Яо Нань не став витрачати час на балачки з Мо Фанем. Він змахнув крилами, підлетів до хлопця й просто схопив його за комір, піднявши в повітря.
— Все, що вам треба робити — це наступати, наступати й ще раз наступати! — наказав він загону.
Яо Нань піднявся ще вище в небо, тягнучи Мо Фаня за собою. Увесь простір навколо огорнув чорний трупний туман. Інші могли лише бачити, як двоє людей летять над щільною армією нежиті — назустріч чорній піщаній бурі, атакуючи Трупного Чиновника першими!
— Ці двоє... Та вони, певно, навіть не усвідомлюють, як помруть, — пробурмотів Цзян Лі.
— Та це ж істота рівня Командира! Її навіть загін Магів Високого Рівня ледве візьме, а тут — один Маг Високого й один Середнього Рівня... — додала Чжоу Мінь, сповнена тривоги.
— Але ж хтось мусить пожертвувати собою в такій війні. Вони — Капітан і Заступник, тож саме вони й мали піти вперед. Не дамо їхній жертовності пропасти марно. Пора з’єднатися з армією!
— Правильно! Не зганьбимо наших капітанів!
— Уперед! Знищити цю мерзенну погань!
— Якщо виживу — потраплю до Рейтингу Нежиті, хахаха!
Очевидно, те, що Яо Нань і Мо Фань кинулися в атаку, зняло частину страху перед істотою рівня Командира. Їхній вчинок помітно підняв бойовий дух загону.
А от сам Мо Фань був украй незадоволений. Він тільки-но виконав надскладне завдання — і вже знову опинився в центрі пекла, втягнутий у криваву бійню!
Яо Нань витягнув його в небо ще до того, як той устиг перевести подих. Мо Фань ледь стримувався, аби не спитати, чи не був той «план розібратися з Командиром самостійно» — повною нісенітницею?!
Він ще на початку попередив, що погоджується битися тільки з рядовою нежиттю та рівня Воїнів. А якщо з’явиться щось серйозніше — він перший втече назад до стін, використавши Тіньову Втечу…
А тепер — ось він, завис над безкрайнім морем зомбі. Його крихітна постать наближалася до чорної піщаної бурі, що нависала над ними, немов гора. І крізь темну завісу він ледь бачив, як у ній крутяться чорні щупальцеподібні утворення...
— Яо Нань, ми навіть близько ще не підлетіли! Відпусти мене — й я все ще вважатиму тебе другом! Інакше, якщо я перетворюся на зомбі, я, чорт забирай, перетрахаю всіх твоїх хлопців! — гаркнув Мо Фань.
— Попри жіночну зовнішність, орієнтація в мене нормальна, — з лукавою усмішкою відповів Яо Нань. Усі його риси нагадували хитрого лиса.
— Та що ти задумав?! Я ж просто Середній Маг! Не порівнюй мене із собою, хто може літати, стрибати та вбивати одним заклинанням безліч нежиті! — обурено вигукнув Мо Фань.
— Годі прикидатися! У тебе Чотири Елементи й два Викликані Звірі. Просто ти не хочеш демонструвати всі свої козирі при інших. Я спеціально взяв тебе із собою, щоб ти нарешті показав, на що здатен... Он подивись — скільки Трупних Генералів унизу. Свою обіцянку я дотримаю — з Трупним Чиновником я сам розберуся. А ти — відволічи Генералів, — сказав Яо Нань.
Змахнувши крилами, він спритно розвернувся в повітрі.
Три або чотири м’ясисті щупальця — ті самі, що вбили Орла — кинулись на них. Та Яо Нань вивертався, наче ковзаючи крізь вітер. Одне зі щупальців навіть лизнуло штани Мо Фаня — тому довелося згинати ноги, порушуючи всі закони Ньютона...
Щупальце не могло різко змінювати траєкторію. Воно промайнуло в кількох сантиметрах від його штанів. Мо Фань відчув, як щось сіпнулося між ніг — і висловити його емоції вже не могли ані матюки, ані прокляття!
— Ти вбиваєш Трупного Чиновника, але його Обривок Душі — мій! — швидко запропонував Мо Фань, бо розумів: шляху назад уже нема.
— Без проблем! У мене якраз є посудина для душі. Зберу для тебе... Якщо виживеш після зустрічі з Отруйними Трупними Генералами-Гниляками, — хитро посміхнувся Яо Нань.
— Якими ще Гниляками?! Я... ЧОРТ ЗАБИРАЙ!
Мо Фань ще не встиг договорити, як Яо Нань відпустив його — і той полетів униз, приземлившись на схил. Поверхня там була горбиста, але все навколо кишіло нежиттю. Падіння зі ста метрів у зону, де повзали зомбі — було рівносильне стрибку в басейн, наповнений крокодилами...
Спочатку "крокодили" просто грілися на сонці, але поява Мо Фаня збентежила їх. Очі нежиті заблищали, і вони почали збиратися довкола!
Мо Фань навіть не встиг обкласти Яо Наня прокляттями. Щоб пом’якшити приземлення, він миттєво застосував Тіньову Втечу — і розчинився в тінях...
На щастя, ще була ніч — із густою аурою смерті. Тож Тіньову Втечу можна було використовувати без обмежень. Інакше навіть якщо його не роздерли б зомбі, принаймні зламав би ноги!
(ПП: чувак, якщо був би день то і цієї ситуації не було)
— Стрімкий Зоряний Вовк, Полум’яна Белль — швидко сюди, рятуйте мене! — з темним обличчям вигукнув Мо Фань, бачачи, як зомбі збираються навколо.
Це вже був не жарт. Він залишився наодинці серед мороку смерті. Хоча більшість зомбі тягнулися до головної армії магів, у цій зоні їх усе одно було лячно багато. Але найгірше те, що Трупний Чиновник був зовсім поруч, а довкола нього — зграї Трупних Генералів. З першого погляду Мо Фань нарахував щонайменше п’ять таких, що сунули на нього вкупі з зграями рядової нежиті.
— Стрімкий Зоряний Вовк, бери на себе того кульгавого. Затягни його вниз, до підніжжя пагорба. Там іншим буде складніше пройти — тож зможеш розібратися з ним.
— Полум’яна Белль, споруди вогняні стіни навколо мене. Широкі, потужні, щоб палали безперервно! Що сильніші — то краще!
Мо Фань використав останні секунди перед боєм, щоб дати вказівки своїм двом Викликаним Звірям. Стрімкий Зоряний Вовк без проблем упорається з дрібним Трупним Генералом. Полум’яна Белль теж здатна на більше — але сам Мо Фань не дозволив би їй битися самостійно, бо вона мала залишатися біля нього, відганяючи рядових зомбі на відстань щонайменше двохсот метрів... Лише тоді він міг би повністю сконцентруватися на Трупних Генералах!