«Якщо я не нащадок, то так в буди. Стрибнути зараз у Темну Безодню нічим не відрізняється від того, щоб попасти в неї, коли вона зміститься сюди, в внутрішнє місто. До того ж, я стояв поряд із Темною Безоднею в Сяньчи, але просторовий вихор не затягнув мене в провалля. Можливо, це й є знак, що я залишаюся нащадком племені, яке переселилося до міста Бо», — промовив Чжан Сяохоу з вимученою усмішкою.
«Якщо ти йдеш, я піду з тобою теж», — твердо сказала Су Сяолоу.
«Хоуцзи, ти справді в цьому впевнений?» — суворо запитав Мо Фань, вдивляючись у Чжана Сяохоу.
«Брате Фань...» — Чжан Сяохоу глянув на нього, і враз у нього перехопило подих. Він говорив далі, стримуючи хвилювання:
«Тут стільки людей загине... Я просто не можу спокійно спостерігати. Жити прекрасно — але лише тоді, коли живі й усі довкола. Я не знаю напевне, чи пов’язана традиція, якої дотримується моя сім’я, із селами, і чи тече в мені ще кров наших предків після стількох років... Але навіть якщо від неї лишилася тисячна чи десяти-тисячна частка, навіть якщо немає жодного сліду... я не хочу чекати, доки Темна Безодня пожере місто. Вона зжере людей, усіх моїх друзів. Якщо місто буде зруйноване, усі загинуть, а я з якихось причин лишуся живим — я впевнений, що просто накладу на себе руки. Бо я міг... врятувати всіх!»
Коли земля вкриється кістками та руїнами, а ті, хто був йому найдорожчий, загинуть поруч, тоді навіть сама наявність родоводу племені міста Бо не принесе полегшення. Він назавжди житиме лише у самозвинуваченні та тіні власного гріха.
Голос Чжана Сяохоу тремтів. Він уже бачив, наскільки жахлива Темна Безодня. Він твердо вірив: найболючіша смерть — це стрибок у неї.
Він боявся. Ніколи ще він не стикався з таким страхом, але його слова були наскрізь щирими.
Він не робив цього, аби здаватися великим. Він просто не хотів бути єдиним, хто виживе. Навіть якщо шанс лиш один із тисячі чи один із десяти тисяч — краще загинути, ніж жити пустою оболонкою.
Його слова відлунювали під міським годинником, врізаючись у серця людей. Навіть Верховні маги з холодними обличчями були зворушені.
Мо Фань спершу збирався переконати Чжана Сяохоу відмовитися, але зрештою сам виявився переконаним.
«Фан Гу, я пив воду Підземного Святого Джерела. Як думаєш, чи витримаю я стрибок у Темну Безодню?» — спитав Мо Фань, звертаючи погляд на Фан Гу.
«Не можу знати напевно, але за тими знаннями, що нам передали, ваше Підземне Святе Джерело з міста Бо значно сильніше за нашу Воду Кун... почекай, ти що, все випив сам? Думаю, нежить у Темній Безодні тобі не зашкодить. Зате сам прадавній предок порубає тебе на шматки!» — відповів Фан Гу.
«Мо Фань, ти теж збираєшся йти?» — Чжоу Мінь глянула на нього з великим подивом.
«Ми все одно приречені. Я краще помру, намагаючись. Ну що ж, у нас є ті, хто стрибне у Темну Безодню. Але як ми туди дістанемось? Не забувайте, що вона ще за кілька кілометрів від воріт Ань Юаня. Ту кількість нежиті, що покриває цей шлях можна спокійно скласти в цілу гору», — промовив Мо Фань.
Це питання одразу завело всіх у глухий кут.
Він мав рацію: Темна Безодня була поза мурами, а вся місцевість кишіла нежиттю. Дістатися туди — вже неможливо!
Чжу Мен відкашлявся у свою бороду й промовив з гордістю:
«Хм, ви думаєте, ми стоятимемо й просто дивитимемося?!»
«Ми прорубаємо вам шлях!» — урочисто заявив Ду Сяо, виходячи вперед.
«Я вже побився об заклад із Лі Юцзяном. Хто наб’є менше нежиті, стане рабом іншого в Пеклі. Можемо починати хоч зараз, уперед!» — вигукнув старійшина Ши Чжень, прямолінійний як завжди.
