— Ось і все!
— Така сильна присутність смерті... як мерці потрапили до міста?!
— Швидко оточити це місце, оточити!
Ззовні оселі долинув гучний шум, ніби прибуло багато магів.
Невдовзі молочно-білі промені освітили небо. Очищувальне світло, що осяяло місце, повністю знищило присутність смерті.
— Чорт забирай, вони так швидко з’явилися! — розлючено пробурмотів Фан Ґу.
Фан Ґу окинув поглядом усе довкола й зрозумів, що встиг убити лише сімох чи вісьмох селян. До того ж ті, хто колись вигнав його народ, включно з вождем Сє Саном, були ще живі!
Фан Ґу з лютою ненавистю глянув на Лю Жу. Якби не ця жінка, яка завадила його справам, той маг, що став бовдуром, не зміг би стримати його живих мерців...
Оскільки вони перебували в місті, кількість мерців, яких Фан Ґу зміг провести всередину, була дуже обмеженою. Якби вони були на відкритій місцевості, й поруч не було мага з блискавкою й вогнем, він без проблем перебив би всіх!
— Побачимо, чи зможеш ти їх захищати вічно! — Фан Ґу розумів, що їх оточили Міські Мисливці, тож негайно відступив і сховався в густій аурі смерті.
— Мені й не доведеться захищати їх вічно, якщо я просто вб’ю тебе тут, божевільного! — холодно відповіла Лю Жу.
— Це ще залежить від того, чи вистачить у тебе на це сил! — голос Фан Ґу долинав із хмари смерті. Але коли Лю Жу рвонула навздогін, він уже зник — мов розчинився в повітрі.
Було очевидно, що Фан Ґу заздалегідь підготувався до втечі. Зрештою, він добре знав, що з Міськими Мисливцями не жартують.
Лю Жу не стала його переслідувати. Вона й сама була тяжко поранена. Усе, що вона могла — це захистити дітей і кількох старих селян.
Лю Жу підійшла до Сє Сана, в якого були відірвані руки. Вона не знала, як йому вдалося вижити після переслідування двома живими мертцями.
— Вождю, ви в порядку? — простягнула руку, щоб допомогти йому.
Та той різко відсахнувся, на обличчі з’явився вираз жаху, щойно побачив її — губи Лю Жу все ще були в крові.
Він бачив, як вона вбила зомбі, вкусивши його своїми іклами. А ще він згадав, як Ґоуцзі казав, що ця жінка вижила, навіть коли їй прокололи серце. Тоді Сє Сан подумав, що той просто божеволіє, але тепер зрозумів — ця жінка теж одна з живих мерців!
Вождь рідко покидав село й нічого не знав про Клан Крові. Саме слово «мерці» чи «живі мерці» лякало його до нестями.
Бліде обличчя Лю Жу скривилося в гіркій посмішці, коли вона побачила жах на його обличчі. Вона швидко відійшла назад.
З коридору почулися кроки — в оселю вдерлася група Мисливців у формі...
Вони заціпеніли, побачивши розкидані тіла. Вони не очікували настільки дивної картини.
— Це мерці... ні, радше живі мертві, — одразу сказав досвідчений капітан з густими бровами.
— Схоже, вони втекли, — додала мисливиця в червоному плащі.
— Ви там, негайно рятуйте вцілілих. Решта — обшукайте місце, перевірте, чи не залишилося мерців, — капітан підійшов до вождя та селян.
Він намагався з’ясувати, що сталося, але Сє Сан стояв, мов скам’янілий.
Су Сяолоу зберігала спокій. Вона одразу попросила мисливців знайти дітей, які втекли, щоб з ними нічого не трапилось.
— Ви серйозно поранені. Можливо, викликати когось, щоб доставити вас до лікарні? — з турботою звернувся капітан до Лю Жу.
— Нічого, я...
— Вона мертва! Вона з іклами! — Сє Сан закричав несамовито, перебивши її.
— Вождю! — вигукнула Су Сяолоу, намагаючись його зупинити.
— Вона така ж, як вони! Вона вб’є нас усіх! — Сє Сан тремтів, указуючи на Лю Жу.
Капітан на мить заціпенів, потім уважно оглянув рани Лю Жу — і не побачив ані краплі крові...
Мисливиця з червоним плащем також зосередила на ній погляд і холодно мовила:
— Не дивно, що її рот у крові — це навіть не її кров! Взяти її!
(ПП: старий пєрдун. навіщо було його захищати, таку невдячну тварину. Все ж некроманта можна зрозуміти)
Усе сталося блискавично. Лю Жу навіть не уявляла, що Сє Сан так раптово зрадить її. Коли жінка-мисливиця засвітилася золотим світлом, вона відступила — світло завдавало їй болю...
Капітан одразу зрозумів, що перед ним не людина — такої надлюдської швидкості люди не мають!
— Вбити її! Яка жорстока істота! — вигукнув він. Усі мисливці кинулися на Лю Жу.
— Зачекайте! Вона нам допомагала! Вона не винна! — кричала Су Сяолоу.
— Неважливо, що вона робила. Міські Мисливці мають право вбивати всіх, хто не є людиною! — безжально відповіла мисливиця.
Земля розкололася, і крижані ланцюги кинулися до Лю Жу. Вони збили її на землю, коли вона намагалася злетіти, і обплутали тіло.
У темряві спалахнуло полум’я. Гігантський Вогняний Кулак вдарив одразу ж після ланцюгів. Лю Жу, скута кригою, не мала шансів ухилитися. Вибухом її відкинуло до будинків, які вмить розлетілися на друзки.
Полум’я ще не встигло згаснути, як буревій утворив вітряні стіни навколо руїн, перемелюючи все всередині. Лю Жу не встигла навіть піднятися, як її затягло всередину — її тіло виглядало, немов стеблина в урагані.
Чжан Сяохоу та Су Сяолоу кинулися на допомогу, але мисливців було надто багато. Один за одним сипалися закляття. Кам’яна Стіна, якою Чжан Сяохоу намагався захистити Лю Жу, миттєво була розбита.
— Якщо ще раз втрутитесь — ми візьмемо і вас! Міські Мисливці не дозволять такій істоті жити в місті! — закричав капітан.
— Залиш їх мені, — посміхнулася мисливиця в червоному. Її руки вкрили темні тіні, вона метнула два Гігантські Тіньові Шипи в Чжана Сяохоу та Су Сяолоу.
Обох прибило до місця. Свідомість Чжана Сяохоу миттєво заблокувала магія, він не міг більше використовувати жодне закляття.