— Зачекай, залиш сферу собі, я відведу тебе до Східної Морської Фортеці, — Мочідзукі Чіхая змахнула рукою й обвила магічною лозою ногу Стрімкого Зоряного Вовка, не даючи Мо Фаню втекти.
— Пані, що ще? Мене попросили доставити сферу — я це зробив. Обіцяної нагороди я не отримав, а тепер ви ще й змушуєте мене виконувати додаткову чорну роботу! — обурився Мо Фань.
— Хіба тобі не цікаво дізнатися більше про останнього Червоного Демона? — спокійно мовила Мочідзукі Чіхая.
— Гаразд, але спершу — до Східної Морської Фортеці. Зі сферою розберемося пізніше.
— Ти серйозно збираєшся їхати на цій істоті через Токіо? У тебе ж немає дозволу, — Мочідзукі Чіхая вказала на Стрімкого Зоряного Вовка.
— У моїй країні в мене теж ніколи не було дозволу… але я все одно їжджу! — Мо Фань махнув рукою й поплескав Вовка по кудлатій голові.
Стрімкий Зоряний Вовк підняв голову й завив у блакитне небо. Японські родини, що відпочивали неподалік, миттєво запанікували…
— Гей! Хто дозволив тобі вити? Невже не можеш бігти мовчки? А ти — швидше сідай, не марнуй мого часу!
Серпантини, що вели з гори, звивалися в усі боки, та Стрімкий Зоряний Вовк не знижував швидкості. На різких поворотах він просто стрибав униз схилом, стрімко зносячись до підніжжя.
— Вовче, запам’ятай обличчя цієї жінки. Вона винна тобі бойову душу для апгрейду.
— АРГ… Вууу… — Вовк уже збирався завити, але згадав заборону й урвав виття на півзвуку.
Дорога з гори Ції до Східної Морської Фортеці виявилася не просто перетином міста Токіо — відстань була значно більшою, ніж уявляв собі Мо Фань.
Коли вони нарешті наблизилися настільки, що відчули морський бриз, Мо Фань помітив, як змінився колір неба. Воно стало темно-сірим, ніби от-от мала спуститись злива.
— За вітром, хмарами й вологістю повітря ставало очевидним те, що приплив буде потужним. Сподіваюсь, що обійдеться без дощу… — Мочідзукі Чіхая насупилася, не відводячи погляду від Східної Морської Фортеці.
— І що поганого в сильному припливі? — спитав Мо Фань.
Мочідзукі Чіхая навчалася в університеті Токіо й не раз приїздила до Східної Морської Фортеці як стажерка, але морський фронт їй ніколи не подобався. Тож зрештою вона повернулася до родинної справи.
— Армії морських монстрів атакують щоразу під час припливу. Чим вищий приплив, тим більше істот. Східна Морська Фортеця — місто, зведене на намитій землі, тож вода нерідко заходить на вулиці. Поділені зони фортеці — це частина поля бою, — пояснила вона.
— О, звучить надзвичайно цікаво! — Мо Фань пожвавішав, почувши про умови бою.
Битися всередині міста — його стихія! Він був колишнім Міським Мисливцем, та ще й більшість найзапекліших сутичок із Чорною Церквою він пережив саме в міських умовах.
— Ти вмієш битися під водою? — різко поцікавилася Мочідзукі Чіхая.
— Не дуже, моя головна зброя — Вогонь, — відповів Мо Фань.
— Споруди у Східній Морській Фортеці спроєктовані дуже грамотно. Коли починається приплив, усі вулиці затоплює. Ті, хто не здатен битися під водою, можуть лишатися на дахах. Проміжки між будівлями невеликі — маги можуть вільно пересуватися зверху. Якщо стане скрутно, можна відступити до зон, які ще не захоплені, або сховатися в провулках, надто вузьких для морських монстрів… — Мочідзукі Чіхая швидко провела Мо Фаню короткий інструктаж щодо поля бою.
