— Чіхая, твій запал зовсім не змінився за всі ці роки. Чому ти женеш гостей, навіть не спитавши, хто вони? — із будівлі вийшов літній чоловік із вусами. Попри сиве волосся, він виглядав жвавим і сповненим енергії, очі блищали, мов у молодого.
— А що тут питати! — вигукнула Мочізукі Чіхая, ледь стримуючи свій гнів. — Цей нахабний хлопчисько щойно заявив, що знесе наші Подвійні Вартові Вежі! І сказав це прямо перед старшою донькою клану Мочізукі! Як я можу таке стерпіти!?
— Спочатку неправа була саме ти, — старий кинув на неї суворий погляд. — Годі. Вони, певно, ті самі почесні гості, яких ми чекали.
— Почесні… гості? — Чіхая скептично примружила очі.
— Старий, твоїй доньці не завадило б повчитися манер. Їй пощастило, що ти з’явився вчасно, бо ще трохи — і я зробив би з її гарненького личка сумоїста, — сказав Мо Фань із кам’яним виразом обличчя.
Старий розгублено кліпнув очима — він не чекав такої відповіді.
А Чіхая від злості аж притупнула ногою так, що її дерев’яне взуття мало не тріснуло! Якщо б її дідусь Мочізукі Кен не втрутився б, вона б уже вчепилася в цього зухвалого хлопця з усієї сили. Та попри всі застереження, той нахаба продовжував дражнити її, ніби навмисне шукав смерті!
— Гадаю, ви — представники національної команди Китаю, які нині проходять тренування. Час, до речі, саме влучний, — Мочізукі Кен вирішив не роздмухувати конфлікт і відразу перейшов до справи.
Почувши це, Ай Цзяньту вийшов уперед і простяг старому свій бейдж.
— Ви навіть не перевірите? — здивувався він. — А якщо ми самозванці?
— Щоб видавати себе за представників національної команди, треба мати неабияку сміливість. Не думаю, що знайдеться хтось настільки дурний, аби прикидатися китайцями тільки для того, щоб викликати на бій наших людей із Подвійних Вартових Веж, — усміхнувся старий.
— Ви досить упевнені у своїх людях, — зауважив Ай Цзяньту.
Не встиг він договорити, як із будівлі вийшов чоловік із пофарбованим у золоте волосся. Було видно, що він почув частину розмови. З самовдоволеною посмішкою він відповів:
— У всій Японії знайдеться небагато тих, хто наважиться кинути виклик Подвійним Вартовим Вежам. Як думаєте, звідки в нас упевненість? Ми легко розберемося, справжні ви чи ні, — достатньо буде подивитися, скільки протримаєтеся в дуелях проти нас.
— Скільки протримаємося? — губи Гун Юя зневажливо скривилися. — Ти це натякаєш, ніби національна команда Китаю не здатна перемогти якихось сторожів посольства?
— Якщо хочеш так думати — твоя справа, — спокійно відповів японець із золотим волоссям.
— Гаразд, тоді не забудь свої слова, коли ти з товаришами лежатимеш на землі. І, до речі, мені зовсім не подобається твоя зачіска, — холодно мовив Гун Юй.
Щойно він це сказав, обличчя Чжао Ман'яня скривилося — настрій різко погіршився.
Він і сам помітив, що японець мав таку саму зачіску, як у нього, але тепер, після слів Гун Юя, це виглядало ще гірше.
— До речі, ви й справді трохи схожі, — втрутився Мо Фань, не втримавшись від жарту. — Чжао Ман'янь, здається, твій тато приїхав до Японії раніше, аби "розважитися", ще до того, як ми взагалі почали наш план. Вражаюче!
— Проведіть наших гостей усередину, нехай відпочинуть. Я організую дуелі, але спершу треба прийняти гостей з гідністю. Заодно покажіть їм наші Подвійні Вартові Вежі, — сказав Мочізукі Кен, запрошуючи всіх до будівлі.
— До речі, — додав Мо Фань, звернувшись до Чіхаї — ми чекаємо ще кількох дівчат. Вони можуть трохи запізнитися, тож прошу, зустрінь їх і впусти, коли вони прибудуть.
Лоб Чіхаї вкрився чорними лініями — вона ледь стримала себе.
— Ти що, вважаєш мене покоївкою, яка стоїть на вході?! — вигукнула вона, спалахнувши.
— Якщо хочеш так думати — твоя справа — байдуже відповів Мо Фань, повторюючи ту саму фразу, яку кілька хвилин тому сказав японець із золотим волоссям.
Чоловік обернувся й кинув на Мо Фаня непривітний погляд.
Коли вони увійшли до Західної Вартової Вежі, то побачили, що головне приміщення розташоване на верхніх поверхах. Простір між стінами та фундаментом будівлі займали струмки й водойми неправильної форми. Окрім боку, що виходив до урвища, інші три сторони були однаковими.
Вода в них була кришталево чиста: видно було опале листя, що плавало на поверхні, каміння на дні, і навіть тінь від листків, що лягала на ці камені.
Здавалося, що там було мілко, проте насправді там було досить глибоко — просто вода була настільки прозорою, що створювала ілюзію легкості.
Поверх неї пролягали дерев’яні настили, вузькі доріжки, павільйони — мережа переходів тяглася довгим шляхом аж до нижнього рівня Західної Вежі.
Вежа поділялася на три поверхи.
Нижній складався переважно з просторих залів, переплетених так заплутано, що можна було б загубитися — симетрія в усьому, однакові стіни, однакові зали, і жодного орієнтиру.
Сходи між залами вели на середній поверх.
Середній рівень — справжнє серце вежі. Тут було все: музей, бібліотека, тренувальний майданчик, зали для медитацій і лекцій, кімнати відпочинку, кузня, лабораторія алхіміка, сховище магічних інструментів — кожна зала виблискувала розкішшю.
Верхній поверх був закритим для відвідувачів. Там розміщувалися військові наради, обсерваторії, кімнати для варти, магічні вежі, що підтримували бар’єрні формації. Вхід туди мали лише обрані.
Попри все, саме середній рівень вражав найбільше. Це було місце, де кожен маг міг знайти все необхідне для культивації — ідеальне місце для тренувань.
Золотоволосий чоловік та Мочідзукі Чіхая провели їх далі, до урвища.
На подив Мо Фаня, перехід, що звисав у повітрі, починався лише з великої оглядової вежі на верхньому рівні.
А якщо туди вхід заборонено, це означало, що вежа на протилежному схилі — теж заборонена зона.
Найцікавіше ж було інше: міст між двома вежами не був звичайним переходом — це був підіймальний міст. Інакше кажучи, щоб перейти через провалля, обидві вежі — Західна й Східна — мали одночасно опустити міст.
— А вежа на тому боці не відкрита для відвідувачів? — поцікавився Мо Фань, у якого, як завжди, прокинувся дослідницький інтерес.
— Це обмежена територія, — відповів японський маг із золотим волоссям.
— Такий гарний замок… шкода, що стоїть без діла, — промовив Мо Фань.
— Я не казав, що він стоїть без діла. Просто тобі туди вхід заборонено, — холодно відказав провідник.
— Гаразд, — кивнув Мо Фань.
Та Чіхая миттю прочитала його намір — її гострі очі пронизали його наскрізь.
— Рекомендую не робити дурниць, — сказала вона холодно. — Підйомний міст — єдиний шлях до Східної Вежі. Скелі, небо й сама гора по той бік захищені могутніми формаціями. Попереджаю — будь-хто, хто спробує наблизитися до Східної Вежі, обернеться на попіл, якими б сильними вони не були.