— Я чув, що міські люди слабкі на витривалість — трохи пройдуть, і вже жаліються, що треба перепочити. А ви йдете й ідете, навіть не спітніли! — сказав Лю Мен, відверто вражений.
Навіть красуні, що йшли з ними, дихали рівно й спокійно. Він ніяк не міг збагнути, чому в селі завжди казали, що міські — розніжені. Усі ці люди мали витривалість кращу, ніж у нього самого!
— Чув коли-небудь про Магів? — запитала Цзян Шаосюй. Уперта й кокетлива, вона, схоже, вирішила сповна скористатися нагодою, щоб піддражнити юнака.
— Ще б пак! — Лю Мен одразу пожвавішав. — У нас у селі один хлопець вступив до магічної школи. Ви б бачили — сяючі вогні, блиск, прикраси! Потім він ще й одружився з найвродливішою дівчиною в селі, Ланьхуа! Дядько казав, якщо я теж стану Магом, то зможу одружитися з будь-якою дівчиною, котра мені сподобається!
Цзян Шаосюй ледь помітно вигнула губи в спокусливій усмішці:
— А та Ланьхуа… була така ж гарна, як я?
Лю Мен, який досі не мав нагоди стояти так близько до жінки з таким шовковистим волоссям, аж розгубився. Його засмаглі щоки порожевіли.
— Не… навіть близько ні, — пробурмотів він тихо.
— То виходить, я менш гарна? — мовила трохи ближче Цзян Шаосюй, хоч відповідь знала наперед.
— Вона… вона не така гарна, як ти, — пробелькотів хлопець, запинаючись.
— Лю Мен, скажи мені, — прошепотіла вона, — якщо я — Магеса, дуже сильна Магеса, то я можу сама вибрати будь-якого чоловіка в селі, який мені сподобається?
— Я… я не знаю, — розгублено пробурмотів Лю Мен, не знаючи, що відповісти.
Поки він намагався щось придумати, Цзян Шаосюй тихо засміялася, немов лисиця, що грається зі здобиччю. Лю Мен почервонів і напружено опустив голову, хоч йому неймовірно кортіло хоч краєм ока подивитись на неї ще раз…
— Як там казали… навіть свята не встоїть перед отаку. Цей Лю Мен вже пропав — надто молодий, надто наївний, — прокоментував Чжао Ман’янь, ідучи поруч із Мо Фанем.
Мо Фань лише кивнув.
Справді, усе відбувалося саме так, як описав Чжао Ман’янь. Спочатку Лю Мен лише нишком поглядав на Му Нінсюе, але під безупинними жартами та примхами Цзян Шаосюй його захисні мури швидко розтанули. Ще трохи — і він готовий був би впасти перед нею на коліна, мов перед спокусливою лисицею.
Шлях пішки на тридцять кілометрів забрав чимало часу.
Лю Мен навіть не здогадувався, що подорожує серед сильних Магів. Їхні кроки були легкі, немов підсилені чарами різних стихій, тож рухалися вони значно швидше за звичайних людей.
Сам Лю Мен уже ледве дихав, тоді як Ай Цзянту все ще вважав, що вони йдуть надто повільно.
Та без провідника їм не обійтися — інакше вони давно б залишили хлопця позаду.
Лише під вечір перед ними нарешті відкрився той самий залив, про який згадував старий рибалка.
Вид був чарівний: вода сяяла від сонця, а берег злегка вигинався, утворюючи спокійну бухту. Єдиним мінусом було те, що навколо все заросло бур’яном — ніхто тут не дбав про землю.
Просуваючись далі вглиб, вони помітили кілька споруд — нові, високі будівлі, розташовані півколом уздовж затоки. Усе виглядало саме так, як полюбляють описувати ріелтори: сучасні апартаменти з мальовничим видом на море.
Будівлі щойно звели, проте навколо панував безлад: купи сміття, недороблені ділянки, робітники, що тинялися поруч. Та навіть попри це, можна було здогадатися — квартири тут продаватимуть за шалені гроші, адже краєвид і місце просто ідеальні.
Коли вони піднялися на невеликий пагорб, перед ними розкинулася картина цілого міста, розташованого неподалік від океану.