— Після такого опису я просто не можу дочекатися бійки! — кулаки Мо Фаня засвербіли. За весь час у Японії він ще не мав по-справжньому захопливого бою!
— Краще спочатку з’ясуй, у якій зоні вони перебувають, — нагадала Чіхая.
— Точно!
Прибувши до Східної Морської Фортеці, Мо Фань одразу побачив дві величні дамби — одну значно вищу за іншу. Вони дугою тягнулися вздовж узбережжя. Коли приплив поволі наближався до дамб, фортецю огорнула потужна магічна аура. Здавалося, активувалися численні магічні формації. Східна Морська Фортеця швидко занурилася в різнобарвне сяйво, де енергії заклинань перепліталися й стикалися між собою…
Приплив і далі підіймався: від сотні метрів перед нижчою дамбою до того моменту, коли хвилі вже билися об саме її підніжжя. Хвилі щоразу билися об дамбу дедалі сильніше, з гучним ударом, а вода спадала вниз, немов велика буря!
На відміну від Стародавньої столиці, де маги стримували нежить уздовж міських мурів, нижча дамба тут виконувала роль умовної межі — позначавши початок поля бою!
Японці не намагалися зупинити приплив і не перешкоджали морським чудовиськам проникати у фортецю. На нижчій дамбі не було жодного вартового: всі вони відступили до вищої дамби й вишикувалися там рівною лінією!
Саме вища дамба була справжнім оборонним рубежем узбережжя Токіо. Вона здіймалася, мов скеля, і здавалася міцною, немов суцільна сталь.
Тим часом Східна Морська Фортеця була поділена на тридцять дві зони, і в кожній з них на дахах будівель стояли маги. Якщо дивитися згори з великої висоти, сама кількість магів вражала уяву…
Приплив, що насувався на фортецю, аж ніяк не був природним явищем. Навіть найпотужніші природні припливи здіймають хвилі приблизно на десять метрів, і вже така висота змушує людину відчути власну мізерність.
Але цей вал був створений незліченними морськими чудовиськами, які одночасно спрямовували свою магію. Його висота легко перевищувала нижчу дамбу. Він був схожий на гігантський язик океану, що прагнув затягнути всю морську фортецю собі до пащі!
Прокотився глухий гуркіт. Мо Фань і Мочідзукі Чіхая чули його здалеку — навіть земля під ногами тремтіла.
Хмари суцільною масою вкрили небо, не залишивши жодного просвіту. Очевидно, велетенська хвиля була пов’язана з цими хмарами. Видовище й жах, який воно навіювало, значно перевищували все, що Мо Фань міг собі уявити…
До того ж він уже розрізняв чорні цятки на поверхні гігантської хвилі, що котилася до фортеці. Їх було незліченно багато. Він не міг визначити відстань до них, але всім у Східній Морській Фортеці було відомо: це морські чудовиська, що визирали з води!
Картина була водночас моторошною й величною!
Якщо приплив, що поглинав нижчу дамбу, був нічним небом, то морські чудовиська на ньому скидалися на розсипані зорі. Навіть перебуваючи далеко від цієї водяної стіни, кожен відчував тиск страху, здатний розтрощити навіть найстійкіше серце!
— Боже мій, це ж гігантський приплив! — вигукнула Мочідзукі Чіхая.
— Безперечно… ця хвиля ледь не змітає хмари з неба, — погодився Мо Фань, приголомшений.
— У якій зоні твоя команда?
— У двадцятій…
— За таких масштабів припливу всі зони після десятої гарантовано опиняться під водою. У двадцятій зоні половина будівель буде затоплена, морські чудовиська зможуть пересуватися там абсолютно вільно, — сказала Мочідзукі Чіхая.
— Вони впораються? — Мо Фань відчув тривогу.
Він вважав морське поле бою дрібницею, адже вже пережив катастрофу Стародавньої столиці. Та тепер Мо Фань зрозумів: битви тут були ще божевільнішими, ніж навала нежиті, що оточувала Стародавню столицю на заході сонця!