До полудня національна команда вже прямувала до Токіо.
Правила залишилися ті самі. Їхні ідентифікаційні документи все ще були «заморожені», тож, оскільки квитки на поїзд можна було купити лише за дійсними документами, їм довелося їхати залізницею до околиць східної Осаки, а вже звідти добиратися автобусом.
Мочідзукі Чіхая справді вирушила з командою. Багато хто досі не розумів, чому вона подорожує разом із ними.
Мочідзукі Чіхая була надто лінива, щоб щось пояснювати. Вона чудово знала, що ця купка представників з Китаю від початку не надто її жалує. Її завданням було стежити за Мо Фаном, переконавшись, що він доставить сферу куди треба.
В автобусі Мо Фань притулився лобом до вікна, але насолоджуватися краєвидами не мав жодного настрою. Поруч з ним сидів Чжао Ман’янь, бубонячи без упину. Цей хлопець завжди починав нити, якщо певний час не торкався жінки. Дивлячись на нього, взагалі не можливо було впізнати імперську манеру «тиранічного CEO», яку мав би мати син із родини Чжао — він радше нагадував би аутичну дитину якихось далеких родичів із забутого села.
— Ти почув, що я казав зранку? — Чжао Ман’янь штурхонув Мо Фаня ліктем.
Мо Фань дрімав. Цей поштовх його розбудив, але водночас добряче роздратував.
— Наче це щось важливе. Можеш перестати вже про це патякати? — огризнувся Мо Фань.
— Усе це здається дуже дивним. Спершу мені снилася та тінь, яку ми бачили під кораблем, коли пливли океаном. Потім — гігантська істота в морі, над яким стоять Подвійні Вартові Вежі. Істота видавала звук, що міг ширитись на величезну відстань, схожий на крик дельфіна, — сказав Чжао Ман’янь.
— Можеш просто знайти собі якусь AV-акторку в Токіо, витратити гроші й нарешті задовольнити свої потреби… — Мо Фань уже збирався на нього гаркнути, коли раптом зрозумів, що щось тут не те. Він різко перепитав: — Що ти щойно сказав?
— Я сказав, що мені снилася тінь у Тихому океані, коли ми летіли в небі! — повторив Чжао Ман’янь.
— Речення після цього.
— Було гігантське створіння в морі, над яким стоять Подвійні Вартові Вежі.
— Зачекай, — Мо Фань підвівся й пішов до кінця автобуса.
На останньому ряду сиділа Мочідзукі Чіхая. Побачивши, що Мо Фань підходить, вона здивовано глянула на нього.
— Сфера дає якусь реакцію? — насторожено спитала Мочідзукі Чіхая.
— Справа не в сфері. Скажи, ви комусь розповідали про ту істоту в океані, коли минулої ночі спрацювала тривога? — серйозно запитав Мо Фань.
— Ні. Чесно кажучи, я й сама не знала, що сталося. Верхній поверх — це зона військових. Туди більшості не можна. І ми нікому не розповідаємо про те, що відбувається там, — відповіла Мочідзукі Чіхая.
— Тоді звідки Чжао Ман’янь знає про гігантське створіння в морі? — стиха промовив Мо Фань.
— Він знає? Це не має ніякого сенсу. Окрім тебе, я не чула, щоб хтось інший перетинав межу верхнього поверху, — сказала Мочідзукі Чіхая, насупившись.
Мо Фань повернувся до Чжао Ман’яня з похмурим обличчям.
Чжао Ман’янь одразу зрозумів, що щось не так, коли побачив цей вираз. Жодних жартів — він миттю зібрався.
— Ти впевнений, що це був сон? — запитав Мо Фань.
— Так, — щиро кивнув Чжао Ман’янь.
— Насправді минулої ночі в океані біля Подвійних Вартових Веж справді була гігантська істота, — сказав Мо Фань.
Чжао Ман’янь роззявив рота. Він хотів щось сказати, але слів просто не знайшлося.
— Що, до біса, відбувається? — нарешті видихнув Чжао Ман’янь.
