— Я не зовсім упевнений, але думаю, що за селом Хуа стежить ще і хтось інший, окрім людей Чорної Церкви. Саме тому вони не стали надто агресивними зі мною. Інакше я вже був би мертвим, — серйозно визнав Чжан Сяохоу.
Мо Фань приголомшено глянув на Лю Жу.
Лю Жу тихо кивнула й сказала:
— Це, напевно, та сама людина, яка дала мені сироватки крові.
— Тоді ти правильно зробив, що прикинувся, ніби втратив пам’ять. Чорна Церква мала б відправити Синіх Дияконів, щоб убити тебе, але оскільки план, пов’язаний із дощем, для них зараз у пріоритеті, Сині Диякони не з’являться так просто, їм доводиться бути ще обережнішими... — кивнув Мо Фань.
Та попри це, Мо Фань аж потом вкрився, коли ще раз оцінив ситуацію.
Він і справді підозрював, що Чжан Сяохоу лише вдає з себе дурника для прикриття, але й гадки не мав, що за ним стежать стільки людей!
— То що ж ти побачив? — нарешті не витримала Су Сяолоу.
Тепер, коли вони позбулися шпигуна Хон Цзюня, Чжан Сяохоу нарешті міг розповісти їм правду.
— Так, що ти побачив? — голос Мо Фаня потемнів.
Чжан Сяохоу зазнав таких страждань лише для того, щоб зберегти ці відомості. Отже, вони були надзвичайно важливими й могли бути пов’язані з величезною змовою, що нависла над містом!
— Він був у масці, я не зміг його впізнати, але люди Чорної Церкви називали його Великий Диякон Ху Цзінь, — сказав Чжан Сяохоу.
— Великий Диякон Ху Цзінь? — здивувався Мо Фань.
— Він керує всіма Синіми Дияконами Чорної Церкви, права рука Салана. Він повинен відігравати надзвичайно важливу роль у цій змові... — Фан Гу повільно вийшов із тіні й холодно глянув на переляканих селян.
— Звідки ти знаєш? — спитала Лю Жу.
— Я мав контакт із Чорною Церквою раніше. Спеціально залишив одного з них живим, щоб дізнатися, хто мене переслідує. Він виявився впертим, тому довелося пригрозити йому перетворенням на нежить, аби змусити розкрити всі карти, — відповів Фан Гу.
— Але ж Чорна Церква надзвичайно суворо приховує особистості своїх членів. Якби та жінка ще була б жива, можливо, ми б дізналися більше, — сказала Лю Жу.
— Забудь, — знизав плечима Фан Гу. — У такій масштабній справі Сині Диякони відповідають лише за невелику частину. Вони не знають деталей. Якщо ми справді хочемо зрозуміти їхній наступний крок, нам доведеться знайти цього Великого Диякона Ху Цзіня.
— Сяохоу, чому вони намагалися тебе вбити? Ти ж навіть не бачив його обличчя, — з подивом запитав Мо Фань.
— Я чув його голос. Мені він здався знайомим, але я не можу згадати, хто це... — відповів Чжан Сяохоу.
— Знайомим?
— Так, я майже певен, що чув цей голос у місті Бо. Тоді сильно дощило, але якщо я знову почую його голос, то впізнаю точно! — серйозно промовив Чжан Сяохоу.
Мо Фань насупився, його дихання почастішало.
Виходило, що хтось із Чорної Церкви був зовсім поруч!
— Я впевнений, що він теж мене знає. Його, мабуть, непокоїло, що я впізнаю його голос, тому він одразу ж послав людей змусити мене замовкнути. Навіть коли я дістався села Хуа, він усе одно наказав Хон Цзюню шпигувати за мною. Варто було мені зробити щось, що бодай трохи загрожувало б розкрити його особу, він би одразу знищив мене та всіх навколо, — пояснив Чжан Сяохоу.
