— Це… це… — старійшина Чу Цзя заїкнувся. Він не міг підібрати слів довгий час.
Те, що вони побачили в Мідному Дзеркалі Зловісного Ока, не було просто Мо Фанем. Це нагадувало демона з Пекла з обличчям Мо Фаня!
— Це ж був скелет командирського рівня… — прошепотів хтось.
— Одним ударом! — додав інший.
Це точно не виглядало по-людськи. Як людина могла володіти такою жахливою міццю!?
Група впливових осіб застигла в подиві. Вони не чекали, що Мо Фань, який здавався ліхтариком, що згас, раптом зазнає такого шокового перетворення. Скелет командир, який домінував над полем бою, був рознесений на куски одним-єдиним ударом!
— Хіба він не той, про кого ходили чутки — що він нібито вижив після Демонічного Експерименту? — вигукнув Яо Нань, згадуючи раптом щось.
Яо Нань і Ду Сяо допомагали військовим прибирати наслідки тих спроб, тож їм щось було відомо про Демонічні Експерименти. Пізніше вони чули й те, що групу Бойових Магів засудили за вбивства невинних у рамках цих дослідів.
Яо Нань і Ду Сяо знали лише, що людей викрадали як піддослідних для Демонічного Експерименту і що ходили чутки, ніби хтось вижив…
Та вони ніколи не думали, що тим «хтось» буде Мо Фань!
Ду Сяо й Яо Нань бачили надзвичайну міць Демонічного Елементу, тож миттєво згадали заборонений експеримент, коли побачили перетворення Мо Фаня.
— Хіба Демонічний Елемент не заборонений? — запитав хтось.
— Що ти кажеш — який ще Демонічний Елемент? — відрізали інші.
— Ду Сяо, ти точно у цьому впевнений? Може, це якась інша сила в ньому, про яку ми нічого не знаємо.
Ду Сяо замовк. Насправді він лише намагався зіставити вигляд Мо Фаня з тим, про що чув. Якщо це й справді був Демонічний Елемент, то поведінка Мо Фаня дещо відрізнялася від моторошних версій експерименту, що їм траплялися в чутках.
Провальні піддослідні, з якими стикався Ду Сяо, мали огидний, потворний вигляд і часто перетворювалися на монстрів без розуму, що вбивали всіх підряд.
Натомість у Мо Фаня, хоч і вирувала демонічна, лякаюча аура, не здавалося, що він втратив розум…
— Припустімо, у нього якесь приховане джерело сили — чи здатне воно перевернути хід бою? Хватить витрачати час на цього нікчему! — Чу Цзя був на межі.
Кому яке діло до того, демон це чи ні — він для них був лише мутованим магом! Чу Цзя завжди підозрював, що з тим хлопцем щось не так, та вони пожертвували стількома життями, щоб супроводити його та його загін у Темну Безодню.
— Боюся, ви мало знаєте про Демонічний Елемент… — промовив командир Лу Сюй.
Як військовий діяч, Лу Сюй був тим, хто міг компетентно говорити про моторошні чутки щодо Демонічного Елементу.
— Навіщо це знати? Просто подивіться на те, у що ми втрапили! — вигукнув Чу Цзя.
— Купка безнадійних людей, усі вони з глузду з'їхали! — пронеслися думки в натовпі.
— Мені байдуже, якщо ви хочете померти, але я не хочу. Якщо вважаєте, що він вирветься з Простору Смерті — лишайтеся тут і чекайте, — розлючено промовив Чу Цзя. — Ваша необачність і стала причиною падіння міста. Хай ваші «незламні характери» поховають вас разом з тим марним мотлохом, що уміє лише ридати!
Справжнє обличчя людини легко проявляється, коли її загнали в кут. Чу Цзя голосно вилив свої найпотаємніші думки.
Чу Цзя нетерпляче покинув місце, залишивши позаду юрбу, що вагалася.
