довго ховалися в їхній родині, але ніхто не здогадувався про їхні таємні особистості.
Мабуть, це було найстрашніше в Чорній Церкві. Вони були купою жорстоких злочинців, але все одно жили серед нормальних людей. Вони були як бомби сповільненої дії, з якими ніхто нічого не міг вдіяти!
— Не поспішаймо до наступного міста. Варто провести тут день, — сказала Лінлін.
Оскільки вони вдавали, що подорожують, їм слід було дотримуватися свого маскування. Було б підозріло, якби вони б вирушили до наступного міста, провівши в першому менше половини дня. Як зазначив Мо Фань, вони не могли дозволити, щоб люди з Чорної Церкви їх помітили. Інакше вони опинилися б у смертельній небезпеці!
Вони пробули в місті Ваньфен цілий день. У крамницях справді були деякі делікатеси. Мо Фань просто забув про Чорну Церкву і насолоджувався відпусткою.
Увечері Мо Фань запропонував взяти лише одну кімнату.
Обидві дівчини погодилися, але, як Мо Фань і очікував, його попросили спати самому на одному ліжку, тоді як дівчата спали на іншому.
Наступним пунктом їхнього призначення було місто Пін'ї. І в Пін'ї, і в Чженьміні основним джерелом доходу було скотарство. Ці унікальні екологічно чисті ранчо поступово перетворили острів Чунмін на туристичну принаду.
Прибуваючи до міста Пін'ї, вони побачили, що обидва боки дороги вкриті зеленою травою. Це не було схоже на безладні бур’яни Внутрішньої Монголії, кожна травинка, здавалося, була дбайливо доглянута. Це було чисто, наче килим, розстелений на землі. Трава була не надто густою, але й не надто рідкою. Красивий пейзаж і свіже повітря обдували їхні обличчя.
Зелений ландшафт створював чіткий контраст із бетоном, сталлю та склом розвиненого міста. В автобусі були люди, схожі на студентів університету, які подорожували, і вони здивовано вигукнули:
— Ого, чудово, я вперше бачу таке величезне поле трави!
— Бачиш, що я тобі казав? Ти не пошкодуєш, що приїхав! — проголосив молодий чоловік-ботанік в окулярах із золотою оправою.
— Подивіться на ту розкішну будівлю на пагорбі вдалині. Я б хотіла там жити! — схвильовано вигукнула дівчина з чубчиком.