— Про що ще тут питати? Тобі пощастило, що ти взагалі залишилася в команді як запасна. Хто, крім тебе, безсоромно залишився б у команді, не маючи на це права? — перебила Му Тін’їн.
Му Нінсюе ставилася до Му Тін’їн як до порожнього місця.
Очі Му Тін’їн люто спалахнули. Однак вона швидко зраділа, згадавши, що Му Нінсюе скоро отримає одну новину.
Му Нінсюе подивилася на радників і серйозним голосом запитала:
— Люди, які добре виступають у Національному Залі Тренувань, мають шанс бути підвищеними до представників національної збірної. Я хочу запитати, чи можу я бути призначена захисником у Національному Залі Тренувань після того, як покину команду?
Радники були приголомшені цим запитанням. Зазвичай учасники, яких дискваліфікували, йшли назавжди. Зрештою, залишатися поруч було досить принизливо.
— Ну... — Фен Лі був стурбований. Він ніколи не бачив жодного учасника, який хотів би стати захисником у Національному Залі Тренувань після дискваліфікації з команди.
Команда захисників у Національному Залі Тренувань була, по суті, другою командою. Грубо кажучи, вони були резервними запасними для національної збірної. Їхня мета полягала в тому, щоб дозволити провести товариські матчі між студентами різних країн перед фінальним поєдинком у Венеції. Однак національні збірні не повинні були битися одна з одною до Венеції. Інакше фінальна битва у Венеції втратила б сенс!
Подібно до Японії, Китай також мав захисників у Національному Залі Тренувань. Коли команди з інших країн приїжджали до Китаю для тренувань, вони повинні були отримати печатку від Національного Залу Тренувань Китаю. Ті, хто не зміг отримати печатки, отримували менше ресурсів, і лише команди з певною кількістю печаток могли змагатися у фінальному раунді у Венеції.
Таким чином, багато країн були б дискваліфіковані ще на етапі тренувань.
Однак досягнення під час тренувального етапу, по суті, не розголошувалися. Тому більшість фракцій не бачили жодної цінності в захисниках.
Для всіх стало несподіванкою, що Му Нінсюе захотіла бути захисником.
— Схоже, ви досить рішучі! — Фен Лі нарешті виявив натяк на захоплення.
— Чи можу я? — запитала Му Нінсюе.
— Звичайно, ви більш ніж кваліфіковані, щоб бути захисником, але ви повинні знати, що всі в команді досягли Просунутого рівня. Ваші шанси повернутися будуть мізерними, якщо ви не зможете подолати свій нинішній бар'єр. Крім того, всі в команді продовжуватимуть вдосконалюватися, особливо офіційні члени національної збірної. Ви справді думаєте, що у вас є шанс повернутися? — запитав Фен Лі.
Му Нінсюе не відповіла. Вона не знала, чи зможе повернутися до команди, але якби вона пішла зараз, інші точно випередили б її.
Насправді вона могла б покинути команду з гордістю. Вона легко могла б стати шанованим магом у суспільстві. Вона, безумовно, могла б жити вільнішим, комфортнішим життям, якби забажала...
Однак вона знала, що пошкодує про це через кілька років і житиме з вічним каяттям.
Її цілі змінилися. Вона справді хотіла продовжувати долати свої межі й стояти на вершині Магічного Суспільства, не заради себе, а заради своєї занепалої та розбитої сім'ї.
— Гаразд, я з нетерпінням чекаю на ваші вражаючі виступи в Національному Залі Тренувань, — кивнув Фен Лі.
Усі дивилися на Му Нінсюе. Більшості було її шкода.
Вони чітко усвідомлювали внесок Му Нінсюе в команду, будь то битва проти Багряного Роздираючого Демона, чи ризик власним життям заради порятунку Цзян Шаосюй та Наньжун Ні. Усі вони бачили її щирість, і якби вона не була запасною, ресурси від радників дісталися б і їй.
На жаль, удача була не на її боці.
