Старі сходи були промоклі від дощу, на них залишилися сліди багнюки від кроків тих, хто поспіхом спускався вниз.
Внутрішнє місто не лише було повністю оточене армією нежиті — його ще й огортали холодний дощ та темрява. Люди чекали на сонячне світло, але водночас боялися виглянути назовні й побачити те, що відбувається.
Ніхто не знав, скільки часу вже минуло. Годинник на вежі спеціально закрили від погляду. Ніхто не хотів дивитися на таймер до смерті.
Пара вогняних крил нерівно підлетіла до годинникової вежі. Фігура під крилами ледь не промахнулася повз платформу. Цзо Фен і Яо Нань одразу кинулися вперед, щоб підтримати прибулого.
— Член Ради Чжу Мен, ви в порядку? — запитав Цзо Фен.
— Ми програли, — похмуро відповів Чжу Мен, його голос звучав глухо й надломлено.
— Колосальний Зомбі… навіть ви всі не змогли його здолати? — Цзо Фен спрямував свій погляд у темряву, але не побачив там нічого. Лише могутній рев долинав з того боку.
Чжу Мен напівприсів на підлогу — поранена нога не дозволяла йому встати як слід. Його вогняні крила були роздерті, а обладунки блискавки зруйновані до невпізнання. Потужний Член Ради перетворився на розбитого воїна, в чиїх очах повністю згасла воля до бою.
— Як… як вони там? — запитав Чжу Мен.
Він більше турбувався про Мо Фана та його загін. Багато людей вирушили на битву, та лише менше половини змогли повернутися живими. Чжу Мен на власні очі бачив, як найсильніший маг їхнього війська, Командир Яо Тін, був розчавлений Колосальним Зомбі.
Чжу Мен входив до останньої групи, якій вдалося повернутися в місто. Та навіть він не знав, скільки людей пережило зіткнення з Колосальним Зомбі.
Той виявився значно сильнішим, ніж усі уявляли. Навіть якби Темна Безодня не сунулася до внутрішнього міста, сам один Колосальний Зомбі здатен був зрівняти місто із землею!
— Давайте я вас проведу, самі побачите, — Цзо Фен підтримав Чжу Мена й повів його до дзеркала.
Чжу Мен трохи здивувався. Яо Нань вказав на Сє Сана та пояснив Чжу Мену про Мідне Дзеркало Зловісного Ока.
— ХАХАХАХА~ Ви смішні! Покладаєте всі свої надії на купку дітлахів! — пролунав різкий, пронизливий сміх згори.
Чжу Мен підняв голову й уп’явся поглядом у Великого Диякона Ху Цзіна, чи, точніше, Му Хе, що досі був прив’язаний під годинником.
Му Хе сміявся несамовито, наче демон, який наситився сльозами скорботи. Його зловісне, перекошене обличчя палахкотіло збоченою пристрастю до Чорної Церкви.
У його очах смерть не мала жодної ваги. Він так довго чекав на це свято. І коли воно скінчиться, навіть якщо він помре, то це буде лише знищення його тіла. Його душа підніметься до Вічного Двору Чорної Церкви за заслуги. Там він незабаром насолоджуватиметься дарами, немов боги на Небесах!
(ПП: навіть тут є цей гачок, лол)
Му Хе вбив безліч людей, у тому числі й тих, що загинули в місті Бо. Їхні душі теж опиняться у Вічному Дворі Чорної Церкви — вже як його раби. Його заслуги перед Чорною Церквою зроблять його королем у Вічному Дворі. Решта будуть змушені підкоритися!
Йому вже не треба було нічого робити. Він просто чекав на власну смерть, бо знав: ось-ось він піднесеся до своєї винагороди!
— Цей божевільний! Та навіть убивства замало, щоб втамувати мою лють! — різко вигукнув Яо Нань, з ненавистю дивлячись на Му Хе.
Чжу Мен повністю проігнорував його. Його увага була прикута до Мідного Дзеркала Зловісного Ока.