Він пішов разом із кількома тими, хто також прагнув вижити, серед них були й представники влади. Ніхто з них не мав наміру витрачати власне життя заради якогось дрібного Магa. Демонічний Елемент?
Справжні демони — це Салан з Чорної Церкви та верховний правитель армії нежиті, Колосальний Зомбі. А цей юний Маг — зовсім не демон, а радше раб демона!
Жертвувати стількома життями лише для того, аби провести групу Юних Магів до Темної Безодні, було найдурнішим рішенням у їхньому житті!
— Чу Цзя йде з купкою людей... Лін Сі теж із ними, — сказав Цзо Фен.
Полум’я, що кружляло довкола демонічного Мо Фаня, безупинно перетворювалося на диявольські, яскраві вогняні пір'їни що зникали, щойно розчинялися в повітрі.
Він підняв погляд і зустрівся очима з рештками скелетів довкола. Їх було близько чотирьох тисяч. Навіть утративши свого ватажка, скелети все одно сунули на нього. Ці безмозкі створіння й гадки не мали, з ким зіткнулися!
Тінь Душі, що кріпилася до його спини, нагадувала прямоходячого демонічного вовка. Коли Мо Фань простягнув уперед довгий палець, Вовча Тінь нетерпляче відокремилася від його постаті й розділилася на безліч суцільно-чорних духовних тіней...
Вовчі тіні кинулися вперед, мов шалені пориви вітру. Їхні довгі тіньові кігті розметалися в усі боки від того місця, де стояв Мо Фань. Швидкий рух цих пазурів розрізав повітря, здіймаючи пронизливий свист.
Вовки залишалися невидимими — можна було розгледіти лише спалахи блискавично швидких пазурів. Скелети попереду падали першими, за ними валилися й ті, що стояли в глибині. Чорні духовні тіні не просто нищили нежить — вони її жали...
Скелети перетворилися на звичайний врожай. Один-єдиний розмах кігтів — і сотні, а то й тисяча скелетів зникали миттєво. І все це відбувалося за лічені секунди.
Радіус дії тіней був величезним. Навіть ті скелети, що стояли за вісім сотень метрів, ще не встигнувши отямитися, вже були розірвані. Їхні білі кістки знову падали додолу й складалися у довжелезний килим...
Мо Фань залишався на місці. Рухався тільки його палець, яким він керував Вовчими Тінями. Це був далеко не перший випадок, коли він підкорював собі могутніх Тіньових Вовків. Велика різанина на озері Дунтін — справа його лютих тіньових вовків!
І рядові скелети, і скелети рівня воїнів розліталися на шматки від одного лише удару. Кігті різали так швидко, мов чорний шквал. І байдуже, скільки тих скелетів ще залишалося. Коли в Мо Фаня було тільки чотири стихії, його Тінь Вовчої Душі винищила з легкістю десять тисяч велетенських Ящерів. Тепер же вона стала ще сильнішою. Поточна кількість скелетів і близько не могла його наситити...
Усі скелети, що ще мить тому стояли, тепер лежали внизу.
Тінь Вовчої Душі почала розламувати великі кістки на дрібніші, ніби досі не натішилася, змушуючи нежить, у якої вже були зруйновані кристали нежиті, вдруге переживати смерть.
— Назад! — промовив Мо Фань і рушив уперед по кістяному килиму.
Тіньові вовки з усіх боків мчали назад, знову зливаючись у єдину Тінь Вовчої Душі на його спині. Попри свою ненаситну жагу вбивати, вони не посміли ослухатися наказу господаря!
Серед брязкоту кісток демонічний Мо Фань звів голову й поглянув у порожнє небо...
І раптом у напрямку його погляду з’явилися дивні коливання. Срібна цятка поволі розширилася, перетворившись на обертовий вихор!
— Набридло! — глухо буркнув демонічний Мо Фань і рішуче рушив до срібного вихору, що був ще більший за попередні.