Двері до кімнати були зачинені. Та для такого, як Мо Фань, що вже став мастаком нишком проникати в жіночі покої пізно вночі, це зовсім не була перешкода. Якщо у кімнаті є вікно — він туди потрапить.
Чітка людська тінь притислась у кутку, а тоді беззвучно прослизнула всередину через напіввідкрите вікно. Вікно було в старовинному стилі, ще й із шторою, яка могла б завадити, але Мо Фань легко впорався й із цим.
— Гм, її немає. Як я й думав, — Мо Фань оглянувся. Кімната була порожня, хоч світло й горіло.
Усередині панував змішаний стиль — трохи ретро, трохи сучасності. Всюди панувала ідеальна чистота, усе було розставлено так охайно, що було аж ніяково. Навіть ліжко було застелено ідеально — без жодної складочки. На туалетному столику були складені флакончики парфумів, креми для рук, засоби для волосся, підставка з прикрасами, стрічками та шпильками. На вішаку висіло кімоно…
Гм?
Кімоно видалося знайомим. Здається, саме в ньому вона була сьогодні. На ньому ще лишився її тонкий, спокусливий аромат. Мо Фань вдихнув глибше — і перед очима одразу постала струнка постать Мочідзукі Чіхаї під тим кімоно.
— От же аромат… Чому тут так пахне, навіть коли її немає… — Мо Фань уловив інший запах. Він ішов із ванної.
Раптом дверцята ванної рвучко відчинилися. Спершу з-за них вийшла гладенька, блискуча від води нога. Мо Фань відчув, як у нього різко підскочив адреналін.
Він дивився вниз — інстинктивно повів погляд угору вздовж цієї спокусливої ноги.
Фіолетовий рушник прикривав найголовніше, але не був обгорнутий навколо тіла — просто звисав попереду, доки вона витирала волосся. Мо Фань бачив її гладенькі стегна, тонкий, витончений таз…
Він ковтнув і підняв погляд вище. Як він і думав — цього маленького рушника зовсім не вистачало, щоб прикрити її розкішні груди. Неймовірна пружність, нефритово-білий відтінок, ідеальна форма…
— Бака! (ідіот)
Мочідзукі Чіхая витиралась рушником. Вона геть не очікувала побачити когось у своїй кімнаті. Проте вона миттєво зреагувала — притиснула рушник до тіла й змусила магічну лозу зірвати з вішаку кімоно!
У наступну мить вона накинула кімоно на себе, стріпнувши мокре волосся.
На все пішло менше секунди. Мо Фань навіть не встиг насолодитися її спокусливим тілом.
— У тебе п’ять секунд на пояснення. Якщо воно буде недостатньо переконливим — помреш, — щоки Мочідзукі Чіхаї палали, але очі були крижано-холодні.
— Це… це непорозуміння, я не знав, що ти…
— Дві секунди, — різко обірвала вона.
— Та почекай, не гарячкуй!
— Три секунди! — її погляд став ще гострішим. Чорні демонічні гілки вже виростали зі стін, перекриваючи вихід. Якщо Мо Фань не знайде вагомого пояснення — йому кінець.
— Демонічне Дерево! Я бачив на підйомному мості до Східної Вартової Вежі Демонічне Дерево, дуже схоже на твоє. Я подумав, що це була ти, тому й прийшов перевірити. Я не знав, що ти в кімнаті… та ще й у душі… Я не той, ким ти мене вважаєш! — випалив Мо Фань на одному подиху.
— Сім секунд, — холодно сказала Мочідзукі Чіхая, коли він закінчив.
— Повір мені, я щойно був на верхньому поверсі. Я справді бачив Демонічне Дерево, точнісінько як твоє. Інакше з якої радості я би ліз до тебе в кімнату?! Я справді не така людина! — випалив Мо Фань.
Мочідзукі Чіхая холодно дивилася на нього. В її погляді спалахували смертельні іскри.
Її мокре волосся спадало вздовж спини, краплі води падали на підлогу. Атмосфера в кімнаті була гнітюче напруженою.
— Ти сказав… що бачив таке саме Демонічне Дерево, як те, що я викликаю? — промовила Мочідзукі Чіхая, підкреслюючи кожне слово.
— Саме так! Твоє Демонічне Дерево — сіро-блакитне через Твоє Насіння Душі, а форма гілок — як у китайського дзвіночка… Я бачив таке саме Демонічне Дерево у Східній Вартовій Вежі. Воно схопило трьох вартових і жбурнуло їх із мосту. А блискавки розірвали їх на попіл! — вигукнув Мо Фань.
— Розкажи все від самого початку, — сказала Мочідзукі Чіхая незворушно.
Мо Фань зітхнув з полегшенням, відчуваючи, що напруга спала.
Але перш ніж він устиг хоч трохи розслабитися, позаду жінки виросли дві сіро-блакитні квітки дзвіночка. З пелюсток раптово висунулися гострі, схожі на шпильки, шипи — просто в бік обличчя Мо Фаня!
— Якщо ти хоч на крихту мені збрешеш… гм! — промовила Мочідзукі Чіхая.
Холодний піт залив Мо Фаня. Люди кажуть, що цікавість убиває кота. Він лише хотів перевірити свою здогадку — а в результаті випадково заліз до жінки в кімнату, коли вона була у душі. Ну просто ідеальний момент… хоча, чесно кажучи, її тіло було таким гарячим, що від одного погляду аж кров закіпала!
Мо Фань навіть не смів далі уявляти. Він швидко виклав усю послідовність подій.
Мочідзукі Чіхая вже чула про гігантську морську істоту. Ба більше, опис Мо Фаня про верхній рівень, солдата Сяо Чже та вартових біля підйомного мосту повністю збігався з реальністю. Вона була змушена повірити, що він каже правду.
— Я не брехав тобі; Демонічне Дерево миттєво вбило трьох вартових. А ще я чув крики про допомогу, коли стояв на мосту. Хтось там вирізає людей у Східній Вартовій Вежі, але Мочідзукі Кен просто вигнав мене! — сказав Мо Фань.
Він ніяк не міг збагнути, що саме намагаються приховати у Східній Вартовій Вежі. Видовище, як трьох людей розірвала на попіл магічна формація, ніяк не виходило з голови і морозило зсередини!
Мочідзукі Чіхая схилила голову — вираз її обличчя став складним, суперечливим.
У кімнаті запала тиша. Після душу від жінки линули теплі пахощі, що аж паморочили голову. Мо Фань крадькома глянув на неї — і образ загиблих вартових вмить потонув у зовсім інших, геть недобрих думках. Кров знову заграла в грудях.
— Навіть якщо ти кажеш правду, факт залишається фактом: ти пробрався до мене в кімнату й побачив мене голою. Я передам тебе тим, хто розбереться. У Світовому Студентському Турнірі ти більше не братимеш участі. Тебе скоро відправлять назад у твою країну — чекати покарання, — холодно пообіцяла Мочідзукі Чіхая.
— Старша сестро… я справді не хотів цього, може… владнаємо це між собою? — Мо Фань миттєво відчув, як голова тріщить.
— Добре.
Мо Фань завмер.
-Та щоб її… Невже вона справді мусила відповідати так різко? Вона що, серйозно готова вирішити це приватно?-
Хоча, знаючи Мочідзукі Чіхаю, він ні за що б не повірив, що вона така проста й поступлива. Можливо, вона збиралася вимагати від нього щось куди гірше…