Му Нінсюе вже спакувала свої речі. Решта зустрічі її більше не стосувалася. Вона повернулася до своєї кімнати і чекала, щоб повернутися на батьківщину з радниками.
Сидячи на краю ліжка, Му Нінсюе підсвідомо опустила погляд. Тоді їй вдалося зберегти спокій, але, опинившись на самоті у своїй кімнаті, вона почувалася нещасною.
Минуло десять років, вона своєю наполегливою працею заслужила схвалення людей у Клані Му і стала тією, хто мав найвищі шанси потрапити до національної збірної... але вона ніколи не думала, що покине команду ось так.
Згадуючи, як члени її сім'ї поїхали або розсіялися по різних місцях, вона сумувала за маленькою віллою в місті Бо, яка тепер була зруйнована, за місцем, де вона народилася, і за тим, як вона могла ховатися у своїй кімнаті без жодних турбот, незважаючи на жахливі бурі та грім надворі.
Багато що змінилося за останні кілька років, і ці зміни прийшли занадто швидко... Її двоюрідний брат Цай Тан загинув під час лиха в місті Бо; Юй Ан був членом Чорної Церкви; і навіть її дядько Му Хе був лідером у Чорній Церкві. Лише за одну ніч уся її сім'я була взята під варту й допитана. Навіть після того, як їхню невинність довели, люди та суспільство все одно принижували їх.
— Привіт, Нінсюе... я дзвоню тобі, бо почув... — пролунав голос Му Чжоуюня з телефону.
— Мене дискваліфікували, — тихо відповіла Му Нінсюе.
— Ох, ох, не сумуй надто сильно, це було очікувано... до речі, якщо ти повертаєшся, переконася, що їдеш разом із радниками. Якщо ти полетиш літаком сама, у тебе можуть виникнути проблеми з ідентифікацією особи, — сказав їй Му Чжоуюнь.
— Я планую повернутися з ними. Що сталося? — запитала Му Нінсюе, помітивши щось дивне в тоні Му Чжоуюня.
— Нічого, поговоримо, коли повернешся.
— Скажи мені зараз, — наполягла Му Нінсюе.
— Ну... ти повинна використовувати прізвище матері відтепер, воно непогане, — сказав Му Чжоуюнь, якому було важко вимовити це.
Му Нінсюе здригнулася. Вона ледь не запитала про причину, але не змогла вимовити ані слова, зрозумівши правду.
Невже вони зайшли так далеко? Навіть змусили їх змінити прізвища?
— А як ти? — Му Нінсюе стримала колючий біль у серці.
— Я... все нормально, я буду Чжоуюнь.
— А як інші?
— О, у них є інші родичі, тож вони шукатимуть притулку в них. Це просто зміна імен, нічого надто важливого. Я спочатку теж лютував, але, поміркувавши, зміна імен може бути для нас на краще. Інакше, куди б ми не пішли... о, це теж не так серйозно. У будь-якому разі... так буде нормально, — Му Чжоуюнь говорив незв'язно.
Правда полягала в тому, що для чоловіка за п'ятдесят було надзвичайно принизливо змінювати прізвище, не кажучи вже про те, що він мусив сам повідомити цю новину своїй родині.
Му Чжоуюнь розповів іншим, але йому було важко сказати про це Му Нінсюе. Відчуття поразки та безпорадності просто спонукало його стрибнути з найвищого поверху будівлі Сім'ї Му і покласти край усьому.
— Я... я зрозуміла... — Му Нінсюе завершила дзвінок.
Вона глибоко вдихнула. Повітря було кислим. У горлі застрягла грудка. Їй хотілося розірвати його руками!
Коли вона опустила голову, щось сильно затремтіло в її очах. Сльози, які, як вона думала, повністю висохли після смерті матері, полилися струмком.
Однак вона витерла сльози тильним боком долоні, коли вони були на півдорозі до щік, ніби дозволити сльозам скотитися по щоках було ганьбою.