— То ти спеціально вдавав із себе придуркуватого й тримався біля мене, аби шпигун нічого не запідозрив? — здивовано вигукнула Су Сяолоу.
— Ну… не зовсім так, — обличчя Чжан Сяохоу почервоніло.
— А як тоді? — не відступала Су Сяолоу.
— Він просто хотів віддячити тобі за те, що ти врятувала йому життя! А вже про роман між вами поговоримо пізніше. Сяохоу, ти ж пам’ятаєш, чий то був голос? Якщо ми зможемо дізнатися його особу... ти згадував, що він із міста Бо? — випалив Мо Фань.
— Так, він точно хтось із міста Бо. Може, це людина, яку ми обидва вже бачили — впевнено відповів Чжан Сяохоу.
— Але ж багатьох із міста Бо відправили сюди, до Стародавньої Столиці. Як ми знайдемо цього Великого Диякона Ху Цзіня? — сказала Лю Жу.
Мо Фань та Лю Жу вже відвідували вулицю міста Бо. Там мешкала лише невелика група людей, решта були розсіяні по Стародавній Столиці. Відомості, які приніс Чжан Сяохоу, були надзвичайно важливими, але занадто розмитими!
— Ходімо до Му Бая, Чжоу Мінь та інших. Вони довше живуть у Стародавній Столиці, можливо, зможуть допомогти нам знайти цього Великого Диякона Ху Цзіня. А ще треба повідомити про це Чжу Мену... — сказав Мо Фань.
— Я піду з вами. Теж допоможу, — мовив Фан Гу.
— О, я думав, що ти знищиш решту. Як то кажуть: «Відклади м’ясницький ніж — і відразу станеш Буддою»... — Мо Фань здивовано глянув на Фан Гу.
— Я вже помстився за свій народ. Коли ми дістанемось внутрішнього міста — якщо виживемо, — я сам здамся Союзу Примусу, — сказав Фан Гу і озирнувся назад.
Суцільна чорна маса рухомих постатей!
Приголомшливе видовище!
Океан нежиті був уже менш ніж за кілометр. Коли гуркіт від тремтіння землі досяг піку, здалося, що весь світ занурився в мертву тишу!
Коли всі обернулися після сутички з Чорною Церквою, їх накрило запахом наближення смерті, темряви й жаху, відчуттям, ніби вони потрапили в безкрайній океан відчаю, здатний розчавити їхні душі!
Здавалося, їхні серця от-от розірвуться від страху перед катастрофою, що насувається!
Неймовірна хвиля нежиті була здатна змести будівлі, парки, вулиці й школи... а люди видавалися безмежно крихітними!
З іншого боку, внутрішнє місто вкривала золота бар’єрна стіна. Його мури стояли понад тисячу років, але чи зможуть вони витримати цю навалу нежиті?
Усе позаду перетворювалося на ніщо.
Армії нежиті не треба було нічого робити — вони просто йшли вперед, несучи темряву на місто. Здавалося, що і небо, і земля повністю заповнені ними.
Внутрішнє місто під захистом золотого бар’єра перетворилося на ізольований острів, оточений чорним океаном, кінця якому не було видно. Хвиля підіймалася дедалі вище, закриваючи і сонце, і небо. Внутрішнє місто здригалося так, ніби його мали проковтнути будь-якої миті!
Солдати стояли рядами на мурах. В їхніх очах застиг жах, незалежно від звання.
Час настав!
Нежить заполонила зовнішнє місто та пожерла половину столиці. Ті, хто не встиг утекти у внутрішнє місто, всі загинули — шансів вижити не було.
Рев нежиті був таким гучним, що внутрішнє місто тремтіло без упину, але водночас навколо панувала мертва тиша. Чорна маса гниючої плоті, гори скелетів і хвилі фантомів сунули дедалі ближче, й людям здавалося, що їхні серця розлітаються на шматки від нестерпного жаху!