— Пам’ятаєш острів, якого ніколи не існувало в місті Сісюн? — тихо спитав Мо Фань.
— Ти про той острів, на якому, за словами Міяти, вона провела цілу ніч, хоча наступного дня він кудись зник? — уточнив Чжао Ман’янь.
Про Міяту та всі події Чжао Ман’янь дізнався після того, як прийшов до тями — від Цзян Юя та Ай Цзянту.
Мо Фань кивнув. Саме той острів він і мав на увазі.
Спочатку Мо Фань не міг збагнути, навіщо Міята взагалі вигадувала таку брехню — абсолютно абсурдну історію. Але коли він на мить побачив той острів із вікна потяга, що від’їжджав від міста Сісюн, він почав вірити її словам.
— Ай Цзянту, як думаєш, Міята брехала? — Мо Фань підвівся й звернувся до Ай Цзянту, який сидів кількома рядами позаду.
Ай Цзянту здивовано підняв голову. Звідки Мо Фань взагалі взяв таке питання?
Після короткої паузи він відповів:
— Гадаю, у Міяти не було жодної причини брехати. І виглядала вона не так, ніби бреше.
— Ви про той острів, якого нібито не існувало? — долучився до розмови Цзян Юй, зацікавлений.
— Нудота яка. Острів ніколи не існував. Ми навіть ходили до урвища перевірити. Хочеш сказати, що він узяв і полетів? — сказала Му Тін’їн.
— Міята не брехала. Вона й справді провела там ніч, — суворо мовив Мо Фань.
— Хм, ти нас за трирічних маєш? — глузливо кинув Гун Юй.
Мо Фань проігнорував глузування. Він ще раз прокрутив у голові всю послідовність подій і серйозно сказав:
— Чжао Ман’янь, можеш спершу вимкнути саундтрек із «Детектива Конана»…
— Ой, перепрошую, не стримався.
— Так от. Той острів у місті Сісюн був бляха реальним. Я не розумів, навіщо Міята вигадує дурню, і не міг зрозуміти, чому побачив той острів із потяга. Але насправді… то від початку ніколи не був острів, — сказав Мо Фань.
— Мо Фань, ти сьогодні свої таблетки не забув? Якщо то не острів, то що? — кинув хтось недовірливо.
— Міята не на острові провела ніч. Вона була на спині живої істоти! Острів зник наступного дня, бо істота просто попливла! — упевнено заявив Мо Фань.
Його слова приголомшили всіх.
В автобусі запала глуха тиша. Усі намагалися уявити це — і одразу відчули, як у них стискається всередині.
— Мо… Мо Фань, це не смішно. Як узагалі можливо, щоб істота була величезною, як острів? І щоб Міята — хай навіть вона інколи тупувата — переплутала живу істоту з островом? — голос Цзян Шаосюй тремтів.
— Так, якщо це не острів, а жива істота… то що це за тварюка така? — додав Цзян Юй.
— Пам’ятаєте ту гігантську тінь у воді, коли ми перетинали Тихий океан? — запитав Мо Фань.
Не потрібно було нагадувати — усі чудово пам’ятали той момент. Величезна тінь… непідйомний страх… відчуття власної нікчемності перед невідомим.
Тепер же, коли Мо Фань знову згадав про це, обличчя всіх зблідли від шоку.
— Ти хочеш сказати, що той острів, який зник… це і була та істота, на яку ми натрапили в океані?.. — Цзян Юй ледве вимовляв слова, заїкаючись від потрясіння.
— Мо Фань, чому ти саме зараз почав про це говорити? — тихо спитала Му Нінсюе.
З моменту, коли вони покинули місто Сісюн, минуло вже кілька днів. І якщо він говорить про це зараз — значить, щось сталося.
Мо Фань став похмурим після питання Му Нінсюе.
— Минулої ночі в океані біля Подвійних Вартових Веж теж була гігантська істота. Можеш запитати Мочідзукі Чіхаю… У мене таке відчуття, що вона весь цей час іде за нами!