Монахів відвезли до лікарні. В Японії, звісно, теж були власні місцеві мисливці, але після того, як проблему вирішили, монахи не хотіли жодних нових неприємностей.
Повернувшись до храму Яньмін, Мо Фань одразу рушив до кімнати, де відпочивала Му Нінсюе, і побачив, що вона вже прийшла до тями. Нань Жунні саме годувала її запашним грибним супом.
Побачивши, що з нею все гаразд, Мо Фань нарешті полегшено всміхнувся.
— Дивно… — озвався Чжао Ман’янь, потираючи очі. — Здається, я спав дуже довго. Чому ж сонце тільки-но заходить?
Виявилося, що цей бовдур і досі не мав жодного уявлення, що сталося. Мо Фань навіть не став утруднювати себе поясненнями.
— Коли ми повернулися, — озвався Цзян Юй, — усі ті, в кого було викрадено душі, теж прокинулися. Але їхні душі занадто довго були відірвані від тіл. Вони втратили надто багато енергії. Навіть якщо зможуть прокинутися — їхні тіла залишаться надзвичайно слабкими, а тривалість життя скоротиться. Відновити пошкоджену людську душу — майже неможливо.
— Кажуть, у Японії безліч привидів, — буркнув Чжао Ман’янь. — І ми, варто було лише приїхати, вже натрапили на одного. От же ж пощастило!
— Магічна асоціація міста Сісюн, мабуть, уже проводить розслідування, — сказала Нань Юй. — Скоро вони дізнаються, що ми тут знаходимось незаконно. Треба вирушати якнайшвидше. До Токіо ще далеко.
Сісюн був найзахіднішим містом Японії, тоді як Токіо — на сході. Тобто їм доведеться перетнути майже всю країну. Без літака це буде дуже довга дорога.
Наступного ранку команда вже була готова покинути місто Сісюн. Нань Жунні ходила по подвір’ю з чашею ліків у руках.
— Хтось бачив Чжао Ман’яня? Він ще не випив своє зілля, — запитала вона.
— Ні, — озвався Мо Фань. — Не може бути, щоб він знову зник ні світ ні зоря! Тільки не кажи, що з ним знову щось трапилось…
— Он він! — крикнув Цзян Юй, показуючи на стежку, що вела за гору.
Чжао Ман’янь саме поспіхом повертався з того боку. Гун Юй, який досі тримав образу, холодно гаркнув:
— Може, ти вже перестанеш тікати, куди очі дивляться? Ти взагалі розумієш, що ми тут не на відпочинку?
Чжао Ман’янь проігнорував його. Натомість, він підійшов до Мо Фаня, штовхнув його ліктем і прошепотів:
— Слухай, мені треба тобі щось розповісти. Минулої ночі я бачив дуже довгий сон, він був пов’язаний із храмом за горою. Сон був настільки заплутаний, що й не знаю, як пояснити, але я відчуваю — у всьому цьому є якийсь сенс…
— Ем… тобі ніхто не сказав, що сталося? — запитав Мо Фань.
— Що сталося?.. Ех, не важливо, — відмахнувся той. — Коли я прокинувся, то одразу пішов за гору. І знаєш, що там знайшов? — його голос став загадковим, а очі блиснули захватом.
— Дай угадаю — дерев’яну тріскачку з вирізаними на ній стародавніми символами? — сухо відказав Мо Фань.
Чжао Ман’янь остовпів. Потім підняв великий палець і вигукнув:
— Ти, чорт забирай, геній! Як ти здогадався? Це справді була дерев'яна тріскачка! Місце було точнісінько таким, як у моєму сні. Я забрав її із собою — це точно якась реліквія!
Він обережно розгорнув шмат тканини, який тримав у кишені. Всередині лежала та сама дивна дерев’яна тріскачка з покинутого храму.
Мо Фань одразу відсахнувся, зробивши кілька кроків назад.
Чжао Ман’янь здивувався ще дужче.
