Бірюзово-зелене небо, золота пустеля...
Височенний велетень ішов рівним кроком. Кожен його крок зрівнював із землею цілу піщану дюну, здіймаючи хмари піску в повітря.
Голова гіганта здіймалася до самих небес, а ноги занурювалися в пісок. Він був схожий на гору, що повільно рухається. Дикі полчища скорпіонів і змій, які жили серед пісків, одразу розбігалися, побачивши цього велетенського загарбника...
Дикі Змієподібні Скорпіони були найжахливішими створіннями Такла-Маканської пустелі. Їхня середня сила дорівнювала рівню Воїна, а глибше в пісках водилася велика кількість командирський створінь — Смертоносних Чумних Змієподібних Скорпіонів. Якщо й існує в Китаї місце, де поєднуються найбільша небезпека та найбільші скарби, — то це саме Такла-Макан. Щороку тут гинуло понад десяток іноземних магів, і рівень виживання був украй низьким!
Попри лиху славу, багато хто все одно наважувався випробувати долю. Адже пустелю не просто так називали Золотою — ризик був величезний, але й нагорода могла бути такою ж!
Та нині в Такла-Макані з’явився непрошений гість. Його велетенська, мов гора, постать примусила навіть орди Змієподібних Скорпіонів тремтіти від страху. Жодне створіння не насмілилося чинити опір, коли вторглися на їхню священну територію...
Зграї Диких Змієподібних Скорпіонів одразу відступили, та все ж серед них були й могутні присутності.
Коли Колосальний Зомбі заглибився далі в їхні володіння, на одній із дюн виринули понад десять Смертоносних Чумних Змієподібних Скорпіонів. Кожен з них був заввишки понад п’ятдесят метрів, чорний, як смола. Їхні хвости й клешні палали яскраво-червоним — від густої отрути, що в них текла...
Один такий Смертоносний Чумний Змієподібний Скорпіон займав цілу дюну. Його тіло майже змусило піщану дюну обвалитися під власною вагою. Пустельні вовки, що тікали неподалік, здавалися поряд з ним жалюгідними черв’яками.
Понад десяток істот рівня Командира стояли дугою, немов оберігаючи щось у центрі.
Раптом серед тих дюн затремтіла земля, і чотири піщані пагорби почали підніматися.
Вони поволі здіймалися, відкриваючи гігантське тіло істоти, що спала під ними. Вона була втричі більшою за будь-якого Смертоносного Чумного Змієподібного Скорпіона. Піщані дюни поступово перетворилися на піщану бурю, коли досягли певної висоти, і сипалися вниз уздовж блискучого, чорного, наче смола, тіла істоти.
Вісім довгих, мов списи, лап встромилися в пісок. Відстань між передніми й задніми ногами перевищувала довжину футбольного поля!
На передніх лапах була пара жахливих клешень. Ледь торкнувшись ними землі, істота могла розітнути навпіл цілий піщаний пагорб!
Те, що стояло серед своїх підлеглих, було безперечним володарем пустелі. Давно вже жодне створіння не насмілювалося кинути йому виклик. Більшість білих кісток, що лежали під пісками, були його роботою.
Пекельний Скорпіон!
Так, це був той самий легендарний Пекельний Скорпіон!
І тепер навіть його, хазяїна пустелі, змусили насторожитися. Навколо нього гуртувалися Командири, утворюючи оборонне кільце перед загарбником.
Але навіть така величезна істота, як Пекельний Скорпіон, виглядала малою поруч із тим, хто вторгся — колосальним велетнем, що нагадував ходячу гору!
Пекельний Скорпіон розлючено заревів, попереджаючи чужинця, що той ступив на його територію.
Колосальний Зомбі зупинився. Він холодно глянув униз — просто на володаря Такла-Маканської пустелі. Та все ж не кидався в бій. Здавалося, він чекав наказу від людини, що стояла в нього на голові. Без дозволу він не насмілювався рухатись.
Пекельний Скорпіон теж був надзвичайно гордий. Він уже збирався кинутися на супротивника, коли раптом помітив щось — маленьку постать на голові велетня. Його очі розширилися, і він застиг, не зводячи погляду з тієї крихітної фігури.
Людина на вершині велетня подивилася вниз. Її чорні, мов ніч, очі випромінювали моторошне, крижане сяйво, що ковзнуло піском...
Пекельний Скорпіон несвідомо відступив на кілька кроків.
Тим часом Командирські Смертоносні Чумні Змієподібні Скорпіони довкола тремтіли від жаху. Дехто з тих, хто був слабшим, узагалі зарився глибоко в пісок і більше не показувався.
Хоч вони й мали захист володаря пустелі рівня Правителя, і самі належали до рівня Командира, та лише один погляд із тієї моторошної висоти повністю знищив у них будь-яке бажання битися...
Колосальний Зомбі рушив далі й спокійно ступив повз Пекельного Скорпіона.
Пекельний Скорпіон застиг на місці. Він навіть не наважився повторити свій рев, не кажучи вже про те, щоб напасти на Колосального Зомбі, який проходив просто перед ним.
Пустеля продовжувала тремтіти від кожного важкого кроку. Колосальний Зомбі поволі зникав у далині, та навіть після цього, Пекельний Скорпіон не зрушив з місця.
Велетень прямував до Тяньшаньських гір. І лише коли той зовсім зник із виду, Пекельний Скорпіон нарешті розвернувся й подивився йому вслід. Але страх перед тією людиною все ще жив глибоко в його душі...
Такий же безкрайній, як і пустеля, але сяючий синню, Тихий океан розкинувся перед очима — заворожливо прекрасний і водночас сповнений таємничої загрози.
Навколо не було видно ані острова, ані жодної хмаринки — здавалося, ніби все потонуло в безкраїй синій площині, де неможливо визначити навіть напрям. Лише нескінченні хвилі штовхали корабель уперед!
Мо Фань, уродженець гір, уперше опинився посеред моря. Спершу він був у захваті, та згодом більшість часу просто грав у карти з товаришами...
Жодних людей, жодних морських чудовиськ, жодних островів — лише вода, вода й ще раз вода. Дні тягнулися нестерпно.
Мо Фань не міг збагнути: невже для тренування справді треба було пливти так далеко? Хіба не простіше було б просто долетіти літаком до Японії? У результаті він міг лише грати в карти або медитувати на кораблі — жахлива нудьга!
— До речі, ви ж маги води, — буркнув Мо Фань, утративши терпіння. — Не можете зробити так, щоб корабель ішов швидше?
— Можемо, але це виснажливо, — відповів Чжао Ман’янь.
— То вважайте це тренуванням. Скільки ми ще будемо плисти до Японії з такою швидкістю? — підбурив їх Мо Фань.
— Гаразд, спробуємо!
Усі погодилися, що корабель справді надто повільний. Ті, хто володів стихією води, почали по черзі чаклувати — і судно перетворилося на справжній швидкісний катер, що мчав океаном, мов стріла.
Стояти на палубі, дивлячись, як хвилі розтинаються навпіл, а бризки хльостають в обличчя, було неймовірно приємно!