Саїд завмер, люто витріщившись. Його серце охопила лють, коли він спостерігав, як Му Нінсюе гордо розвертається і йде геть.
Він був неймовірно розлючений через це приниження. Його гідність як члена стародавнього шляхетного роду з Єгипту не дозволяла прийняти поразку, тим паче від жінки!
Обличчя Саїда почало сіпатися, коли він відчув, як до ноги підступає біль. Він поступово посилювався.
Він зціпив зуби. Його вираз обличчя скривився.
Він намагався стояти прямо на вцілілій нозі, проте недооцінив біль у правій нозі після того, як його чуття відновилися!
— Угх! — Саїд видав глибокий стогін, наче звір, що ось-ось збожеволіє.
— А-А-А! — нарешті прийшла справжня агонія. Саїд жалібно закричав. Його сміховинна гордість зникла безслідно. Він навіть не міг нормально стояти.
Він упав на землю. З рани почала цівкою текти кров. Його обличчя стало мертвотно-блідим, а холодний піт стікав по чолу.
— Лікуйте мою рану! Швидше лікуйте мою рану! Ви безсоромні й нецивілізовані покидьки! — заволав Саїд.
Він поповз до своєї роздробленої ноги, ніби міг зупинити біль, приєднавши її назад до тіла. Однак на півдорозі він почав качатися по землі. Його крики було чути навіть за межами будівлі.
Ось що означає пожинати те, що посіяв!
Інструктор Бай Дунвей не виявив жодного жалю, як і ніхто зі студентів.
Відірвана нога — це ніщо в порівнянні з тим, що він зробив з Юе Тансінь. Його життю навіть нічого не загрожувало. До того ж... він насправді сам відламав собі ногу!
Він наївно думав, що зможе пожертвувати нею в обмін на перемогу. Роздроблена нога не надто вплинула б на нього, якби він вчасно залікував рану. Однак він не очікував, що Му Нінсюе вийде переможницею. Вона почекала, поки він виконає свій маленький трюк, і покарала його за цей вчинок у найпростіший спосіб!
Ніхто не співчував йому, оскільки його дії були абсолютно огидними, не кажучи вже про те, що він зробив це із собою сам!
Щодо лікування його травми, то було очевидно, що Юе Тансінь потребувала допомоги більше, ніж він, оскільки вона все ще перебувала в критичному стані. Крім того, холод насправді сповільнив кровотечу. Навряд чи він міг померти від надмірної втрати крові.
— Ви... ви покидьки... Я... я, Саїд, присягаюся, що змушу вас усіх заплатити! — кричав Саїд від болю.
Чим більше він кричав, тим сильнішим ставало бажання натовпу ігнорувати його. Вони навіть не спромоглися дати йому сироватку крові.
— Угх! А! — Саїд продовжував качатися по землі. Його обличчя було спотворене, сльози та шмарклі змішалися в одне ціле.
Перед обличчям болю він повністю втратив свою шляхетну, зарозумілу манеру. Він швидко схопив залишки снігу з землі і притиснув до рани, намагаючись використати холод, щоб полегшити страждання.
Однак Му Нінсюе прибрала більшу частину льоду. Йому вдалося схопити лише незначну кількість.
— Будь ласка, благаю вас, полікуйте мою рану... — Саїд нарешті зрозумів своє становище. Він ледве міг терпіти біль, використовуючи лід, залишений милосердною Му Нінсюе.
— Ти перестанеш лаятися? — спокійно запитав Бай Дунвей.
— Я... я більше не буду лаятися, — вираз обличчя Саїда трохи прояснився. Лід зміг трохи вгамувати біль.
— Вибачся перед Юе Тансінь, — додав Бай Дунвей.
— Вибачте, я був занадто самовпевненим... — Саїд витер суміш сліз і слизу з обличчя.
Він опустив погляд і побачив, що лід тане. Біль у нозі повільно повертався.
— Швидше, лікуйте мою рану. Будь ласка, полікуйте рану. Я вже вибачився! — Саїд був настільки переляканий, що його тіло скрутилося калачиком.
Не те щоб Саїд ніколи раніше не відчував болю, але біль ставав у кілька разів сильнішим, коли його нерви поступово відновлювалися від замороженої рани. Для більшості людей це було б нестерпно.
Бай Дунвей не став заходити надто далеко з покаранням. Він швидко покликав студента-цілителя.
Стан Юе Тансінь стабілізувався, хоча її все ще потрібно було госпіталізувати для подальшого обстеження. Важко було сказати, скільки часу знадобиться для її повного одужання.
Тим часом травма Саїда була не такою складною, як здавалося. Якщо прикласти відламану кінцівку до рани та обробити її Цілющою Рідиною, знадобиться лише день, щоб нога приросла назад.
— Серйозно, чому ми йому допомагаємо? Хай страждає, — невдоволено сказав Лі Їцзюнь.
Інші теж погодилися. Хіба він не дивився зверхньо на їхній Національний Зал Тренувань? Нехай сам розбирається, як лікувати свою рану! Вони проводили багато поєдинків з національними збірними інших країн і зустрічали сильних іноземних студентів, але ніколи не бачили нікого настільки гордого і зарозумілого. Цей Саїд з Єгипту був просто покидьком!
— Му Нінсюе, чудова робота! — щиро сказала Му Нуцзяо.
Му Нінсюе кивнула. Вона, як завжди, поводилася наче крижана статуя.
— Вони не отримають печатку виклику. Ми нарешті перервали нашу смугу поразок.
— Так, яке полегшення, що Му Нінсюе була тут. Інакше ми б знову не отримали жодних ресурсів. Ми й так відстаємо, а отримуємо ще менше ресурсів. Це так несправедливо; усі зосереджені на національній збірній, а до нас нікому немає діла.
Саїда віднесли до кімнати відпочинку. Він зазнав принизливої поразки. Навіть йому було соромно залишатися в залі.
Бай Дунвей одразу попросив команду зібратися після того, як цей негідник пішов.
Студенти замовкли, знаючи, що Бай Дунвей збирається виголосити свою повчальну промову. Вони швидко повернулися на свої місця. Увесь зал затих.
— Я вірю, що ви чітко відчули приниження сьогодні. Якби Му Нінсюе випадково не приєдналася до нашої команди, у нас не було б іншого вибору, окрім як проковтнути поразку. Гадаю, мені не потрібно описувати, наскільки це жахливе відчуття. Думаю, дехто з вас волів би переламати собі всі кістки, аніж пережити це. У кожного є своя гордість, і як еліта ваших відповідних університетів, я припускаю, що ваша гордість не менша, ніж у більшості магів.
— Я хочу, щоб ви зрозуміли, що в цьому світі є різні люди: ті, хто добрий, ввічливий і вихований, незважаючи на свої неймовірні таланти, але є також покидьки — безрозсудні, жорстокі та нешанобливі. Я хочу, щоб ви залишалися скромними, ввічливими та доброзичливими до першого типу людей, але я також хочу, щоб ви були достатньо сильними, аби розтоптати другий тип, щоб вони знали, що не варто зв’язуватися з магами з Китаю! — Бай Дунвей не кричав на захисників, як зазвичай, а суворо висловлював свої думки.
У них був вибір: бути ввічливою нацією чи нацією дикунів. Бай Дунвей сподівався, що захисники вважатимуть себе не запасними національної збірної, а юними захисниками нації. Вони не повинні дозволяти іншим країнам думати, що їхня нація боязка і слабка, і не повинні бути змушені ковтати образи, якщо така ситуація повториться знову!