— Що ти сказав? Срібний вихор затягнув велику кількість нежиті? — здивовано перепитав загадковий чоловік у Магічній Асоціації Годинникової Вежі.
— Чому взагалі раптом з’явився цей срібний вихор? — люди навколо були приголомшені.
За межами бар’єра було мокро від дощу, і одночасно все поглинула безкрая орда нежиті. То що ж це за срібний вихор?
— Це просторовий вир, тунель простору, який може втягувати живих істот і переносити їх кудись іще, — повільно пояснив Хань Цзі.
Усі піднялися на вежу спостереження. І справді, за межами бар’єра в темряві крутився срібний вихор.
Він продовжував засмоктувати нежить, що опинилася поряд. Ті, хто попадав у нього, просто зникали безслідно. А коли вихор розвіявся, на місці залишилася величезна чиста ділянка простору.
— Куди ж поділася ця нежить? — запитав старійшина Чу Цзя з Мисливської спілки.
Срібний вихор тривав недовго, проте легко проковтнув близько двох тисяч мерців. Хоч це й була крапля в морі порівняно з цілим військом, але явище виглядало вкрай дивним!
— То чи можемо ми побачити, що з ними тепер? — Ду Сяо більше хвилювався за Мо Фаня та інших.
Вони пішли на Дев’ять Мостів Смерті й Один Міст Життя. Там не було мідних дзеркал, тож ніхто не знав, що відбувається з тими юнаками.
— Думаю, так. Мідні Дзеркала Злого Ока в гробниці населені душами. Вони слідують за непроханими гостями. Попереднє дзеркало вже полетіло до мосту, який вибрали Мо Фань із товаришами. Гадаю, ми зможемо... он, показує щось, дивіться! — вигукнув Сє Сян.
У мідному дзеркалі відображалася злегка вигнута рівнина. Дивлячись зверху, здавалося, що видно весь цей простір.
— Дивіться, що це там?
— Срібне... це ж срібний вихор?
Люди остовпіли. Той самий вихор, що виник за межами міста, з’явився й у цьому просторі. Найстрашніше було те, що нежить, яку він затягнув, тепер випадала вниз, немов дощ, і гепалася об вигнуту землю!
— Що... що, чорт забирай, відбувається? — усі намагалися збагнути побачене.
Невдовзі вони помітили Мо Фаня, Чжана Сяохоу, Лю Жу та Су Сяолоу внизу, що виглядали крихітними з такої відстані. Спершу вони були єдиними на тій величезній рівнині, але щойно нежить почала сипатися дощем, простір миттю наповнився моторошною, похмурою атмосферою!
— Боюся... боюся, вони вибрали Міст Смерті. Вони тепер у Прості Смерті! — похмуро промовив Сє Сян.
Якби вони вибрали б правильний міст, той привів би їх прямо до трону. Але тепер вони впали в унікальний простір — а це означало лише одне: вони зробили неправильний вибір.
Простір Смерті!
Ті, хто потрапив туди, не мали жодного шансу вижити!
— То це означає, що вони там замкнені? — запитав Яо Нань.
— Унікальний простір обов’язково має вхід і вихід, інакше це був би мертвий простір, до якого просто неможливо потрапити. Сам простір невеликий, приблизно з внутрішнє місто, та й нічого більше там немає. Знайти вихід буде нескладно... але срібний вихор раптово закинув туди близько двох тисяч мерців, і тепер ті спробують їх убити... — сказав Хань Цзі.
— Я б легко розправився з двома тисячами мерців, якби був там. Хмф! Я ж казав, що вони повинні були розділитися й обрати різні мости. Ось і результат — опинилися в Прості Смерті. Як ці діти зможуть впоратися з двома тисячами мерців?! — обурився Чу Цзя.
— Думаю, вони все ж здатні впоратися з двома тисячами, — озвався Яо Нань.
— Згоден. Сила Мо Фаня зовсім не на рівні звичайного середнього мага, — додав Цзо Фен.
— Та як узагалі середній маг може одночасно протистояти двом тисячам мерців? Ти вважаєш мене дурнем?! — Чу Цзя остаточно втратив надію. Його явно роз’їдала тривога.
Загадковий чоловік і Хань Цзі мали похмурий вигляд. Довідавшись, що група опинилася у Прості Смерті, вони відчули безсилля — та ще й тепер, коли нежить ось-ось мала забрати в них життя...
— Старійшино Сє, то це означає, що Мости Смерті насправді не такі вже й страшні? Якщо серед них є маг високого рівня, то хіба не зможуть вони легко впоратися з нежиттю? — поцікавилася старійшина Лін Сі.
Їй теж здавалося ненадійним покладати долю цілого міста на плечі кількох юних магів. Зовсім інша річ — якби серед них був верховний маг або принаймні маг високого рівня.
— Ні, справа зовсім не в цьому. Те, що називають слабким чи сильним, насправді суб’єктивне. Небезпечні місця, про які говорять люди, ніколи не становитимуть загрози для справді могутніх магів. Але у випадку з гробницею Стародавнього Короля навіть заборонений маг не може бути певен, що зможе безпечно пройти крізь неї. Причина в тому, що, згідно з правилами, встановленими Стародавнім Королем, складність випробувань підлаштовується під силу тих, хто вступає в них. Те, що ви зараз бачите у Просторі Смерті лише кілька тисяч мерців, пояснюється тим, що їхня сила ще не надто висока. Але якби там опинилися ви, рівень і кількість нежиті зросли б у рази! — пояснив Сє Сан.
Більшість присутніх у вежі були верховними магами. Вони знали набагато більше, ніж Сє Сан, тому одразу все зрозуміли, щойно почули його слова.
— Виходить, Стародавній Король був не лише засновником стихії Нежиті та майстром стихії Простору, а й володарем хаотичної магії. Навіть не уявляю, скільки ресурсів він витратив на створення цієї гробниці! Та мушу визнати, що я вражений його розумом, навіть попри те, що вона була збудована понад дві тисячі років тому, — заговорив літній учений.
Лише стихія Хаосу могла дати змогу втілити все те, про що сказав Сє Сан.
Серед вимірних стихій магії стихія Простору була найсильнішою. Стихія Виклику — найрізноманітнішою, стихія Музики слугувала переважно для підтримки й відволікання, а стихія Хаосу — наймоторошнішою й найбільш непередбачуваною. Такі вимірні стихії було важко осягнути, а хаотичну — ще складніше!
Та всі були впевнені: Стародавній Король досконало володів і хаотичною магією!
— Близько двох тисяч мерців... сподіваюсь, вони впораються, — озвався Хань Цзі.
— Я думаю, це лише початок. Хоч сила цієї групи й не така вже видатна, але вони ж перебувають у Просторі Смерті. Там у них просто немає шансів вижити, — додав Сє Сан.
Усіх скувала тиша після його слів. Хань Цзі мимоволі глянув у бік внутрішнього міста, охопленого лихом. У його очах згасала надія...