У більшості в’язниць тих, хто скоїв злочин, тримали в темних камерах, щоб вони розкаялися у вчиненому. Зазвичай приміщення були настільки малі, що навіть повітря ледве проходило. У темряві час тягнувся нескінченно, і більшість ув’язнених сходили з розуму в стінах такої ізоляції.
У Східній Вартовій Вежі найпідступніших порушників саджали в камеру під сильним Прокляттям — Камеру Кошмарів.
Камера Кошмарів впливала на людину так: її пересилювала дрімота, а як тільки вона засинала — починалися кошмари. Людина тонула в цих снах, і, прокинувшись, розуміла, що досі знаходиться в глибокому сновидінні. Психічний стан розламувався. Це було покарання Східної Вежі для тих, хто намагався створити проблеми. Навіть ці демони в людській подобі мали тайні страхи глибоко в серці — Камера Кошмарів вишукувала ці страхи й використовувала їх проти жертви у снах. Ніхто не хотів пережити це вдруге.
Мочідзукі Чіхая була певна: якщо її брат справді вчинив убивство трьох вартових, його неминуче замкнуть у Камері Кошмарів. Там вона і збиралася дізнатися правду.
Мо Фаньне мав іншого вибору, як ризикнути життям заради цієї красуні, зважаючи на те, що він із нею зробив.
Йдучи вузькими коридорами в'язниці, Мо Фань не бачив жодної камери чи дверей. Вежа здавалася йому надзвичайно дивною.
— Тут є хто-небудь, хто охороняє Камеру Кошмарів? — поцікавився Мо Фань.
— Чому, думаєш, я покликала саме тебе? — тихо відповіла Мочідзукі Чіхая.
— Чорт, ти хочеш, щоб я розправився з охороною? — обличчя Мо Фаня померкло.
— Не хвилюйся, тобі це буде під силу. До того ж твій Тіньовий Елемент ідеально підходить для цієї Вежі, — вимовила Мочідзукі Чіхая.
Мо Фань не мав вибору і підкорився плану.
Свічки по обидва боки мерехтіли, ледь освітлюючи шлях. Їхні фігури відкидали підозрілі тіні на стіни.
Хоч вони й ступали надзвичайно тихо, здавалося, ніби кроки луною відбивалися десь у далині.
Шлях закінчувався спіральними сходами, що вели вглиб, до нижніх поверхів.
Простір поступово розширювався. Мо Фань і Мочідзукі Чіхая сховались за кутом. Вона обережно висунула голову й оглянула залу попереду.
Зала була формою схожа на вазу. Вони стояли на вузькому «горлі» цієї посудини. На протилежному кінці зали стояли четверо людей у синьо—індиговому вбранні. За аурами — це були, найімовірніше, Середні маги.
— У Східній Вартовій Вежі формації вже відібрали в ув’язнених можливість чинити спротив, — прошепотіла Чіхая. — Тож Середніх магів було більш ніж достатьно аби контролювати їх.
Мо Фань оцінив позиції чотирьох вартових і промовив:
— Я справлюся з трьома з них, а ти візьмеш на себе останнього.
— Без проблем, — відповіла Мочідзукі Чіхая. — Я розберусь із тим, що стоїть найдалі від нас.
Поодиноке світло в залі давали тільки тьмяні свічки уздовж стін. Керівництво вежі явно не дуже довіряло техніці — електроніки тут практично не було.
А от старовинна обстановка пішла на користь Мо Фаню. Тінь Втечі працювала найкраще в тьмяному світлі. Він міг рухатися, де забажає.
Мо Фань перетворився на тінь і повільно поповз уздовж стелі в бік трьох вартових, уважно придивляючись до них. Він просувався поволі, на всякий випадок, якщо серед них виявиться Маг Світла.
Маги Світла були особливо чутливі до рухомих тіней. Вони могли виявити його присутність із сотні метрів. Мо Фань намагався перевірити їх реакції на цій відстані — чи не тягнутимуться їхні погляди до стелі.
За словами Мочідзукі Чіхаї, він мав знешкодити вартових миттєво. У кожного із них була особлива коробочка: якщо натиснути на неї тричі в певному ритмі, сигнал негайно піде назовні. Це дуже напружувало Мо Фаня.
Коли він підповз трохи ближче сотні метрів — Мо Фань мало не вилаявся вголос.
— Та що за невдача?.. — подумки зірвався він, помітивши, як середній охоронець раптом піднімає погляд і дивиться у його бік.
Мо Фань застиг, поглинутий темрявою. Він навіть не смів зводити погляд з нього.
— Ямадзі, ти чого витріщаєшся? — ліниво озвався один із вартових.
— Здається… присутність темряви стала трохи густішою, — відповів Ямадзі.
— Та вся ця вежа під Тіньовою Формацією. Її енергія інколи пульсує — це звична річ. Не накручуй себе через те, що сьогодні когось убили. Той, хто наробив шуму, уже солодко спить у камері в нас за спинами, — відказав перший.
— Я все одно думаю, що треба перевірити… — буркнув Ямадзі.
— Через те, що свічка згасла? — спитав розслаблений вартовий, показуючи на одну з них.
— А, значить через це…
— ХАХА! Зі мною було те саме в перший день служби, перестань себе лякати. Хвилиночку… ще одна згасла!
— Дай гляну… ще одна, і ще… це вже не випадковість!
Чотирьох охоронців різко насторожило те, що кілька свічок уздовж стіни згасли одна за одною.
Щойно вони зробили крок уперед, намагаючись вдивитися в темряву, зі стелі майнули шість примарних спалахів — і шість тіньових шипів безшумно рвонули вперед, вбиваючись точно в тіні трьох охоронців.
Перший шип скував їхні рухи. Другий — скував їхні думки.
Удар Мо Фаня був чистим і точним. Він напав рівно в той момент, коли охоронці відволіклися, повністю паралізувавши їх — і тілесно, і ментально. Вони не могли навіть поворухнутись, не те що спробувати накласти закляття.
— Засідка! — закричав той, що стояв якнайдалі. Він миттю вихопив сигналізатор.
Він встиг натиснути кнопку лише раз — бо з темряви рвучко вискочила сіро-блакитна демонічна гілка і вихопила прилад просто з його руки перш ніж він встиг натиснути вдруге!
Охоронець заверещав, але демонічна гілка була надто швидкою. Вона вмить обвила йому ноги, талію та рот.
За кілька секунд він перетворився на кокон. Хоч ця гілка й була не така величезна, як та, що колись зв’язала Мо Фаня під час їхнього двобою, проте результат лишався той самий — охоронець був цілковито скутий і не міг поворухнути навіть пальцем.