— Та що за… чому мені ніхто не дасть нормально виспатися? — Мо Фань позіхнув і підвівся з ліжка. На ньому все ще була біла піжама.
Інших теж розбудила сирена. Всі вийшли на балкони біля своїх кімнат.
Мо Фань помітив миготливе червоне світло. Воно нагадувало Сигнал Кривавої Тривоги. Обличчя Мо Фаня одразу похмурніло:
— Серйозно? Хочу знати — я що, приречений на те, що в кожному місті траплятиметься якась катастрофа?
Придивившись уважніше, він зрозумів, що це не Кривава Тривога. Це був лише сигнал для вартових у Західній Вартовій Вежі.
Охоронці метушилися по всій вежі. Багато хто підіймався на верхній поверх. Мо Фань непомітно змішався з ними й попрямував угору. Йому кортіло дізнатись, що відбувається.
Командир Такаґі та Мочідзукі Кен стояли на самому вершечку вежі, позаду них вишикувались японські солдати. Усі дивилися на ділянку моря приблизно за шість кілометрів від вежі.
Море було на певній відстані від Західної Вартової Вежі. Яскравий місяць відбивався у хвилях, і було видно, що там, у темряві, щось створювало нерівномірні коливання, від яких вода з розбризкуванням билася об каміння.
Саме звідти прийшов сигнал тривоги, але, окрім хвиль, ніхто не бачив нічого підозрілого.
— Що це може бути? — здивовано запитав Мочідзукі Кен.
— Поки не знаємо, — глухо відказав командир Такаґі.
Поблизу кордонів Осаки люди з Західної Вартової Вежі встановили багато буйків. Сенсори реагували лише на живих істот.
Іноді деякі створіння могли викликати спрацьовування сигнальних буйків, але щоб понад сотня спрацювала одночасно — таке траплялося надзвичайно рідко.
Та найважливіше — вони з’ясували, що всі ці буйки спрацювали через одну істоту!
Кожен буйок знаходився приблизно за чотири метри один від одного. Інакше кажучи, істота, що спричинила спрацьовування сенсорів, була гігантською морською тварюкою!
— Командире Такаґі, здається, істота пішла на глибину! — доповів капітан, приземлившись на вежу й прибравши свої Вітряні Крила.
— Втекла? — командир Такаґі був збентежений.
Якщо істота настільки велика, то вона явно мала якийсь намір. Щойно Такаґі збирався наказати солдатам готуватися до битви, як загроза просто… зникла?
— Може, вона випадково зайшла на нашу територію? — припустив Мочідзукі Кен.
— Ні, істота такого рівня точно має інтелект. Вона не може не знати, що це — людські води… — Такаґі трохи помовчав, а потім додав: — Я все ж перевірю. На всяк випадок.
Командир Такаґі призвав величезного звіра. Голова в нього була мов у тигра, а на спині — сірі крила завдовжки вісім метрів у розмаху. Навіть крила гігантського орла виглядали менш велично.
Звір підхопив командира Такаґі й злетів у нічне небо. Лише кілька потужних помахів — і вони вже були за сотні метрів від вежі. Далі істота стала лише маленькою цяткою, що прямувала до місця порушення.
— Це ж Звір Небесного Хребта командира Такаґі. От би мені такого! — із заздрістю видихнув капітан.
— Кажуть, його Контрактний Звір майже дорівнює правителю за силою. Якщо той еволюціонує, командир Такаґі стане найсильнішим Викликачем Осаки! — додав інший капітан.
— Так, він уже давно служить у Західній Вартовій Вежі, хоча маги такого рівня зазвичай отримують призначення на морський фронт у Токіо… е, хто ти такий? Тобі тут бути не можна! — раптом насупився капітан, помітивши непроханого гостя.
Мочідзукі Кен обернувся і побачив молодого хлопця в піжамі.
Той усе ще протирав очі, наче досі не міг остаточно прокинутися.
— Мо Фань, тобі тут не місце, — сказав Мочідзукі Кен.
— Та я просто хотів поглянути, може, чимось допоможу. Здається, всю Західну Вартову Вежу охопила паніка, — здивовано відповів Мо Фань.
— З’явилась гігантська морська істота, але, схоже, вона вже втекла, — мовив Мочідзукі Кен.
Сирена поступово стихала. Західна Вартова Вежа була важливою фортецею, що прикривала берег Осаки, тож охорона тут працювала цілодобово. Іноді тривога вмикалася навіть через дрібниці — нічого незвичного.
— Гігантська істота? Наскільки? — запитав Мо Фань.
— Ми й самі точно не знаємо. Ніхто її як слід не побачив. Лише сенсори спрацювали, але зараз вона вже відступила, — сказав Мочідзукі Кен.
— Так, вона активувала понад сотню буйків. Я вже подумав, що ціла зграя демонів проривається в Осаку. Добре, що це всього лиш якась істота, яка випадково зайшла на нашу територію.
Мо Фань поглянув у бік моря з підозрою. Під місячним сяйвом хвилі знову були рівними й спокійними. У тихій воді відбивалися місяць та зорі — краєвид був навіть заспокійливим.
— Якщо нічого не сталося, тоді я піду спати, — сказав Мо Фань.
— Мм, іди. Якщо щось трапиться, Західна Вартова Вежа впорається, — запевнив Мочідзукі Кен.
— Ну, радий це чути.
— Хлопче, щоб я більше тебе тут не бачив!
— Кхм-кхм, уже йду.
— Сяо Чже, проведи його назад, — Мочідзукі Кен покликав одного зі солдатів.
— Ти говориш так, наче боїшся, що я знову кудись втечу… — буркнув Мо Фань.
Солдат на ім’я Сяо Чже йшов за Мо Фанем буквально по п’ятах, переконуючись, що той не зникне кудись у бічний коридор.
Вони якраз проходили біля підйомного мосту. Мо Фань кинув погляд на опущений міст і здивовано запитав:
— Чому цей міст опущений? Хіба це не заборонена зона?
— Це зміна варти. Не думаєш же ти, що охоронці там сидять тижнями без перерви? — відповів Сяо Чже.
— До речі, а навіщо взагалі потрібна Східна Вартова Вежа? Чому всі роблять із цього таку таємницю… — спитав Мо Фань.
— Це не тв…
Не встиг Сяо Чже договорити, як із неба хлинули товсті, важкі блискавки. З їхнього місця здавалося, ніби енергія магічної формації розриває нічне небо на шматки — і ці блискавки ось-ось промайнуть через підйомний міст та вдарять прямо в Західну Вартову Вежу!