«Ми виживемо, але парі все одно дійсне!» — відказав Лі Юцзянь.
У погляді Хань Цзі знову з'явився вогонь, коли він побачив, як верховні маги готові зробити свій внесок в спільну справу.
Ця маленька надія розбудила їхній дух після довгого заціпеніння!
Йому лише було цікаво, що зараз відчуває Салан.
«Щоб Салан не зірвав наш план, я особисто проведу їх до Темної Безодні!» — сказав Хань Цзі.
«Президент, ви теж йдете?» — здивовано вигукнув таємничий чоловік.
«Салан тут, серед нас. Я певен, з його підступністю він спробує вбити їх у розпалі хаосу. Я наглядатиму за ними, й б’юся об заклад, що Салан не матиме мужності вийти проти мене!» — промовив Хань Цзі холодним голосом. Він уже виглядав зовсім іншою людиною.
«Гаразд, раз навіть президент готовий битися разом із нами, що нам ще лишається сказати? Усі, кого щойно тримали під вартою, виходять у бій. Лишимо кількох чоловіків, щоб охороняли місто, — про всяк випадок, якщо раптом правитель нежиті надумає напасти!» — віддав наказ командир Яо Тін.
«Чжан Сяохоу, чудова робота, ми пишаємося тобою!» — головний військовий інструктор Фей Цзяо урочисто поплескав Чжана Сяохоу по плечу.
«Темна Безодня дуже скоро зміститься. Треба організувати тих, хто прокладатиме шлях. Ми мусимо провести їх до Темної Безодні!»
«Люди, ви наша єдина надія. Якщо вдасться — ви станете героями. Якщо ні — це вже не має значення. Ми просто зберемося й влаштуємо розкішний бенкет у Пеклі».
«Оце вже інша справа! Чим більше ми впадаємо у відчай, тим дужче тішиться Чорна Церква. Ми не дамо їм цієї насолоди навіть якщо нам доведеться померти. К чорту Чорну Церкву! Хай хтось із них підніметься на дзвіницю й спробує битися зі мною зараз — я замучу їх так, що самі молитимуть про пощаду!»
«Президенте, а що робити з тим Ху Цзінем? Він і досі стоїть на колінах?» — спитав таємничий чоловік.
«Той виродок явно готовий здохнути за Салана, якщо наважився показатися. Прив’яжіть його до годинника, хай усе місто побачить його пику...» — сказав президент.
Му Хе й справді був готовий померти за Салана. Він просто стояв на колінах, немов поклонявся богові. Він цілковито збожеволів!
Вбивати такого вже не мало сенсу. Краще спершу зв’язати його.
Коли вдасться владнати ситуацію, він неодмінно заплатить сповна!
Маги запечатали свідомість Му Хе й закували його в ланцюги, підвісивши на міському годиннику.
Проте Му Хе був готовий до жертви. Він і далі божевільно вишкірявся й марив про фестиваль, апофеоз, Салана, Бога Смерті та інше, немов одержимий.
Люди просто не звертали на нього уваги. Тепер усіх єднала одна мета, і кожен збирався докласти максимум зусиль, щоб її досягти!
«Яо Тін, це всі люди, яких ти зміг зібрати?» — запитав Хань Цзі.
«Це всі, хто доступний. Нам іще треба залишити людей охороняти місто. Інакше, якщо захисний бар’єр впаде, поки ми будемо за мурами, нежить просто увірветься в внутрішнє місто. І результат буде той самий...»
«Він має рацію, треба мати достатньо людей для оборони міста, щоб Чорна Церква не змогла наробити біди в хаосі», — додав Лу Сюй.
«Цього зовсім недостатньо, з такою кількістю ми до Темної Безодні не дістанемося», — промовив таємничий чоловік.
«У мене є план. Але він потребуватиме великих жертв... щоправда, добровільних», — сказав Ши Чжень.
Усі вирази обличчя змінилися, коли почули пропозицію Ши Чженя. Дехто навіть похитав головою.
Та старійшина все одно наполягав:
«Я чітко сказав: це добровільно. Ми маємо зібрати всіх охочих, і незалежно від того, скільки їх буде, мусимо втілити план. Час спливає».
«Тоді... ми розповімо їм правду».
«Звичайні жителі слабкі. Сумніваюся, що хтось із них захоче добровільно піти. Врешті-решт, вони ж не маги...»