— Ей, ти чого? — пробурмотів він. — Злякався якоїсь тріскачки?..
— Свята мати, як ти взагалі її забрав?! — Мо Фань з недовірою дивився на моторошну дерев’яну тріскачку.
— Як забрав? Руками, звісно… — Чжао Ман’янь розвів руками й зітхнув. — Знаю, що красти — погано, але ж храм напівзруйнований. Хіба не краще, щоб я забрав її, ніж залишати її там гнити? До того ж… коли я спав, мені здавалося, ніби вона мене кликала. І мій сон був якось пов’язаний із нею. Думаю… це доля, що я її знайшов, — сказав він цілком серйозно.
Мо Фань не міг второпати, що відбувається. Насправді вони вже поверталися до покинутого храму після битви з Нарою Орісорою, щоб вирішити, що робити з цією посудиною. І на свій подив виявили, що магічний замок на тріскачці залишався таким же міцним, як і раніше — до неї навіть торкнутися було неможливо.
А тепер — Чжао Ман’янь не лише торкнувся, а ще й забрав її із собою!
Чому ж замок не зупинив його?
— Нань Юй, подивись-но, — Мо Фань відчув щось недобре й швидко покликав дівчину.
Нань Юй обережно провела кілька перевірок і з подивом виявила: тріскачка тепер була пов’язана з душею Чжао Ман’яня. Та вона не могла точно сказати — чи тому, що посудина колись уже торкнулася його душі, чи, можливо, тому, що втратила свого попереднього власника.
Мо Фань спробував доторкнутися до неї сам. І, як він і очікував, жовта захисна сила спалахнула й різко відштовхнула його. Чжао Ман’янь так злякався, що навіть випустив тріскачку з рук.
Та варто йому було знову підняти її — усе виглядало цілком нормально, без жодної загрози.
Нань Юй насупила брови й на мить замислилася. Потім подивилася на Мо Фаня й тихо кивнула — мовляв, відійди зі мною.
Вони відійшли вбік.
— Що там? — запитав Мо Фань. — З тією тріскачкою щось не так? Мені вона здається злою. Може, краще залишити її тут?
— По-перше, — відповіла Нань Юй спокійно, — я думаю, тріскачка вибрала собі нового власника — Чжао Ман’яня. Його душу викрали першою, тож, гадаю, це якось пов’язано з тим «сном», що він бачив. Але, якщо чесно, я не вважаю, що це був сон. Його душа просто занурилася всередину посудини, і він… отримав її схвалення.
Магічний замок реагував не лише на Мо Фаня — він спрацьовував, коли до тріскачки торкалися інші, навіть Му Нінсюе.
— Таке взагалі можливо? — Мо Фань був ошелешений.
Невже Чжао Ман’янь просто проспав і став власником якоїсь магічної реліквії?
— У нормальних умовах, — продовжила Нань Юй, — новим власником мав би стати ти, адже саме ти знищив демонічного духа, що жив у цій посудині. Але… тріскачка тебе не просто не визнає — вона тебе уникає. Хоча, мабуть, «уникає» — не те слово. Вона боїться тебе.
Вона зробила паузу, вдивляючись у нього.
— З того, що я знаю, ця тріскачка, ймовірно, і створила того демонічного духа, бо довгий час була без господаря. Той, хто перемагає демонічного духа, зазвичай і стає новим власником. Але тебе вона відштовхує навіть сильніше, ніж раніше. Єдине пояснення — ти вже маєш свою Життєву Посудину, і її рівень вищий, ніж у цієї.
Нань Юй уважно глянула на Мо Фаня.
Той мимоволі потягнувся рукою до Маленького Кулона-Вугра на шиї, але зупинився, побачивши її пронизливий погляд.
— Я права, Мо Фань? — у куточках губ Нань Юй з’явилася легка усмішка, а очі блиснули — так, ніби вона прочитала його думки наскрізь.