Фейняо!
Місто середнього розміру — значно більше, ніж Бо, але й далеко не настільки грандіозне, як мегаполіси Ханчжоу, Шанхай чи Гуанчжоу.
— Ось порт, який ви шукаєте, — сказав Лю Мен, показуючи на річку Хай, що текла в океан.
Зазвичай порти не будують просто на березі моря — якщо глибина води недостатня, легко може статися аварія.
Фейняо-Гарбор, без сумніву, був важливим торговим вузлом. У гавані стояло чимало великих кораблів. Річка тут була надзвичайно широка, прямуючи просто у безкрайній океан, а інший її край губився далеко у глибині материка...
— Цікава річ ця річка Хай, — озвався Чжао Ман’янь. — Зазвичай порт таких масштабів буває лише у великих містах, а тут якось тіснувато.
Як спадкоємець фінансової групи Чжао, Чжао Ман’янь без зусиль міг оцінити будь-яку ситуацію, що стосувалася розвитку та економіки.
Якщо чесно, порт був ідеальний: і вихід у місто, і сполучення з океаном — усе робило його надзвичайно вигідною транспортною артерією, здатною приймати судна будь-якого тоннажу.
Зазвичай у межах двохсот кілометрів навколо такого порту не мало б бути жодної бідності. А тут — дивно: села й містечка, повз які вони проїжджали, були ледь розвинені!
— Може, міська рада бездарна, — припустив Мо Фань.
— Неможливо, — заперечив Чжао Ман’янь. — Навіть найгірша міська влада зробила б із таким портом набагато більше. Якби я мав достатньо капіталу, я б негайно вклався сюди. Купив би землю, розвинув би інфраструктуру — і вже через три-п’ять років отримав би шалені прибутки. Та що там, я б навіть усе місто скупив! — сказав він серйозно.
— Тск-тск, як і слід було очікувати від фінансової групи Чжао — одразу хоче місто купити, — буркнув кремезний чоловік із звіроподібною зовнішністю.
Попри свій вигляд, звіроподібний чоловік мав надзвичайно вузьке мислення. Здавалося, він постійно був всім незадоволений, особливо Чжао Ман’янем, який потрапив у команду завдяки грошам.
— Це ж бізнесова можливість, ти нічого не тямиш? — зверхньо хмикнув Чжао Ман’янь.
— Досить, — урвав суперечку Ай Цзяньту. —Ходімо до порту й дізнаймось, чи є якісь кораблі, що прямують у Японію.
— Навіть якщо знайдемо, то що з того? — втрутився звіроподібний чоловік, Цзу Цзімін. — Без перевірки особи нас ніхто не пустить.
— Цзу Чжебу, іноді варто й мізками подумати, — посміхнувся Мо Фань. Він зовсім не вважав, що потрапити на корабель нелегально буде для них проблемою.
(ПП: «Чжебу» — пародійне прізвисько на основі імені японської акторки Айхо Йосідзави (Ji Zhe Ming Bu).)
— Моє ім’я Цзу Цзімін! — вибухнув той, темні смужки гніву проступили на його лобі.
— Мо Фань, маєш якісь ідеї, як розв’язати питання з нашими документами? — спитав Ай Цзяньту, обернувшись.
— У кожного є проблеми, які він сам не може вирішити. Але ми — маги. Ми здатні вирішувати чужі проблеми. У такому великому порту не всі живуть безтурботно... Ми допоможемо тим, хто цього потребує, а вони у відповідь допоможуть нам дістатись до Японії. Усе просто! — сказав Мо Фань.
Він був мисливцем і добре знав: у подібних містах завжди бракує вправних мисливців або магів, яких можна найняти.
У них не залишилося нічого, окрім власних надзвичайних здібностей. Найкращий спосіб їх використати — вирішувати чужі проблеми, працюючи як мисливці чи найманці.
— Легко сказати, — буркнув Цзу Цзімін. — Але хто настільки добрий, щоб переправити кількох людей без документів до Японії? Контрабанда — це злочин!
— Саме тому ми й маємо зробити те, чого звичайні люди не можуть, — відказав Мо Фань.