— Думаю, нічого страшного. У будь-якому разі треба негайно винести її звідси, — сказала Мочідзукі Чіхая.
Сфера могла стати беззаперечним доказом. Чіхая зможе доповісти начальству й звинуватити Командира Такаґі в корисливості, щоб визволити брата Івату.
— Чіхая, ти краще подумай двічі, — серйозно промовив Мо Фань.
— Що ти маєш на увазі? — Мочідзукі Чіхая здивовано глянула на нього. У її очах майнула настороженість.
Вона все ще не надто добре знала характер Мо Фаня, і було природно підозрювати: будь-хто міг спокуситися такою сферою. Вона боялася, що й він засліпиться жадібністю.
— Не дивися на мене так. Я не приховую: до того, як побачив Сферу Есенції, вона мене справді зацікавила — у мене ж теж є Призваний Звір. Але після того, як я її побачив... ця думка пропала. Я б її й безкоштовно не взяв би, — сказав Мо Фань.
— То до чого ти ведеш? — Чіхая все ще не розуміла.
— Я вже казав: ця штука занадто зловісна! — відповів Мо Фань.
— Я не збираюся її залишати собі. Просто збираюся передати її Магічній Асоціації Осаки або уряду — аби тільки мій брат більше не мучився у Східній Вартовій Вежі, — голос Мочідзукі Чіхаї затремтів від схвильованості.
Вони з братом були надзвичайно близькими з дитинства. Та й до того ж — вони ділили квітки одного стебла, це лише поглибило їхній зв’язок.
І хто-хто, а вона надто добре знала, що собою являє Східна Вартова Вежа. Як вона могла дозволити, щоб Івата страждав тут так довго?
— Я допомагав тобі лише для того, щоб ти переконалася, що твого брата справді тримають тут. А щодо сфери — бери, якщо хочеш, я тобі не заважатиму. Просто не втягай у це мене, — сказав Мо Фань.
— Мм… у будь-якому разі, я дуже вдячна тобі. Це багато значить, дякую.
Мо Фань нічого не відповів. Він тільки спостерігав, як Мочідзукі Чіхая з кам’яним обличчям сховала сферу.
Покинути Східну Вартову Вежу було неважко. Усередині було небагато охорони, а сторонні все одно не могли сюди проникнути. За таких умов охорони непритомних вартових виявлять лише тоді, коли прийде інша зміна. Тож Мо Фань і Мочідзукі Чіхая без проблем повернулися тим шляхом, яким прийшли.
На підніжжі гори вони розійшлися. Мо Фань усе ще відчував дискомфорт, спостерігаючи, як Мочідзукі Чіхая поспіхом прямує в бік Осаки.
— Маленький Кулон-Вугор, з тією штукою справді щось не те, правда? — пробурмотів Мо Фань, поглянувши на груди.
Маленький Кулон-Вугор мав гострі відчуття. Якби Сфера Есенції була б хоч трохи корисною, Маленький Кулон-Вугор проковтнув би її за один укус, щоб стати сильнішою. Але варто було Мо Фаню наблизитися до сфери — він відчув сильну відразу від Кулона, спрямовану просто на неї!
Тому Мо Фань був певен: сфера надзвичайно небезпечна!
Людська жадібність — річ природна. Мо Фань чесно визнавав: він і сам був з тих, хто кидається на скарби, щойно їх бачить. Але будь-яка жадібність потребує розуму. І чомусь йому здавалося, що ця Сфера Есенції — мов скринька Пандори.
Неспокій тільки посилився, коли він поглянув у напрямку, яким зникала Мочідзукі Чіхая, й помітив тіньову ауру, що обвивала її.
— Маленький Кулон-Вугор... як думаєш, тато щойно накоїв велику дурницю? — знову пробурмотів Мо Фань.
Місячне сяйво приховали хмари. Ніч стала густою й темною, а зорі зникли, ніби їх хтось погасив.
Сучасна Осака світилася, як завжди, — навіть у пізню годину. Але сьогодні її неонові вогні чомусь не розганяли нічну темряву, а наче щезали, поглинаючись густим мороком.
Висотні будівлі, автівки, що з шумом пролітали повз, а на вулиці — гурт п’яних молодиків із пофарбованим волоссям, які здіймали неабиякий гармидер. Перехожі одразу ж обходили їх стороною.
— Та коли це я сумував за якоюсь сукою? Як смішно! Лишень гляньте на цих красунь на вулиці — тепер вони мої трофеї, ХА-ХА-ХА! — п’яно вигукував блондин, ледве тримаючись на ногах.
Його друзі намагалися підтримати його, та він лише відштовхував їх.
— Не лізьте… я сам можу йти… не просто йти — я зараз тій сучці все вискажу. О, он вона! Сучко, ти думаєш, від мене так просто позбутися? Іди-но сюди! — Чао Ган показав пальцем на жінку у вузькому чорному вбранні.
Жінка навіть не звернула на нього уваги й продовжила свій шлях.
Її холодна, відчужена постава ще дужче розлютила його. Ту, через яку він сьогодні напився, теж вирізняв той самий льодяний темперамент. Чао Ган одразу кинувся до незнайомки й закричав:
— Не смій тікати від мене!
— Забирайся, — очі Мочідзукі Чіхаї блиснули холодом.
У неї біля ноги раптом проріс демонічний пагін — товстий, як людська талія.
Гілка деревного демона хльоснула вперед і відкинула Чао Гана, що заступив їй дорогу. Чао Ган був звичайною людиною — удар жбурнув його просто на проїжджу частину.
Тим часом повз мчала велика вантажівка. Водій, побачивши тіло, що вилетіло на дорогу, злякано сіпнувся, але, на щастя, мав чималий досвід — інстинктивно врізав по гальмах!
Друзі Чао Гана заціпеніли. Одна з дівчат заверещала на повну силу.
Вантажівка хоч і встигла різко зупинитися, але все ж наїхала на одну ногу Чао Гана. Виснажливий, пронизливий крик п’яного одразу наповнив вулицю. Біль миттєво привів його до ладу.
Мочідзукі Чіхая навіть не глянула в його бік. Вона просто рушила до будівлі попереду.
Доріжку прикрашали клумби з квітами — але щойно вона проходила повз, квіти міліли, в’янули, а кущі чорніли й висихали.
Вуличні ліхтарі тьмяніли, ніби щось висмоктувало з них світіння, і світло ледве пробивалося крізь повітря. Сучасна міська вулиця занурювалася в моторошний чорний морок.
— Викличте швидку!
— Та вона божевільна!
— Вона магеса…
— Ну й що, що вона магеса — це не дає їй права калічити людей! Союз Примусу точно покарає таку темну відьму!
Перехожі гомоніли й кричали. Дехто, сповнений праведного гніву, пішов за Мочідзукі Чіхаєю слідом.
Все ж таки це Осака — місто закону. Навіть маги тут відповідають за злочини!
Мочідзукі Чіхая йшла вперед, доки не зупинилася перед будівлею.
Схоже, вона відчувала переслідувачів за спиною — тих, хто показував на неї пальцями. Чіхая різко обернулася й зловісно глянула на людей!
Хтось із перехожих раптом помітив: її відображення у великих французьких вікнах зовсім не збігалося з її тілесним образом. У склі стояла жахлива чорна істота з щупальцями, що мерехтіли криваво-червоним!
Жінка на вулиці була звичайною людиною…
А її відображення — демонічним страховиськом.
Люди заволали від жаху, побачивши це немислиме видовище!