На його поверхні спалахнула фіолетово-чорна блискавка, утворивши велетенську сітку. Іскри розповзалися по землі. В самому центрі блискавки стояв Мо Фань — мов самотній пліт серед білого шторму, який кидало по хвилях. Корпус був уже майже розбитий, і здавалося, що будь-якої миті пліт піде на дно.
Очі Чжу Мена, похмурі й виснажені, наповнилися шоком від побаченого!
— Він… він усіх їх убив? — запитав Чжу Мен тремтячим голосом.
— Мм, вони всі опинилися в Просторі Смерті, — відповів Цзо Фен.
— Він убив так багато… сам один?
Кістки розкидані по землі, утворювали довгий білий килим, що тягнувся вдалечінь.
А посередині цього килима височів пагорб із кісток, складений із черепів, кінцівок, хребців, ребер, грудин, гомілок, пальців і щелеп скелетів... Усе це було хаотично навалено в одну величезну білу купу, справжнє моторошне видовище!
Мо Фань стояв на вершині гори кісток, охоплений полум’ям. Його дорогоцінна Броня Чорного Змія була вже майже повністю зруйнована. Свіжий потік крові стікав з боку голови, перетинаючи обличчя, і капав на землю...
Він був схожий на стрілу в кінці свого польоту. Навіть легкий подих вітру міг легко звалити його з гори кісток.
Будь-який інший маг уже б заплющив очі та кинувся у купу кісток, шукаючи вічного спочинку.
Та Мо Фань усе ще стояв. Його очі, хоч і затьмарені смертельною втомою, силоміць змушували себе залишатися зосередженими.
— Чжу Мен, добре бачити, що ви повернулися...
Позаду пролунали кроки. У вежі знову зібралися інші керівники, які вирушали готувати план втечі, серед них — Хань Цзі та таємничий чоловік.
Лін Сі, Чу Цзя, Лу Сюй, Фей Цзяо та інші трохи відновили свої сили. Вони були основною бойовою силою, на якій тримався план втечі. Їм належало вивести невелику групу людей і прорватися з міста.
Таємничий чоловік, побачивши, як Чжу Мен стоїть перед Мідним Дзеркалом Зловісного Ока з порожнім поглядом, зрозумів його стан. Він підійшов, поклав йому руку на плече й зітхнув:
— Вони зробили для нас і для міста надто багато. Їхні імена мали б бути в списку тих, кого ми рятуємо, але ми відправили їх на смерть у гробницю, що стоїть уже понад дві тисячі років...
— Так, Чжу Мен, візьміть себе в руки. Важливо дивитися вперед, — підійшов утішити й Фей Цзяо.
— Бути оточеним армією скелетів, ех...
— Вони... вони ще не мертві, — лише через деякий час видавив із себе Чжу Мен.
Його слова вразили всіх.
— Ще не мертві?
Це було неможливо. Відтоді, як вони пішли, минуло вже чимало часу. Навіть маги Просунутого рівня загинули б там кілька разів, не кажучи вже про кількох магів Середнього рівня!
— Подивіться самі! — сказав Чжу Мен, вказуючи на Мідне Дзеркало Зловісного Ока.
Люди швидко підійшли до дзеркала й побачили гору кісток, яка так приголомшила Чжу Мена!
Мо Фань стояв на вершині цієї гори, його руки палали вогнем. Безліч скелетів дерлися вгору до нього, та Мо Фань розкидав їх на шматки своїм полум’ям.
Будь-хто міг зрозуміти, що Мо Фань перебуває на межі сил. Але коли вони побачили гору кісток під його ногами, їхні очі наповнилися сльозами.
— Він ще не мертвий!
— Він справді ще живий!
Усі вже давно відмовилися від надії на Мо Фана та молодих магів, які були їхнім останнім проблиском світла. І ось, на диво для них всіх, він усе ще живий у Проторі Смерті!
Безліч трупів і гора кісток під його ногами стали яскравим свідченням незламного й гордого духу, що жив у його серці!